МАШИНА НЕ ВИТЧЕ СПРАВЖНІЙ УКРАЇНСЬКИЙ РУШНИК

В Україні залишилося небагато майстрів, які тчуть рушники на ручних верстатах. Одні закинули цю справу, бо невигідно, інші не мають кому передати секрети свого ремесла. Втім у селі Шешори на Івано-Франківщині ще є народні умільці, які залюбки зберігають народні традиції.
66-річну Парасковію Якібчук знайти дуже просто, бо її знають усі. В затишній оселі майстрині рушники різноманітних візерунків укривають стіни, вистелені вони навіть на підлозі.
Пані Парасковія займається цим ремеслом із 13 років. Сусіди кажуть, що кожен її рушник відрізняється від попередніх, і важко вибрати найкращий. Вона ніколи не замальовує рисунків: «Усі візерунки в мене в голові. Люди, які приходять з проханням зробити їм килим чи рушник, ніколи не замовляють узору, бо знають, що я зле не зроблю».
Покупців не бракує, робота спориться щодня. Дуже модними останнім часом стали портьєри на вікна. Ткані вироби майстрині можна побачити не лише в Шешорах, а й в Івано-Франківську, Тисмениці, Надвірній, Львові.
Пані Парасковія вже кілька десятків років користується старим маминим верстатом і каже, що з іншим робота так добре не йшла би: «Цей верстат я ремонтувала багато разів, та він ще мене переживе, — жартує господиня. — Залишу його у спадок доньці, хоча вона в мене не дуже любить ткати. Каже, що то невигідно і непотрібно, бо в магазинах продають готові рушники, зроблені на заводах. Я цього не розумію, бо яка машина витче справжній український рушник краще за вмілу ткалю?»
У деяких селах ще є жінки, які виготовляють крайки та запаски для національних строїв. Робота копітка, та й покупців не дуже багато, хіба що артисти. Ткацькі верстати зникають із домівок шешорських господинь. Разом із ручним ткацтвом згасають й інші притаманні нашому народові ремесла. Кажуть, що молоді це нецікаво… 

Ірина БОДНАР
с. Шешори
Івано-Франківської області