Тобто збіднилася культура нашої нації, адже цивілізовані держави мають добре розвинену кіноіндустрію, яку поширюють у світі. А оскільки святе місце порожнім не буває, в українському кінопросторі потужно утвердилася Росія, яка виділяє величезні гроші на кіновиробництво, завойовуючи ринок не тільки в СНД. Тому в Україні крутять російські сценарії, московські актори озвучують російські ідеї, російський капітал, на відміну від українського, вкладає кошти у вітчизняне кіновиробництво.
Верховна Рада не вдарила палець об палець для підтримки українського кіно. Тобто закони приймали, але вони не діяли, тому кіноринок не захищений ні законодавчою, ні виконавчою владою. Заповнити бодай якоюсь мірою кіновакуум вирішило Всеукраїнське товариство «Просвіта». Але якщо зважити на те, що це громадська організація, а на створення одного фільму потрібні десятки мільйонів грошей, то це може видатися донкіхотством. Однак вона запропонувала і втілила кінопроект «Таємниця маестро» (фільм у 4 серіях).
У Будинку кіно відбулася презентація кіноваріанту цього музично-історичного фільму про Максима Березовського, геніального українського композитора ХVІІІ століття, який сягнув такої ж слави, як Моцарт. На жаль, ніхто вже не напише чітку біографію про нього, не розповість, яким чином Російська імперія використала і знищила його талант, бо відомостей про нього мало. У стрічці є пригодницький елемент для зацікавлення глядача, який вже звик до таких стереотипів, дещо від трилера, куртуазні перипетії, рукопашні сцени. Режисер Микола Федюк, оператор-постановник Борис Михайлов. У фільмі знялися актори Києва, Харкова, Львова, серед яких О. Сумська, Л. Журахівська, І. Городецький та інші. Музичні твори виконують камерний хор «Київ», «Київська камерата».
Максим Березовський жив від 1745 по 1777 роки, отже він застав ще правління Єлизавети Петрівни (1741-1762). У фільмі ж події відбуваються за часів Катерини ІІ, на совісті якої сотні вбивств, передусім і власного чоловіка, царя Петра ІІІ, інтриги, шантажі.
У тодішній Малоросії пам’ятали погідні Єлизаветинські часи, адже її чоловіком був Олексій Розумовський, українець, колишній співак придворного хору в Петербурзі. Саме він сприяв у 1750 році відновленню гетьманства в Україні. Після смерті Єлизавети ІІ і вступу Катерини ІІ на престол він відійшов від справ (
«Мене вже 100 років ніхто не відвідував»), однак Катерина не спускала з нього ока, бо знала, що у фельдмаршала є документи про шлюб із Єлизаветою (це історичний факт). Катерина хоче забрати їх, і Розумовський, щоб не загострювати ситуацію, спалює при агенті Катерини ці документи. Це, так би мовити, побічна лінія сюжету.А головна інтрига закручується довкола Тараканової, начебто доньки Єлизавети і Олексія Розумовського, яка має успадкувати російський трон і зберігає в себе заповіт матері. Катерина дізнається про існування Тараканової, княжни Володимирської, та її претензії на царський престол. У російській та радянській історіографії Тараканову вважали політичною авантюристкою, яка видавала себе за доньку Єлизавети Петрівни. Можливо, це й справді була законна спадкоємиця престолу, бо чого б тоді було так боятися Катерині й оточувати княжну своїми агентами? Вона посилає одного зі своїх численних фаворитів Григорія Орлова в Італію, щоби впіймати в тенета
«самозванку». Перехрещуються за сюжетом фільму життєві дороги Аліни (О. Сумська) і Максима Березовського (І. Городецький): він хоче допомогти їй, перестерігає від загрози бути заарештованою царськими шпигунами, закохується в неї. Знайомиться з княжною і Григорій Орлов, який вдає, що він її спільник і допоможе здобути корону, ба, ще й одружиться з нею. А оскільки постулат «нема людини — нема проблеми» діє споконвіків, Орлов заманює Аліну на корабель і привозить її до Кронштадта — там, у равеліні, в тюремній в’язниці закінчилося її життя в 1775 році.Зрозуміло, що чотири серії ввібгати в півторагодинний відтинок часу складно, то й глядач ледь устигає примічати перипетії долі героїв фільму. Отож треба дочекатися, коли під Новий Рік чи на Різдво можна буде побачити повністю фільм і дати йому оцінку. Крім того,
«Просвіта» буде поширювати фільм на компакт-дисках.Але про що вже можна сказати — про величезне задоволення від музики, яка пронизує фільм. Звучать твори Березовського, Веделя, Бортнянського, Моцарта. Вдалим є те, що музичним керівником проекту став відомий композитор, лауреат Шевченківської премії Євген Станкович, який, зокрема, на презентації кінострічки сказав:
«Твори Березовського були знищені, але те, що залишилося, вражає. Основне моє завдання було — зробити так, щоби висвітлилася музика Березовського. Залишилися переважно духовні твори, світських дуже мало. Музика цього геніального композитора виконується вперше з урахуванням сучасного рівня аудіозапису, поліфонічного звучання. Вона збережеться надовго».Отож душа Максима Березовського, яка геніально ввібрала український мелос, існує. Радує те, що зал Будинку кіно був повний і така фраза, яку я почула від однієї жінки:
«Я й не знала, что был такой замечательный композитор». А це вже щось означає, адже, власне, для цього й був створений фільм.Однак режисер Микола Федюк запропонував глядачеві умовну правду про бутність знаменитого маестро, де фантазія, вимисел доповнюють відсутність достовірних знань про його життя — так склалася доля цього знаменитого українця.
…Із різних джерел довідуємося, що чимало наших земляків працювало при царському дворі. По-суті, музичне життя в Петербурзі живилося талантами українців. Так, зокрема, Петербурзька придворна співацька капела майже вся складалася з них. Серед хористів опинився й Максим Созонтович Березовський, біографію якого й понині збирають по крихтах. Після своєї трагічної смерті на кілька десятиліть він був забутий.
Історик Дмитро Антонович в своєму есеї
«Свята українська музична трійця» (М. Березовський, Д. Бортнянський, А. Ведель) зауважує, що неправильно пишуть офіційні історіографи, начебто Березовський і Бортнянський народилися в Глухові. «Обидва вони потрапили до Петербурга (до придворної капели) із глухівської школи й тому в паперах капели у петербурзьких канцеляріях їх так записали. Де вони справді народилися, звідки їх привезли до глухівської школи — ми не знаємо. Як і не знаємо місця народження художника Лосенка, якого теж привезли звідти.На той час Глухів був гетьманською столицею Кирила Розумовського, одного з найщедріших меценатів. Тут існували співоча капела, театр, вирувало мистецьке життя.
Щодо родини Березовських… Існують лише здогади, що, можливо, один із них був козацьким писарем. Згадується Березовський серед морських офіцерів царської армії, а також Михайло Березовський, композитор, старший сучасник Максима. Можливо, він був першим наставником хлопця. Є припущення, що Максим у 10-11 років студіював у Києво-Могилянській академії, де звернув загальну увагу своїми композиціями. Достеменно відомо, що в 1758 році, тобто 13-річним, він уже був у Петербурзі і як співак виконував складні партії в італійських операх, що тоді були дуже модними. Є згадка, що він співав в одному з великокнязівських хорів в Орієнбаумі — передмісті Санкт-Петербурга. Відомо, що в 1763 році Максим узяв шлюб із петербурзькою німкенею, танцівницею Францією Ібершер.
У 1760-ті роки його кар’єра зростала досить стрімко і вдало. Він став придворним композитором, писав хорові концерти, інструментальну музику.
Найвідоміший хоровий концерт
«Не отвержи мене во время старости», де так яскраво відчутні традиції українського партесного співу. Цим твором він явив у вітчизняній музиці прецедент нового — не відстороненого, споглядального, а живого, трепетного — ставлення до Божественного як частини людського єства. Людина відчула Бога в собі — який драматизм, емоційний сплеск, оголеність, відкритість почуття! Вражає, що твір цей написав юнак!Із духовних композицій славляться
«Вірую», причасні «стихи», із світських — концерт для скрипки. Один із сучасників М. Березовського писав: «Він має видатне обдаровання, смак і володіє мистецтвом композиції у вишуканому стилі. У всьому цьому настільки обізнаний, що знає, як треба вдало поєднувати вогненну італійську мелодію з ніжною грецькою». Себто українською.У 1769 році Максим поїхав навчатися до Італії. Як він там опинився, хто дав йому стипендію — жодних документів про це не збереглося. Відомо тільки, що якийсь Березовський їхав кур’єром до Відня, де перебував князь Голіцин. Але чи це саме Максим? На той час тривала російсько-турецька війна, російська армія опинилася в Європі. Потрібні були освічені люди для переговорів із союзниками для створення спільного антитурецького фронту. До речі, товариш Березовського, композитор Дмитро Бортнянський мав місію перемовника в політичних акціях.
Максим, що блискуче знав італійську мову, легко вписався в життя Італії. У березні 1771 року він складає іспит до Болонської музичної академії і перший серед музикантів царської Росії стає дійсним членом Болонського філармонійного товариства. Це була, як на той час, велика честь для музиканта. Березовський має намір вступити до Болонської музичної академії, збереглося його звернення:
«Вельмишановному сеньйору Антоніо Маццоні, президенту і професору музики! Максим Березовський, прозваний «руським», бажає бути прийнятим як композитор і капельмейстер відомої філармонійної академії і просить сеньйора президента та членів філармонійної академії допустити його до іспитів для прийняття в академію на подяку Господа. Максим Березовський, руський».Блискуче склавши іспит, він вчиться у відомого в Європі музичного теоретика падре Мартіні. В академії був такий звичай: по її закінченні найздібніших учнів записувати на
«золоту дошку». Він і Моцарт удостоїлися такої великої честі. В Італії Березовський став відомий не тільки як автор хорових концертів, а й складних інструментальних творів, написаних в європейському стилі та техніці.Відомо, що граф Орлов, на якого Катерина ІІ поклала завдання організувати європейський антитурецький спротив, замовив Березовському оперу
«Демофонт» на слова Метастазіо. Її поставили в Ліворно у 1773 році на честь прибуття туди російської ескадри, яку очолив Г. Орлов. (Очевидно, він мав завдання й вистежити княжну Володимирську). Опера мала величезний успіх. Як бачимо, скільки різних подій навколо М. Березовського. Є припущення, що саме з тією ескадрою в 1773 році, увінчаний лаврами, він виїхав до Петербурга, де йому пророкували блискуче майбутнє.Чим було викликане це повернення — невідомо, адже студії Березовського ще не завершилися. Чомусь виплата стипендії почала затримуватися (чи не спеціально з наказу Катерини ІІ) і Березовський опинився у матеріальній скруті. Можливо, цариця підозрювала його у зв’язках з тією ж Таракановою чи гатчинським двором Павла І. Версій багато, але раптовість його виклику до Петербурга породжує чимало запитань. І ось визнаний в Італії геніальний маестро (порівняймо, як у той же час Європа приймала Моцарта, товариша Березовського) повертається на свою попередню посаду скромного придворного композитора з мізерним окладом. Понад це, звільняють з роботи його дружину Ф. Ібершер. Серед придворних інтриг недосвідченого Березовського було затерто, й це глибоко вразило його м’яку вдачу. Князь Потьомкін хотів зробити Березовського директором музичної академії, яку збирався заснувати в Кременчуці, але це був один із його численних нездійсненних проектів. Отож на Березовського чекало забуття. А Росія тоді переживала
«смутные времена»: у 1773-1774 роках вибухнула Пугачовщина. В 1775 році Катерина зруйнувала Запорозьку Січ, а 1783 року запровадила у нас кріпаччину. Українські музиканти, які були у фаворі при Єлизаветинському дворі, зазнавали принижень і неслави.Фінал М. Березовського був украй трагічний — навесні 1774 року він укоротив собі життя, маючи всього 32 роки (чи це зробили зумисне), у цілковитих нестатках. Більше того, в тодішніх документах засвідчено, що
«Березовський не залишив по собі нічого».Насправді ж — свою дивовижну музику, яка ось уже 230 років звучить, вражаючи довершеністю гармонії, божественним суголоссям звуків українського мелосу, яким Бог обдарував наш народ.
Наступний серіал, який ініціює
«Просвіта», — про не менш трагічну й геніальну постать Артема Веделя (1767-1806 рр.), якого царський уряд кинув до київської тюрми-капоніра. У цій темниці його задушили, бо, за підозрою тодішньої влади, він брав участь в якихось «протимосковських комплотах» (змовах).Ольга МЕЛЬНИК