Чому наразі мова саме про згаданий «першолипневий» закон? Та тому, що на його прикладі маємо змогу найбезпосередніше простежити, як в Україні «працює» законодавство.
Хто користується громадським наземним транспортом, той кожного дня спостерігає одну й ту ж картину. Ось в очікуванні автобуса, тролейбуса, маршрутки збирається більший чи менший гурт. Тут чимало літніх людей, бабусь і мам з онуками й дітьми, однак, не зважаючи на їхню присутність, молоді хлопці й (нарівні з ними!) дівчата поспішають «насолодитися» цигаркою. На присутніх пливуть хмари диму, ще більше шкідливого для тих, хто не курить. Але всі затято терплять. Невже не знають про закон, що набув чинності ще три місяці тому?
Утім, якби навіть знали – які аргументи виставили б проти курців? Адже той закон не просто забороняє курити, так би мовити, на велелюдді – він ЗОБОВ’ЯЗУЄ органи місцевої влади облаштувати спеціальні місця для куріння. Але хто й де упродовж цілих трьох місяців бодай пальцем поворухнув для виконання накладених законом обов’язків? Скажімо, у столиці, на яку традиційно дивимось як на взірець і приклад для периферії, практично не обладнано жодного такого місця. Отож курять де хто забажає й коли забажає.
А що ви хотіли, якщо не здійснюється елементарне інформування населення про введення в дію антикурильного закону! Кілька разів я підходив на зупинках до молодиків із цигаркою в зубах і якомога лояльніше (бо можна на таке наразитися!..) питав: «Вас іще не штрафували за куріння в забороненому місці?» У відповідь отримував щонайменше подив: виявляється, мало хто навіть чув про існування відповідного законодавчого акту, ухваленого Верховною Радою.
Оте «не чув, не знаю» разом із наплювальницьким ставленням місцевої влади до пропаганди закону серед населення та здійснення заходів на ПОВНЕ, комплексне забезпечення його виконання у черговий раз переконують, який правовий нігілізм панує в нашому суспільстві. Нерідко чуються голоси: мовляв, живемо погано й бідно, бо недосконала закондавча база, потрібно ухвалити цілу низку нових законів і таке інше. Та не база недосконала, а наше спільне й загальне ставлення до дотримання законів!
Якщо закононепослух на всіх рівнях суспільства – від молодика з цигаркою в роті до міністра й народного депутата, від виконкому сільської ради до найвищої державної влади – стає повсякденною нормою діяльності й поведінки, якщо роками триває масове ігнорування засадничих принципів облаштування суспільного буття, то про який розвиток країни і про яке державотворення може йти мова?
Напрошується неприваблива метафора: закон і право в Україні лишаються десь за густою димовою завісою. Натомість величезний державний і політичний апарат натужно й по-фарисейському ницо імітує дотримання якогось «вищого порядку», а власне – виконує добре завчені ролі у виставі, авторами якої є вихідці з самого його середовища. «Димовуха» над законами, відсутність їхньої прпаганди й своєрідної реклами серед громадян країни не тільки не робить їх грамотнішими й освіченішими в правовому плані, а й породжує дивовижні перекоси. Скажімо, у нас наухвалювали стільки й таких закодавчих актів, що навіть верховні наші керівники плутаються в них, вимушені час від часу вдаватися по роз’яснення до Конституційного Суду. А серед його членів, до речі, теж немає повної одностайності й узгодженості.
Ось так і живемо: всі рівні перед законом, проте кожен по-своєму цю рівність тлумачить, і завжди – на свою користь. А раптом що – «не чув, не знаю».
Отож, любі некурці, не закипайте благородним гнівом, коли, йдучи вам назустріч хідником, невтаємничений у закони молодик випустить вам в обличчя тугий клубок ядучого цигаркового диму. Він не винен! Його не поінформували. А що незнання закону не є індульгенцією й не знімає з його порушників правової відповідальності – то хто ж на це зважає? Адже у нас масово не несуть ніякої відповідальності навіть ті, хто закони досконало ЗНАЄ!
Курімо ж, товариство, й далі! З сигаретами в нас проблем немає. А якби були, то можна б стулити самокрутку з аркуша, де надруковано черговий закон. На здоров’я!
Степан ОХРІМЕНКО