Щоб визначитися з цим, необхідно прискіпливо вивчати всі ті процеси, що відбуваються в світі. Проте остаточне слово має бути за українським народом, а не купкою можновладців, які у державній політиці звикли дотримуватися власних інтересів.
НА ЕКОНОМІЧНІЙ АРЕНІ НОВІ «ГРАВЦІ»
Не так давно в Ірпені відбувся круглий стіл «Економічний розвиток України у контексті міжнародної співпраці та європейської інтеграції». Одним із запрошених був академік Валерій Геєць, директор Інституту економічного прогнозування Національної академії наук України, доктор економічних наук.
Як гадає Валерій Михайлович, сьогодні на глобалізаційну економічну арену на один рівень з такими гігантами, як США та Європейський Союз, виходять нові «гравці« – Китай, Індія, Росія. Не за високими горами і поява нової, спільної для Китаю та Японії, регіональної валюти. Цілком ймовірно, що вона у майбутньому потіснить на світовому ринку долар та євро. Саме Китай має найбільший у світі валютний резерв.
Створення Росією 7-8 потужних транснаціональних корпорацій (стільки ж існує і в Європі) значно підвищить її роль глобального «гравця«. Уже сьогодні наші вчорашні «старші брати« по Союзу володіють 30 відсотками ринку алюмінію, диктують свої умови в галузі енергетики (приміром, ми добре це відчули на власній шкурі, коли зросли ціни на газ).
ПОЛІТИКАНИ ПОРОДЖУЮТЬ ХАОС
Для вчених уже чітко вимальовується нова модель майбутнього, де економічна система світу регіоналізується. Україні слід визначатися з вибором, з’ясовувати, яка з регіональних глобальних систем буде для неї найбільш перспективною. Та якщо ми будемо прямувати до тієї системи, яку оберемо, з «порожніми руками», то доведеться грати за правилами глобалізаційних «гравців».
Словом, таке входження вимагає суттєвої національної самоідентифікації. Але українським «керманичам», які обиратимуть відповідний шлях, на це потрібна згода народу. Та справа в тому, що ні чинна влада, ні жодна з політичних сил на даний час не має переконливої підтримки серед населення. Реальний показник такої недовіри сягає катастрофічного рівня – близько сімдесяти відсотків! У свою чергу, наша так звана «політична еліта» фактично розколює країну, породжує хаос у суспільному житті. Хто ж тоді формуватиме світоглядну думку громадськості про доцільність певного вибору, його переваги, якщо немає злагоди? Тут є над чим замислитися. Загострення протистояння між різними гілками влади може призвести до виникнення у країні конфронтації. Тоді вже ситуацію важко прогнозувати. Вчений переконаний, що все ж ключовим має стати 2007-й.
ХТО БУДЕ ЗАВТРА
ПРАЦЮВАТИ?
Академік Геєць на прикладі «неофітів» ЄС (Польщі, Угорщини, країн Балтії) змоделював економічну ситуацію, що може скластися і в Україні, якщо вона теж увійде до європейського співтовариства. Коли відкрили кордони, згадує Валерій Михайлович, Захід закидав поляків дешевим (а часом і дармовим, «гуманітарним») маслом. Як результат, розвалилася відповідна польська галузь промисловості. Завтра уже сама Польща може заповнити наш ринок своїм дешевим м’ясом. Але воно низької якості, бо худоба вигодувана на сучасних кормових добавках. Наша ветеринарія ще слідкує за рівнем якості, а в деяких країнах Заходу такі аналізи узагалі не передбачені.
Цілком прогнозовані зростання цін на продукти харчування (за їжу віддати 45-50 відсотків прибутків, до чого уже «докотилися» прибалти!), енергоносії, тарифи на комунальні послуги тощо. Звідси втрата достойного рівня життя, відтік робочої сили за кордон, інфляція, запозичення, що призведуть до боргової залежності.
За підрахунками академіка Гейця, нині за кордоном працюють 2-2,5 мільйона українців. Цілком можливо, що, набувши високого рівня кваліфікації, вони залишаться там і заберуть туди свої сім’ї. І завтра ми вже зіштовхнемося з дефіцитом трудових ресурсів. За деякими даними, сьогодні в країні налічується близько двох мільйонів вільних робочих місць. Та якщо зарплата складає 600-700 гривень, то за такий мізер люди «вкалувати» уже не хочуть.
Також спостерігається тенденція, що більш економічно розвинуті країни виносять власне виробництво у менш розвинуті, бо вигідніше. Так, концерн «Мерседес» теж «втікає» до сусідніх Угорщини, Словаччини. Там і дешевша робоча сила, і вдвічі менше податкове навантаження, і ще багато чого іншого.
ВТРАЧАЄМО «КОНВЕРТОВАНІ» РЕСУРСИ
Та й рівень вітчизняної освіти починає скочуватися донизу. У залежності від рівня вузу, його статусу, популярності, від 25 до 80-ти(!) відсотків студентів складають іспити за хабарі чи за «дзвіночком«. І що це будуть за фахівці? Обдаровані студенти за різними освітніми програмами їдуть навчатися за кордон. Якщо пощастить, то там вони й залишаються працювати, зміцнюючи інтелектуальний потенціал чужої країни. Китайська влада теж ініціювала таке навчання молоді за кордоном, підтримувала їхніх батьків. А щоб «веселіше» поверталися додому, просто потім міцніше «притискала» останніх.
Прямувати у світове співтовариство треба з певним економічним «багажем», що базується на інноваційних надбаннях. В Україні є високотехнологічна аерокосмічна галузь, але цього недостатньо. Слід шукати нові шляхи, нарощувати свій економічний потенціал. Зокрема, й за рахунок залучення власних внутрішніх ресурсів. А гроші у країні є. Взяти хоча б зарплати у конвертах. За підрахунками академіка Гейця, такі гроші отримують 4-4,5 мільйона осіб, дехто з фахівців називає два мільйони. У середньому «конвертована» неоподаткована сума становить 200-300 доларів. Не важко підрахувати, скільки набіжить за рік. То чому ж держава до цього часу не може врегулювати ці процеси? Адже це триває уже не один рік. Державна скарбниця втрачає величезні кошти, а спритники просто на цьому наживаються.
Ігор ШВЕЦЬ