ПОТЯГЛО ВІД «ЗІРОК» НАФТАЛІНОМ

Українські автори та виконавці музичних творів обурені свавіллям, що твориться у вітчизняному теле- і радіоефірі. І навіть написали з цього приводу гнівного листа. Ось як це було.

У залі Нацради з питань радіо і телебачення, де сиділи в очікуванні журналісти, раптом потягло нафталіном… До приміщення вервечкою потягнулися «зірки»: Павло Зібров, Іво Бобул, Алла Кудлай, Анатолій Матвійчук, Віталій Білоножко, поет Юрій Рибчинський. Названі естрадники, а крім них – й інші (які не з’явилися) – Василь Зінкевич, Оксана Білозір, Павло Дворський та ще кілька представників старої естрадної гвардії сконцентрували свій гнів у листі до названої державної установи.
Плач естрадників, правда, виявився зовсім неоднозначним. З одного боку, вони скаржилися Нацраді на те, що українське радіо і телебачення затлумлене російською естрадою. Інакше кажучи, попсою. Навіть у новорічному концерті, що транслювався з палацу «Україна« на УТ-1, «за три години ефіру прозвучала лише одна україномовна пісня. І ведучі були російськомовні. Начебто концерт транслювався з Брянська чи Липецька, а не столиці України, – каже Павло Зібров. – Це просто неповага до держави. Невже державний канал, який дивляться не тільки в містах, а й в українських селах пересічні українці, не може підтримати своє?» – цитує колись сивий, а тепер фарбований і гарний співак текст листа. До слова, П. Зібров наразі не згадав, як саме він русифіковував український ефір своїми піснями.
Можна погодитися: щодо держави й народу така політика електронних ЗМІ є справді ганебною. Та є й інший бік медалі, який навряд чи дасть змогу швидко змінити ситуацію: політика телерадіокомпаній єдина для всіх – гроші. Примітно, що про це не соромляться говорити ні представники комерційних ЗМІ, ні керівники державного телеканалу УТ-1. Та й що, мовляв, поробиш, якщо російські продюсери приносять в Україну купу грошей для розкрутки своїх виконавців, купують ефіри й відкривають свої радіостанції.
Та й система цінностей в українських телерадіокомпаній трохи деформована порівняно з західною. Якщо ТАМ за прокрутку пісень і кліпів гроші платять виконавцям, в Україні навпаки – самі виконавці та продюсерські центри. Безкоштовно кліпи в український ефір не потрапляють. Тож цілком зрозуміло: хто більше заплатить керівникам теле- й радіоракомпанії, той і потрапить у прайм-тайм.
Українські артисти, котрі адаптувалися до умов сучасного музичного та медіаринку, давно до цього звикли й мають у бюджетах необхідні кошти. Вони, хоч і скаржаться на таку систему відносин, проте роблять це ненав’язливо й спокійно. Більше надають увагу поточній роботі. Зокрема зйомці кліпів, на які теж іде чимало коштів.
Директор гурту «Мандри» Володимир Гергель розповів: торішній рекламний бюджет групи становив близько 90 тисяч доларів. У цю суму зокрема входила вартість зйомки трьох кліпів, кожен по 18–20 тисяч доларів. Два з них устигли прокрутити на кількох телеканалах. Такий тримісячний «пакет трансляції» коштує 15–20 тисяч доларів за кожен кліп. Решта – сувенірка, поліграфія і таке інше. Як бачимо, саме виготовлення й показ кліпів є найбільшою статтею витрат.
За радіотрансляцію пісень платити, як правило, не доводиться. Але й пісні «Мандрів» радіостанції крутять не так часто. Навіть за гроші. Ближчий формат для них – та сама російська попса. 
«Нєформат» був другим приводом поплакатись для динозаврів «української традиційної естради». Вони, кажуть, і є найбільший «нєформат» для вітчизняного радіоефіру. Павло Зібров бідкався, як тяжко бігати по радіостанціях і пропонувати для ефіру свої диски: «Я ходив по багатьох радіостанціях, і всюди мені або казали «це нєформат», або: прийдіть завтра. Це все відмовки. І виходить, що ми пишемо в тумбочку сусідам».
Співачка Алла Кудлай спершу кокетувала перед телекамерою: «То нічого, що я в беретику? Я не зніматиму його, бо це в мене ансамбль із взуттям,» – ненав’язливо демонструвала вона чорні з блискітками елементи свого гардеробу. А потім мало не розревілася перед журналістами: «Ви розумієте, мене запросили на зйомки концерту, я сукню спеціально пошила, зробила зачіску для зйомок... Ну, виступила, а потім як побачила по телевізору!... Мене ж усю «вирізали!» Невже я так погано виглядаю?»
«Цей бєспрєдєл треба припинити! – продовжувала співачка. – Я хочу, щоб це почули керівники всіх телекомпаній». Але і п. А. Кудлай наразі не згадала про те, що останнім часом і сама популяризує у вітчизняному ефірі російськомовну пісню.
Потім хтось із естрадників сказав, що не розуміє, що ж таке цей «нєформат».
Отже, лікнеп для динозаврів.
Перше: це музика, за трансляцію якої автори й виконавці не платять гроші. Як наслідок – не потрапляють у жодну телепрограму чи концерт. 
Друге: це виконавці, які вважають, що тридцять років можна співати одну попсову пісню й переконані, що і через півстоліття вона вважатиметься «форматом».
Мабуть, зовсім не дивно, що цю думку цілком поділяють молоді музиканти, котрі грають і альтернативну музику, і фольк, і рок.
Щоправда, останніх представники «традиційної української естради» вважають «поза законом» – музичним. Анатолій Матвійчук висловив ось так своє розуміння музики: «Сьогодні в клубі будуть танці» – це не українська культура!»
Нагадаємо, що тут прозвучали слова з пісні виконавця, який протягом десятка років не сходить з топів будь-яких вітчизняних хіт-парадів – Олега Скрипки.  
Цікаво стає, що ж тоді співак Матвійчук вважає українською культурою? Прямо з’ясувати в нього не вдалося – він зі своїми колегами були настільки захоплені собою, що інших слухати зовсім не хотіли. Та це було зрозуміло – Матвійчук, схоже, вписує в історію української культури лише себе та своїх колег-ветеранів по сцені. Проте, п. А. Матвійчук також донедавна русифіковував український ефір російськомовними піснями.
То що ж, врешті, естрадники збиралися донести до журналістів?
Били на сполох щодо засилля російської попси чи щодо власної неспроможності бодай як-небудь знову потрапити на сцену?
Але ж пропонована ними музика – не що інше, як попса радянського періоду, яка вже давно віджила своє.
Можна згадати й інших представників радянської естради – однолітків названих співаків. Тарас Петриненко, Софія Ротару, Ніна Матвієнко, гурт «Кобза». Але не чути, щоб вони скаржилися на «нєформат», проте з задоволенням слухають їхні пісні на концертах і по телевізору. Принаймні, вони можуть поділитися добрими засобами від «нєформата». Ніна Матвієнко і гурт «Кобза» частенько записувалися і виступали разом з молодіжними групами – ТНМК, Плач Єремії, Тартаком, ВВ...
І всі в повному форматі!
За матеріалами ЗМІ