Так, розвиток подій в суспільстві та й самого суспільства йде, на жаль, таким шляхом, що виходити на барикади, мабуть-таки, доведеться знову. Та чи захоче народ вийти на барикади під проводом «старих» поводирів, які нав’язують себе знову і які «за такий короткий час встигли себе так «прославити» і так «щедро» віддячити народу?
Не знаю, як кому, а мені особисто соромно за моїх помаранчевих лідерів. За те, що вони виявилися такими бездарними, безхребетними, зрадливими й безпорадними людьми. За їхній «плач і зойк» за втраченою владою, яку, на мій погляд, вони віддали самі добровільно, не усвідомлюючи, що роблять. Своєю бездарною владною діяльністю (і бездіяльністю), своєю гризнею і зрадою. Цим соромом на весь світ вони принизили мене і, думаю, всіх тих, хто стояв на Майдані, теж. Вони не зуміли чи, скоріш за все, НЕ ХОТІЛИ!!! піднятися вище своїх шкурних, коритних інтересів тому, що були переконані, що прийшли до влади надовго (згадаймо висловлювання Ю. Тимошенко про те, що прем’єр-міністром вона буде не менше десяти років), і тому вирішили, що народ їм більше не потрібний.
Найперше, що вразило людей і на що спромоглася, як тоді здавалося, наша помаранчева влада (як тільки переступила поріг влади) – так це те, що влаштувала тихий «дельож» «віднайдених» в бюджеті грошей в чистому «попандопульському» стилі. Кинувши «кістку» разової допомоги молодим матерям на новонароджених дітей, і поки ця « кістка», падаючи зі столу, створила невеликий шум, під цей шум швидко і різко збільшила собі (і всім посадовцям всіх рівнів, включаючи сюди і депутатів Верховної Ради) зарплати аж до 50 000 гривень. Пенсіонерам же (мабуть, «багатим») «знайшлося в бюджеті аж по 9 гривень добавки. Іншим пенсіонерам (мабуть, дуже «бідним») «знайшлося» – по 15 000 гривень! Все. На цьому перший етап «попандопульської дельожки» закінчився, і гасло Майдану – «Багаті поділяться з бідними» –«успішно» реалізували в життя. Зауважмо, що так вчинили ті люди, які справді вийшли із глибини, і які ще вчора на Майдані клялися в любові до цього народу.
А чи не можна було віднайденими в бюджеті коштами розпорядитись трішечки по-іншому, справедливіше, по-людськи? Наприклад, так. Після надання разової допомоги матерям (що, безумовно, є розумним рішенням уряду) збільшити мінімальну зарплату і мінімальну пенсію, ну, хоча б до 400-450 гривень. Тобто, на суму ледь більшу від прожиткового мінімуму. Щоб наш обездолений люд, починаючи із 1933 року, відчув себе врешті-решт повноцінним народом.
Як же так сталося, шановні наші помаранчеві поводирі, що простому народу, який стояв на всіх майданах країни, «не знайшлося» в бюджеті всього-на-всього по 50-60 гривень? А вам по 50 тисяч гривень (?!) – ЗНАЙШЛОСЯ? Хіба після цього вас можна називати «нашими».
Розгадка цього «феномена» – одна. Багато є таких політичних діячів, які дуже люблять народ тільки тоді, коли йдуть до влади. І вже зовсім не вважають потрібним любити його після того, коли владний рубіж подоланий. На превеликий жаль, життя показало, що до них належите і ви.
Але найбільше в цій ситуації мене дивує реакція суспільства. Вірніше, її повна відсутність. Суспільство неначе набрало в рот води. Мимоволі подумалось: а що було б, якби подібне відбулося, наприклад в Польщі, Чехії, Угорщині чи в іншій країні?
Шановні колишні наші помаранчеві! Ви голосно, на весь світ заявляєте про те, що ведете нас в Європу. Але за такого розподілу національних благ, який ви успішно впровадили в життя, виходить Мозамбік, а не Європа. Якщо я правильно поінформований, то у країнах Європи, які себе поважають, зарплата високопосадовця не перевищує десятикратної величини мінімальної зарплати чи пенсії її громадянина. Звідси виникає запитання: чи не здається вам, шановні, що мінімальна зарплатня і пенсія наших українських громадян, повинна становити сьогодні 5 тисяч гривень?
І насамкінець мені хотілось би задати ще одне запитання колишній моїй помаранчевій команді такого змісту: для чого, скажіть, будь ласка, ви кличете мене і весь український народ на нові барикади?
Чи не для того, щоб, прийшовши до влади вдруге, підняти собі зарплатню уже до 100 000 гривень?
А скільки на цей раз буде віднайдено для нас? Невже – 18 гривень?
Ми вийдемо на барикади. Та, сподіваюсь, уже не з вами. Я надіюсь, що, крім помаранчевих та біло-голубих «команд», які себе скомпрометували остаточно, знайдеться «хтось» третій.
Особисто мені хочеться, щоб тією «Третьою силою» стала Українська Консервативна партія, в якій, на мій погляд, зосереджена справжня еліта української нації. І дуже хочеться, щоб український народ якомога швидше це зрозумів.
Іван ВІТОМСЬКИЙ,
пенсіонер
м. Тернопіль
Р.S. Так сталося, що під час написання цієї статті виникла і розгорілася «війна» між Президентом і Урядом країни за бюджет 2007 року. Головна причина цієї «війни» – 26,6 гривні для пенсіонерів.
В країні, де є десяток людей, які стали мільярдерами переважно за рахунок пенсіонерів, в країні, де є сотні людей, які стали мільйонерами також загалом за рахунок тих же пенсіонерів, в країні, де десятки тисяч окремих бюджетників отримують НЕВИПРАВДАНО високу зарплатню (від 10 до 40 тисяч гривень) – урядовці (всіх кольорів) шукають і не можуть знайти (ПОДУМАТИ ТІЛЬКИ !!!) 26,6 гривні для пенсіонерів.
ЯКИЙ СОРОМ !!!