ХТО ОЧИСТИТЬ ЗМІ ВІД СКВЕРНИ?

Останнім часом багато ведеться розмов про те, що телебачення і радіо, особливо проводове, передає далеко не все, що стало б поживою для духовного та інтелектуального збагачення наших громадян, що робило б їх свідомими українцями. Натомість часто бачимо і чуємо зі ЗМІ грубість, нецензурщину, аморальність, насильство або й відверту ницість, блюзнірство. Тому, мабуть, уже тривалий час порушується питання про доцільність мати в Україні громадське радіо і телебачення, яке б частково фінансувалось громадянами та й контролювалось ними. ЗМІ, які подають матеріали чужоземні, певна річ, ставлять за мету сподобатись іноземним господарям. А все українське вони принижують, у тому числі й державних діячів. Так часто навіть перед виступом Президента України чи після нього подають рекламу ліків від імпотенції, утрудненого сечовипускання. Це можна було почути зокрема 21 квітня нинішнього року.
Не випадково нещодавно відбулось засідання національної ради з проблем духовності в електронних ЗМІ, де був присутній й Президент України Віктор Ющенко і де розглядалась програма розвитку духовності українського суспільства.
Але варто зауважити, що перед тим, як щось розвивати і відроджувати, то раніше треба все очистити, як зерно перед посівом. У нашому випадку культуру і духовність від скверни, яка так настирливо за українські кошти втручається в українську духовність. Замовників бруду вивести на «чисту воду», опублікувати імена тих, хто мав від цієї скверни найбільший зиск. В майбутньому передбачити кримінальну відповідальність за подачу в ЗМІ аморальних матеріалів, не властивих християнській моралі і культурі. Для цього треба прийняти відповідні доповнення до законів про ЗМІ і рекламу зокрема.
Українська мова, культура принижуються не лише в рекламі, але й у пісенних програмах, де співаки часом хриплим, неначе пропитим голосом, оспівують алкогольні напої, називають стариками, звертаються до них на «ти», що не властиво для української етики. По телевізору часто можна почути такі слова, як «падлєц», «ідіот», матюки, грубу і викривлену вимову слів, що є насмішкою над наймилозвучнішою мовою світу. До речі, наукових праць про культуру мови, виразне читання, ораторську майстерність у нас ви не знайдете вдень з вогнем, не кажучи вже про рецензії на радіо- і телепередачі. Але ж звукова мова у першу чергу визначає культуру людини і засобу масової інформації. То чи не пора почати навчати критиків звукового слова і звукової мови взагалі, подібно до того, як вчать критиків літературних, мистецьких, щоб вони кваліфіковано ставили тих на місце, хто звуковою мовою ганьбить наше суспільство і націю взагалі.

Степан ФІЛІПЧУК
м. Київ