«ЕТНІЧНІ СТАНДАРТИ УКРАЇНЦІВ» У НАШОМУ ФУТБОЛІ

 В інспірованій акції на «захист футболу» відчувається прихована «керівна рука» ФФУ. Найбільше, що видає, звідки ноги ростуть в цієї організації, – це оцінки виступу збірної України в Німеччині, який названо «успішним». Одразу пригадалося вертепне зборище нещирих «уболівальників», які влаштували «тріумф» збірникам після повернення з фінального турніру чемпіонату світу-2006.
Цього разу йдеться про спробу перехопити ініціативу неформального вболівальницького руху, «закосивши» під «ультрас». Головні «футбольори» країни, відчуваючи зростання невдоволення їхньою діяльністю з боку справжніх шанувальників футболу, надумали по-комсомольському підпорядкувати собі стихію і спрямовувати її у вигідному руслі. Завдяки цьому вони сподіваються якомога довше продовжувати своє перебування в керівних кріслах. Інспірована ними «правильна» й дозована критика вболівальників нагадала «демократизацію», «гласність» і «плюралізм» часів горбачовської «перестройки». Ще свіжі в пам’яті згадки, що з того всього вийшло… 
Відтак, перейдемо до аналізу вимог згаданої організації футбольних уболівальників. Перша з них – «негайно переглянути календар змагань другого кола чемпіонату України 2006-2007 серед  клубів першої та другої ліг і призначити всі матчі на вихідні дні». Мотивація цього така – через відсутність штучного освітлення на багатьох стадіонах матчі доводиться проводити в обідній (або пообідній) час. У робочі дні для вболівальників це не зручно – тож краще грати у вихідні. На перший погляд, просте вирішення складної проблеми. Тільки виникає запитання – чому раніше ніхто до цього не додумався? «А тому, що вихідних на всі тури (особливо у першій лізі) не вистачить», – відповідають фахівці. До того ж для багатьох шанувальників футболу важливо не тільки повболівати за свою команду першої чи другої ліги, а й подивитися на матчі вищих за рангом по телебаченню чи з’їздити до найближчого міста, де грає команда вищої ліги. Якщо всі матчі українських ліг звести в один-два дні, то багатьом уболівальникам неминуче доведеться вибирати між, приміром, подивитися на стадіоні за грою своїх земляків з другої ліги чи якийсь важливий поєдинок між лідерами вищої ліги по телебаченню.
Звісно, проводити матчі в обідній час робочого дня – також чимала незручність для вболівальників, що негативно впливає на відвідування. Проте вирішувати її потрібно по-іншому. А саме: домагатися того, аби всі стадіони були обладнані належного рівня штучним освітленням. Тоді можна проводити футбольні поєдинки у вечірній час. І ще одна важлива для глядачів деталь, про яку чомусь не кажуть у згаданих вимогах. У Європі вже давно трибуни стадіонів обладнують козирками, що захищають вболівальників від опадів, і сидіння роблять з підігрівом. Для нашого кліматичного поясу – це особливо важливо. Так само далеко до впровадження цього на практиці нашим клубам другої та першої ліг. Адже подібних зручностей для вболівальників немає навіть на головних наших спортивних аренах. Хоча цілком могли б уже бути. Адже фінансово спромоглися повибудовувати найкращі в Європі навчально-тренувальні бази. Спочатку Г. Суркіс на чолі київського «Динамо» «фраєрнувся» дорогою спорудою в Кончі-Заспі. Невдовзі його у цьому плані «переплюнув» Ахметов. Тільки толку з цього – найдорожчі в Європі тренувальні бази не допомогли ні «Динамо», ні «Шахтарю» в ігровому плані бодай частково виправдати витрачені кошти на згадані будівництва. Їхні натхненники-ідеологи наче забули, що футбол у першу чергу існує для вболівальників. Інакше б розпочинали розбудову клубної інфраструктури зі спорудження сучасних стадіонів, а не баз.
Ще в одному важливому питанні футбольні керманичі «зайшли не з того боку». Стосовно принципів комплектування команд. Певно, ви вже здогадалися, що йдеться про перенасичення нашого футболу легіонерами. Першим цей процес розпочало київське «Динамо». З часом до його керманичів прийшла думка про безперспективність подібного напрямку. Щоправда, до такого очевидного висновку їх спонукали два важливі фактори. Стратегічна політика УЄФА щодо залучення в команди своїх вихованців. Другий – втрата Суркісами фаворитських привладних і, як наслідок, фінансових позицій. Унаслідок цього їм стало зрозуміло, що готувати й залучати власних виконавців і дешевше, і надійніше.
Тож і наступний пункт згаданих уболівальницьких вимог такий: «Вимагаємо негайного максимального обмеження кількості іноземців в українських клубах і запровадження обов’язкового відрахування власників клубів на розвиток дитячо-юнацького футболу в Україні!». Суть правильна, тільки от сформульована розмито, не конкретно, з вдаваною категоричністю (зовсім не так, як згадана вище вимога щодо перегляду календаря). Тож у вигляді спонсорської допомоги «захисникам футболу» запропоную деякі свої вставочки до їхньої вимоги, після чого вона набуває ось такого вигляду – «Вимагаємо негайного обмеження кількості іноземців ДО ТРЬОХ ГРАВЦІВ У ОДНІЙ КОМАНДІ ПРОТЯГОМ МАТЧУ в українських клубах, ПОЧИНАЮЧИ З СЕЗОНУ 2007-2008 РОКІВ і запровадження обов’язкового ЦІЛЬОВОГО СТОВІДСОТКОВОГО відрахування власників клубів на розвиток дитячо-юнацького футболу в Україні!» Ну, що – тепер звучить?! Для переконливості варто ще вказати розмір згаданого відрахування. Скажімо, 500 тисяч гривень на сезон за одного заявленого легіонера. Це так, засторога, аби не скуповували всілякий дешевий непотріб. А якщо в якомусь клубі вирішили купити гравця за мільйон (а то й кілька мільйонів) доларів, то знайдуть і 100 тисяч для дитячо-юнацького футболу.
Інші вимоги «захисників футболу» схожі на дитячі забавки для вболівальників, аби відвернути їхню увагу від важливих проблем нашого футболу:
«негайно почати діалог із вболівальниками про організацію контрольованого використання піротехніки», «негайно обмежити кількість співробітників МВС на стадіонах, безумовно вивести співробітників «Беркуту» з секторів і запросити стюардів; виховну роботу із керівництвом МВС» і т. ін.
Коли читаєш таке, пригадуються новітні ресторанні «послуги»-витребеньки для тих, у кого багато грошей, але мало фантазії. Для необізнаних скажу. У «просунутих» розважальних закладах прямо в меню передбачені платні послуги такого штибу: заїхати в пику офіціанту (навпроти вказується така-то сума), посваритися з адміністратором (це вже дорожче), послати куди подалі директора закладу (високий рівень «крутизни») і т. ін. Якщо «захисники футболу» й надалі витримуватимуть свою ідеологію щодо співробітників МВС у такому дусі, то з часом з’являться вимоги подібного прейскуранта для відвідувачів стадіонів.
Те саме й щодо дозволу піротехніки. Уявіть собі. Прийшов вболівальник на стадіон, сів мовчки, закинувши ногу на ногу. Забили гол – вийняв з кишені банкноту, тицьнув найближчому стюардові. Той пострибав, покричав, запалив «фаєр», помахав ним – всі послуги, згідно з прейскурантом. Тільки-от неформальним уболівальникам дозволене дуже скоро обридне, стане нецікавим. Загалом, найбільше дозволяють «вистьобуватися» (особливо, в піротехнічному плані) у тих країнах, де футбольні керманичі почуваються непевно, намагаються всілякими способами «купити» любов уболівальників. Найяскравіший у цьому плані приклад – корумпований італійський футбол з одіозним зразком для наслідування братами Суркісами – Сильвіо Берлусконі.
Щоправда, в одному важливому аспекті Рахмільовичам не вдасться наслідувати свого італійського взірця. А саме – у національному. Адже Берлусконі – італієць, тобто представник титульної нації. Чого не скажеш про Суркісів. Ось у цьому напрямку діяльності організації «Захистимо наш футбол» можна й потрібно розвивати та поглиблювати співробітництво, виходячи на вищий рівень. У пункті
№ 5 її вимог написано так: «Вимагаємо скасувати плани натуралізації футболістів неукраїнського походження! Вимагаємо залучення до збірних команд України лише громадян України, які відповідають етнічним стандартам українців!» У згаданому зверненні (до речі, адресованому президенту ФФУ Григорію Суркісу та президенту ПФЛ Равілю Сафіулліну) не розшифроване визначення «етнічних стандартів українців». Мовляв, здогадайтеся самі. Доки вони здогадуються, цей пункт вимог варто розширити таким чином, аби добирати за «етнічними стандартами» не тільки гравців національної збірної, а й тренерів, керівників клубів та вітчизняних футбольних структур загалом.
Олександр НАКАЗНЕНКО,
співкоординатор Громадського Руху «ФУТБОЛ БЕЗ СУРКІСІВ»