– Мені як послу Японії треба вивчити мову країни, в якій я працюю. Щоби підтримати прагнення українців у справі державотворення, а також зрозуміти їхні почуття, я і почав вивчати українську. Звісно, вести переговори вашою мовою мені складно, але можу звертатися до українців зі словами підтримки їхньою рідною мовою, яка дуже гарно звучить.
– Чи важко японцеві вивчати цілком іншу за будовою мову? Звісно, нелегко, бо мусиш опанувати незвичну кириличну абетку. Крім того, в Японії українська мова маловідома, а тому важко знайти потрібні словники та книги. Навіть коли я не дуже добре розумію зміст сказаного, ця мова все одно зачаровує. Мені дуже подобаються українські народні пісні – мелодійні й сумовиті. Але це не просто сум, а життєва мудрість, прихована в них. Один японський музикант, слухаючи українські народні пісні, помітив, що вони схожі на традиційні японські пісні еїнка і так само відображають глибокі думки і почуття.
У мене є приватна вчителька, яка викладає українську мову. Вона досить строга, але є справжнім професіоналом. Я шкодую лише, що не можу достатньо часу приділяти на навчання. Живучи в Україні, я не відчуваю в Україні якогось відчуження, напевно, тому, що між українською і японською культурами чимало спільного. А те, як чуйно і японці, і українці ставляться до природи своїх традицій та культури, як на мене, особливо єднає наші народи.
Ірина БОДНАР