ДІТИ ЗА ҐРАТАМИ

З 2000-го по 2004 рік в Україні було засуджено до різних видів покарання майже 100 тисяч неповнолітніх, тобто приблизно 20 тисяч щороку. У 2005 році ця цифра зменшилася до 17,5 тисячі, а в першому півріччі минулого року вона становила понад сім тисяч.

37 відсотків підлітків на момент скоєння злочину не навчалися і не працювали, 29 відсотків – виховувалися в неповних сім’ях, у тому числі 16 відсотків – круглі сироти та сироти при живих батьках.
Такі дані офіційної статистики навела журналістам суддя Конституційного суду України Ярослава Мачужак на відкритті науково-практичного семінару «Досвід впровадження системи ювенальної юстиції в країнах постсоціалістичного режиму», який організували й провели в Києві 16-17 січня нинішнього року Всеукраїнська фундація «Захист прав дітей», ЮНІСЕФ, Міжнародний фонд «Відродження» за сприяння Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту.
Як бачимо, картина не з райдужних, і певний спад у засудженні неповнолітніх за останні два роки не повинен заспокоювати наше суспільство. До того ж, зауважила Ярослава Мачужак, існує й прихована статистика. Водночас злочини неповнолітніх стали більш жорстокими, злочинність молодшає. Ми тепер нерідко дізнаємося з преси, теле-, радіоновин про вбивства підлітками своїх товаришів, аби заволодіти дорогими комп’ютерами, мобільними телефонами тощо.
Пані Ярослава виділяє три головні причини високого рівня дитячої злочинності. До першої вона відносить негативні економічні процеси в державі, що призвели до зубожіння багатьох сімей. Батьки змушені займатися заробітчанством не лише в своїй країні, а й за кордоном. Їхні діти, як правило, залишаються без належної уваги з боку дорослих. Суддя пригадала щодо цього типовий приклад із своєї багатолітньої практики.
На лаву підсудних потрапив 14-річний хлопчик. Його батько, якого він дуже любив, помер. Матері довелося віддати другого (молодшого) сина бабусі на виховання, а самій багато працювати. Старшому сину так не вистачало спілкування з матір’ю, що він, аби звернути на себе увагу, жорстоко познущався над її улюбленим котом. Потім підліток зізнався матері, чому він так учинив. Проте в сім’ї мало що змінилося. Не минуло й півроку, як цей хлопець з особливою жорстокістю побив інваліда. Материнська неувага до сина (хоча жінка не була байдужою до своєї дитини, їй просто не вистачало часу на виховання) породила в ньому злість на весь світ. Він погано навчався в школі, у нього не було друзів.
Другою причиною злочинності серед неповнолітніх, на думку пані Мачужак, є негативне середовище, в яке нерідко потрапляє дитина.
Звідси рання залежність від алкоголю, наркотиків, втягування неповнолітніх у злочинні групи. Держава і батьки, на жаль, у більшості випадків вчасно не вилучають дітей з небезпечного середовища.
Третя причина полягає у відсутності належних виховних програм для роботи з проблемними підлітками та неблагополучними сім’ями. Майже 13 відсотків неповнолітніх, засуджених до позбавлення волі, після закінчення строку покарання знову потрапляють на лаву підсудних. Держава не готує майбутніх батьків до виховання своїх дітей. Тому так часто в родинах виникає непорозуміння між вихователями і вихованцями, а в країні й далі збільшується армія дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Нині їх налічується приблизно 97 тисяч. Така ситуація свідчить про те, що держава захищає права дітей лише на папері. Поза її увагою залишається добробут дитини і сім’ї, не діють на належному рівні програми усиновлення сиріт громадянами України.
На думку заступника голови Комітету Верховної Ради України з питань правосуддя Миколи Замковенка, останнім часом суди, міліція, соціальні служби слабо ведуть профілактичну роботу з неблагополучними дітьми. Занедбано в нас і науку кримінологію, яка вивчає причини злочинів. Добре, що в судах України знову введено спеціалізацію суддів, які розглядають справи про злочини неповнолітніх (так було в 70-х роках минулого століття). Адже суддя, який судить дорослого, не може об’єктивно судити неповнолітнього, не знаючи його психології. Але досі залишається проблемним забезпечення підсудної дитини адвокатом у кримінальному процесі (на досудовому слідстві і в суді).
Микола Замковенко переконаний, що не слід поспішати з ув’язненням неповнолітнього злочинця. Треба ширше запроваджувати в наших судах інститут пробації, тобто систему заходів, що застосовуються до правопорушника як виховний метод замість порушення кримінальної справи або позбавлення волі. Такі заходи можуть вживатися й після відбування частини покарання.
Депутату соромно за своїх колег, які під час виборчої кампанії всі (незалежно від партійної приналежності) обіцяли розв’язати проблему дитячої безпритульності, а тепер про це забули. Тим часом кількість юних волоцюг на вулицях великих міст не зменшується. І цими знедоленими поповнюються лави злочинців. Немає системної роботи з такими дітьми. Методи старі: періодично міліція разом з соціальними працівниками проводять рейди, виловлюють безпритульних дітей, відвозять їх до тимчасових притулків або розподільників. Потім затриманих повертають у сім’ю або в інтернат, звідки вони втекли, а дехто потрапляє за ґрати. Майже всі вони знову опиняються на вулиці. І така круговерть триває й далі.
Великі сподівання правники й громадські захисники прав дітей покладають на створення в Україні ювенальної юстиції, яка вже успішно діє в США, Канаді, Нідерландах, Польщі, Болгарії та інших західних країнах. Певні надбання в цьому напрямку мають і деякі країни СНД, зокрема, Росія, Казахстан, Білорусь, Молдова, Азербайджан та Грузія.
Що таке ювенальна юстиція? Це система правосуддя стосовно неповнолітніх громадян до 18 років, центральним елементом якої є суд у справах неповнолітніх. Основні принципи ювенальної юстиції такі: посилення охоронної функції суду щодо неповнолітніх, перевага виховного впливу перед примусовими заходами; спеціальна підготовка суддів; наявність системи допоміжних служб (державних і громадських); спрощений (не формальний) порядок судочинства. Така юстиція має й спеціальні функції: відновлює порушені права та свободи жертви злочину або потерпілого від правопорушення; реабілітує дитину, яка стала жертвою жорстокого поводження з нею або недбалого піклування,  і неповнолітнього правопорушника, якого після відбування покарання треба адаптувати до нормального життя в суспільстві; примирює сторони, якщо конфлікти не мають характеру правопорушення.
Сьогодні, за даними Держдепартаменту України з питань виконання покарань, в 11 колоніях для утримання неповнолітніх злочинців відбувають покарання близько трьох тисяч засуджених. Понад 50 відсотків з них потрапили до в’язниці за розкрадання та крадіжки, 25 відсотків – за розбій чи пограбування, 10 відсотків – за вбивство чи завдані тяжкі тілесні ушкодження. Майже кожного третього засуджено на строк від одного до трьох років, половину – від 3 до 5 років та близько 18 відсотків – на строк понад 5 років. Найбільше засуджених (39 відсотків) мають 17-18 років, найменше (13 відсотків) – від 14 до 16 років.
Запровадження ювенальної юстиції може істотно змінити на краще цю сумну статистику. Але й тут на заваді стає неповороткість, байдужість нашої влади. Заступник міністра юстиції Валерія Лутковська з болем повідала журналістам, що вже розроблена концепція створення та розвитку системи ювенальної юстиції в Україні може ще довго залишатися тільки на папері. Конче потрібний відповідний закон, але з його ухваленням Верховна Рада не поспішає.