…Посередині майстерні – ікона «Різдво Богородиці», поруч – «Втеча з Єгипту», «Хрещення Ісуса Христа». Богдан Михайлович молиться, одягає фартух, бере в руки палітру, вмикає музику – інструментальне сучасне виконання колядок. Вони звучать дуже тихо, лише як тло для творчої роботи. Ікона «Різдво Богородиці» майже готова. Художник пензликом робить останні штрихи…
Він розповідає, що здавна у православних були іконописні школи, де навчалися тільки чоловіки, які діставали благословення і дозвіл писати лики святих. А перед тим майстер мав дотримуватися суворого посту, молитися і просити у Господа дозволу почати працю.
Були й обов’язкові канони та правила, за якими писали ікони, адже кожна деталь мала символічне значення. На образ не просто дивилися, його читали як книгу. Ікони, написані у спеціальних майстернях, коштували дорого. Тому з’явилися народні маляри, які майже на кожній іконі вимальовували квіти: це додавало творові колориту. Замість підпису маляр залишав на своїй роботі деталь, властиву його краю. Так, наприклад, на іконах із Закарпаття святі часто зображені на тлі Карпат і пастухів у жупанах.
На думку Богдана Рожака, український іконописець порівняно з іншими країнами дуже мало вивчений. У музеях України немає навіть каталогів найповажніших фондів таких творів. Що характерне для сучасного іконопису? На іконі кожен колір має певну символіку: золотий – означає священне сяйво, червоний – кров, фіолетовий – величність. Сучасний іконопис не є традиційний, твори більше наближені до народного живопису і малярства. Сучасні іконописці не «сухо» зображають святих, а намагаються одухотворити їхні обличчя. За візантійською школою східного письма, на одязі святих має бути зображена кожна складочка. На сучасних іконах такого не побачите. Це радше картини на релігійну тему, а не ікони».
Чимало людей замовляють ікони в художників. Одні просять написати їм ікону олійними фарбами на полотні, а інші, багатші, темперою на дереві. Є й такі, що прагнуть мати вдома ікони великих розмірів. «Навіщо? – дивується таким людям художник. – Гетьман Петро Сагайдачний на всі битви брав з собою іконку завбільшки з сірникову коробку, і вона йому допомагала. Адже від кількості та розміру ікон ні благородства, ні милосердя в людських душах не додасться. Не треба всю хату обвішувати образами. Чи не краще Бога мати в серці?»
Валентин ШУРИН
м. Львів