РЕЦИДИВИ ГЕНОЦИДУ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ

Вороги українського народу, юдокомуністи, емісари від буржуазно-бандитських кланів та доморощені перевертні, що за рознарядкою бізнесових партій за викрадені у нас кошти купили посади в парламенті та уряді, цинічно заперечують факт геноциду проти української людності. За їхньою логікою у 1932-1933 та 1946-1947 роках стався недобір врожаю через посуху і люди від голодної смерті, виявляється, не гинули. А щодо геноциду — то це, як вони стверджують, «выдумки украинских буржуазных националистов».

У цьому контексті хочу навести витяг з книги «Воспоминания», видрукуваної в Нью-Йорку ще в 1981 році на базі спогадів Микити Хрущова, підступно скинутого своїми вірними ленінцями з посади Генсека ЦК КПРС у 1964 році. Свої роздуми він записав на магнітну плівку та через надійних людей передав за кордон, де ті й були оприлюднені.

Розповідь Хрущова проливає світло саме на голодомор 1946-1947 років, вказує на його організаторів, розкриває трагічні наслідки навмисне створеного масового винищення українського селянства під керівництвом компартії Радянського Союзу.

В розділі, що має заголовок «Украина после войны», головний комуніст спочатку України, а згодом і Союзу Микита Хрущов, якого неможливо запідозрити в «украинском буржуазном национализме» пише:

«…Не помню какой план по хлебозаготовкам дали Украине в послевоенном 1946 году. Что-то в пределах 400 миллионов, а может быть и больше. Но устанавливался он не научными рассчетами, а волевым решением, исходя не из того, сколько будет выращено и оставлено на питание людей и прокорм скота, а определялось волевым решением, исходя из того, сколько удастся выколотить из каждого хозяйства. И началось это выколачивание. Я видел, что это катастрофический год… Получал письма от колхозников, от председателей колхозов. Писали душераздирающие по содержанию письма, а я был тогда уже председателем Совета народных комиссаров Украины и первым секретарем ЦК компартии, возглавлял украинскую державу. Мне запало в память вот такое письмо. Пишет председатель колхоза, я уже не помню, кто он такой. Значит, он пишет: ну товарищ Хрущев, вот мы сдали, выполнили свой план хлебозаготовок полностью. Сдали все. У нас ничего не осталось. Мы уверены, что держава… и партия о нас не забудет, что она нам придет на помощь.

Я по-честному подходил к этому вопросу и считал, что если честно доложить Сталину или доказать с цифрами, то он поверит, поймет, что это не саботаж. Кулаков к этому времени не было, но саботажник… Одним словом, термины, не заставляли себя ждать. И они, так сказать, всегда находились чтобы найти оправдание для репрессий и для выколачивания продуктов в колхозах. Сталин хотел еще играть и роль по оказанию помощи социалистическим странам, особенно таким, как Польша и Германская Демократическая Республика…

Назревал голод. Я поручил подготовить документ в Совет Министров Союза ССР, в котором показать наши нужды и просьбы, значит, чтобы нам дали карточки для голодающих людей. Я не помню, на сколько миллионов мы просили этих карточек продовольственных. Я очень сомневался и колебался, зная Сталина, его жестокость и грубость. Наши документы попали к Сталину. Вскоре он прислал мне, ну, грубейшую, оскорбительную телеграмму, что мол, вот какой-то, значит… сомнительный человек, прислал мне две записки, которые доказывают, что не может Украина выполнить план заготовок хлеба и просит огромное количество карточек для прокормления людей.

Я получил телеграмму, которая на меня убийственно подействовала. Я понимал всю трагедию, которая сложилась. Не только лично для моей персоны, но трагедия, которая сложилась над народом украинским, над Украиной, что голод неизбежный. Ну, я все сделал, что было в моих силах, но… и начался голод. Из Киева приехал в Москву. Ну, там разнос был. Я старался, как мог Сталину доказать, что записки, которые я послал, отражают действительное положение дел, что Украина нуждается в помощи. Этим я еще больше вызвал гнев, и мы ничего не получили, значит. Пошел процесс, значит, как я и предполагал. Голод, сигналы, письма, люди умирают, потом началось людоедство.

Мне доложили, что нашли голову и ступни человеческих ног под мостиком у Василькова, это городок под Киевом — Васильков. Труп пошел в пищу, значит. Много таких случаев было. Мне рассказал Кириченко (он был тогда секретарем Одесского обкома), что он приехал там в какой-то колхоз, я сейчас не помню, и проверял там состояние, значит, как проводят зиму люди и хозяйство. Ему сказали, чтобы он зашел там к какой-то колхознице. Он зашел, потом он мне рассказывал, что ужасную картину там застал. Я видел, говорит, как эта женщина, колхозница, на столе разрезала труп своего ребенка — не то мальчика, не то девочку, и она приговаривала — вот, говорит, Манечку, мы уже съели, а теперь Ванечку, говорит, вот засолим, и это нам на какое-то время. Одним словом, эта женщина была помешана, она уже была ненормальная, она тронулась умом, и она вот зарезала своих детей, значит, и вот, как она говорит, что один труп они уже съели, а вот второй труп она готовит к засолке. Ну вот можете представить…Я сейчас вот, когда диктую, так, знаете, я… я возвращаюсь так мысленно к тому периоду…»

* * *

Як бачимо, у своїй сповіді колишній головний комуністичний лідер засвідчує, що післявоєнний голодомор 1946-1947 років за відпрацьованою методикою у 1932-1933 роках був організований і здійснений тодішнім комуністичним керівництвом СРСР на чолі з Йосипом Сталіним.

Проте Микита Хрущов, як і його нинішні спадкоємці симоненко-морозівці, також відхрещується від причетності до червоного терору, а в голодоморі звинувачує лише Сталіна. Та хіба не районні та обласні комітети комсомолу, партії і каральні оперативні загони під його особистим керівництвом організовували та очолювали зграї так званих стрибків, котрі не тільки вимітали все до зернини, а виривали з рота голодних дітей останню скибину хліба, прирікаючи стражденних на мученицьку смерть. Чи не такі, як нинішні симоненки, морози, януковичі, порошенки, кушнарьови, шуфричі, вітренки, чорноволи (молодші, очевидно — ред.) та подібні їм «патріоти» України тоді отримували заохочення, посади, нагороди та подарунки від своїх дресирувальників за те, що за командою «фас» перевиконували плани не тільки із хлібопограбувань, але й з виявлення «ворогів народу», яким для комуністів був і лишається нині весь український етнос.

Торкаючись теми планомірного та свідомого винищення українців, варто зазначити, що розпочалося воно століттями раніше до страхітливого звірства 1932-1933 років. Згадаймо, як розправились з нашими пращурами-козаками Петро Перший, Катерина Друга та інші представники царату.

Протягом ХХ століття українців тисячами, мільйонами винищували в катівнях НКВД-КГБ, гноїли в концтаборах ГУЛАГу, морозили та вбивали на фінський війні. Біля восьми мільйонів людей втратила Україна тільки на фронтах Другої світової.

Для відлову гарматного м’яса для 1-4-го Українськиї фронтів комуністичною владою були створені так звані польові військомати. Разом з енкаведистами на звільнених від німців територіях вони ловили українських юнаків, що підросли і вціліли за час німецької окупації, хапали мужиків-землеробів і, мов злочинців, перепроваджували їх під конвоєм у діючі військові формування. Потім у тому ж, що був на них, селянському нехитрому одязі, з однією гвинтівкою на п’ятьох, як бидло на бойню, під дулами заградотрядів гнали нещасних на ворожі укріплення, кидали під танки, аби їх якомога більше полягло.

Таке масове людовбивство під тактикою ведення війни викликало обурення навіть у фронтових німецьких офіцерів. Тільки ці факти геноциду продажні комуно-більшовицькі історики замовчують, волаючи і зараз, що не було його і немає.

Під час війни було свідоме масове знищення українського народу, згідно з доктриною бандитсько-більшовицької влади СРСР. До слова, генерал Микита Хрущов також безжально кидав на страту «чорнорубашечників». Таке військове «звання» мали українці-смертники у цивільному одязі, відловлені і доставлені на масову згубу в найближчих битвах.

«Чем больше предателей-хохлов погибнет, тем меньше придется их перевозить в Сибирь», — неодноразово заявляв «залізний маршал» Жуков, який разом з головним катом СРСР — Берією вже у 1944 році видав наказ про виселення всіх українців у віддалені райони Союзу. Цей наказ не скасований, а отже, діє і досі.

В повоєнний період, комуно-енкаведистські головорізи по-садистськи винищили ще близько трьох мільйонів українців, воюючи з УПА і населенням Західної України, яке встало на захист своєї свободи. Та страждання українців ще не скінчились. Ракова пухлина геноциду поширюється і прогресує.

Внутрішні і зовнішні вороги України, виплодки юдокомуністів, енкаведистів-кагебістів, заградотрядівців, національних перевертнів з менталітетом шарикова, успадкувавши від своїх попередників звірині інстинкти людовбивства, і далі чинять геноцид, підступно сіють горе і зло на змученій землі наших предків. Тільки сьогодні використовують новітні, більш вдосконалені технології замаскованого, повзучого людознищення. Ці виродки ніколи не визнають геноцид. Бо саме вони цей злочин перед людством планували і здійснювали. Від нього вони не тільки не відмежувались, а більше того, продовжують геноцид етнічних українців. Цинічно вимагаючи доказів своєї злочинної діяльності, вічно вчорашні методично, повільно і непомітно фізично винищують українство шляхом забруднення довкілля, води, повітря, продуктів харчування та посилення матеріальної скрути.

І в наші дні діти — майбутнє нації — від недоїдання втрачають свідомість, жебракують на вулицях, стають безпритульними. Бездоглядних дітей нині більше, аніж їх було у повоєнні роки. Це ще один доказ того, що тихе винищення української нації не припиняється, а чужинська, окупаційна влада, що загнуздала нашу державу, пропагує, як і в сумнозвісні радянські часи, небувалі досягнення та економічне зростання в Україні, приховуючи від нас правду про навислу національну катастрофу.

А візьмімо Чорнобиль. Скорботно ми відзначили двадцяту річницю рукотворної катастрофи на ЧАЕС. Багато ЗМІ справедливо назвали її теж проявом геноциду українського народу. Підтвердженням саме такої оцінки слугує вже хоч би примусова участь тисяч людей у першотравневій «святковій» демонстрації 1986 року і не лише в Києві. Цього разу українців погнали неозброєними та роздягненими не проти танків, а на вулиці, забруднені радіаційними викидами після вибуху на ЧАЕС.

Партійні вельможі тоді чітко усвідомлювали, бо їм про це говорили науковці, на яку велику небезпеку наражали вони людей. Проте погнали людей демонструвати під радіаційними опадами міжнародну солідарність трудящих. А свої сім’ї партійно-урядове керівництво відразу після аварії негайно вивезло в безпечні регіони. Та й самі чиновники намагалися бути якомога далі від зон забруднення.

Тільки фахівці-науковці сьогодні зна

ють, яке тяжке ураження отримали тоді не лише учасники примусових демонстрацій. Один з академіків-ядерників тоді навіть застрелився, бо уявляв ті жахливі наслідки, які сьогодні ми бачимо самі: тяжко хворіють і тисячами вимирають уражені радіацією люди, народжуються неповноцінні та мутовані діти. І кількість їх збільшується. Жахливі цифри неукраїнська влада занижує і в звітності не показує, що вони є наслідками катастрофи на ЧАЕС.

Про терористичні рецидиви геноциду, невпинне винищення громадян України переконливо свідчать і такі неспростовні факти, як провідне у світі місце нашої держави за кількістю хворих на туберкульоз, СНІД, наркоманію, онкологічні ураження. Зростає кількість самогубств, вже й серед дітей. В третині спустошених сіл, що є становим хребтом України, сьогодні вже не народжується жодної дитини. Скорочуються та закриваються дитячі садки, школи, медичні заклади. Порожніми стоять хати у селах, що вимирають, заросли бур’яном та не обробляються родючі поля. Такого не було навіть під час війни. Все йде за пекельним планом, розробленим нашими ворогами...

Проте покинуті благодатні, а тому найдорожчі у світі землі України, як і промислові підприємства та нерухомість, будьте певні, неукраїнська влада вже давно оцінила за вартістю непотребу. А це означає, що олігархи-мільярдери такі, як Ахметов, Медведчук, Суркіс, Порошенко, Пінчук, здатні за встановлену безцінь придбати у власність всі землі нашої держави, а громадян, що її обробляють і живуть на ній від діда-прадіда, знову перетворити на кріпаків. Вони чекають закону, коли земля стане товаром, а ми батраками.

Ворогам нашої держави, і перш за все юдокомуністам, буржуазно-бандитським кланам і їхнім емісарам у владних ешелонах — українці не потрібні на рідній землі. Тому вони продовжують їх винищення. А замість них, як і за часів радянського панування, завезуть росіян, євреїв та мігрантів з інших країн світу. Адже не дарма «проффесор» Янукович, балотуючись в президенти України, наголосив, що ми, козли, його братві «мешаем нормально жить». І чим більше етнічних українців вимре, покине свою землю, «жить станет лучше, жить станет веселей» саме для цієї зграї хижаків-українофобів, які продовжують «дєло Лєніна-Сталіна». Все йде за відпрацьованим сатанинським сценарієм.

Минулої (2005 року) зими на українцях вже був випробуваний і холодомор. Коли наші знедолені і безпритульні громадяни сотнями помирали від лютих морозів на вулицях і в під’їздах, урядовці, депутати, партійці, мільярдери і їхні прихвосні — комуністи (котрі так полюбляють декларувати свою турботу про народ), не розгорнули жодного намету, де б люди могли врятуватись від холодної смерті, зігрітись і випити хоча би склянку теплої води. Не вважали за потрібне. Бо ми для колоніальної адміністрації і чужинської буржуазії, яких разом зі своїми кумами та любими друзями привів до влади президент Ющенко, були і залишаємось бидлом, гумусом. І чим більше нас буде знищено, тим більше стане життєвого простору для зайд. Нові заморожені міста на кшталт Алчевська ще попереду...

Тому не безпідставно Організація Об’єднаних Націй нашу державу вже зарахувала до вимираючих країн. Бо ж справді, замість того, щоб за 15 років незалежності досягти збільшення приросту населення, ми втратили сім мільйонів. Стільки ж до України в’їхало мігрантів. Переважно з Росії та Ізраїлю. В той же час, рятуючись від злиднів та голоду, більше п’яти мільйонів наших співвітчизників (а це головним чином працездатні етнічні українці) полишили Батьківщину, поневіряються та батракують в інших державах. Багато з них вже ніколи не повернуться на землю своїх батьків. А за прогнозами експертів ООН, у 2055 році в Україні загалом залишиться приблизно 17 мільйонів жителів, якщо такими темпами буде зменшуватися їхня кількість.

Тут все продумано, відпрацьовано. Адже геноцид виявляюється не лише у фізичному винищенні людей. Він — у порушенні їхніх прав і свобод: коли колоніальна влада в них відбирає мову, культуру, волю, історичну пам’ять і землю, коли вона викрадає у своїх громадян грошові заощадження, висилає їх поневірятися до інших країн, використовує своїх громадян як «дешевий людський матеріал та тяглову силу».

Все це не лише прикмети сьогоднішньої України, але й неспростовні докази геноциду корінної, титульної нації, яких так вперто домагаються комуністи та російські шовіністи. І це явище належить розглядати не як випадкове чи стихійне, а як чітко сплановане владою та зовнішніми ворогами з метою звести зі світу якомога більше українців.

Використовуючи нові технології та вдосконалену методику, п’ята колона, емісари та агенти іноземних держав, що прорвались до влади, продовжують тихий, повзучий терор в Україні, зачищаючи життєвий простір для себе. Нам і нашим нащадкам відведена доля безправної національної меншини, кріпаків та наймитів, котрі будуть гнути свою спину на чужинських зайд і багатих злочинців.

Перші прояви майбутніх «порядків» ми вже бачимо на кримінально прихватизованих промислових підприємствах та на поки що орендованих у селян земельних наділах. І якщо розвиток держави піде колією, яку нині за нейтралітету (а може й за сприяння) президента вперто прокладає донецька «пацанва», багато з нас, і наших дітей буде незабаром заздрити навіть рабам античного Риму.

Як стверджують фахівці-демографи, сьогодні в Україні повинно жити 80-85 мільйонів громадян. Ми ж не маємо і половини цієї кількості. Така ціна злочину, який був і залишається складовою частиною державного керівництва України.

Тільки вдумаймось! Україна, володіючи майже третиною світових запасів чорнозему, втратила мільйони людей від голоду. Маючи величезні ресурси питної води, в нашій державі значна кількість жителів хворіє саме від її забруднення.

Наша Батьківщина посідає шосте місце на планеті (40 відсотків) за кількістю покладів уранової руди, що є паливом для атомних електростанцій. В надрах України залягають запаси кам’яного вугілля, яких вистачить на сотні років. У нас достатньо для побутових потреб власних нафти і газу. Ми ж перебуваємо під постійним пресом енергетичних криз, росту цін. Це теж терористичні рецидиви геноциду. А між тим, сидячи на багатстві, котрим природа щедро наділила Україну, ми могли б жити не гірше від мешканців арабських еміратів, які торгують лише нафтою.

Треба бути злим генієм, щоб таку багату державу, її громадян, довести до голоду, холоду, отруєння, масового злидарства та вимирання.

Як стало відомо із недавно розсекречених архівів, Ленін з його жидівським оточенням за участю мільярдерів США, ще у 1920 році розробили таємний план зі створення єврейської автономної республіки на території Криму та прилеглих до нього областей України. Цю програму продовжив Сталін, виселивши з Криму не лише татар, а й інші народи. Однак після його смерті вона так і не здійснилася, хоч і не зазнала краху остаточно. Тому у нас, корінних українців, є всі підстави вважати, що силами п’ятої колони, агентами Москви та Ізраїлю за активної підтримки місцевих перевертнів і манкуртів проти України і її громадян ведеться неоголошена перманентна війна. Мета ворожих сил — заволодіти цього разу уже всією нашою територією з її багатими чорноземами, надрами та ресурсами.

Що, скажімо, варто чекати від парламенту, в якому лише 37 відсотків депутатів, які, за повідомленнями преси, визнали себе українцями. Гадаю, ще гірша статистика в уряді.

Таким чином, сьогодні, якщо виходити і з соціально-політичної, економічної та екологічної ситуації, з усією гостротою знову постає питання: бути чи ні незалежній українській Україні.

Отож, дорогі мої українці, кому не байдужа доля власних дітей та онуків, піднімаймось з диванів, уважно придивляймось до всього, що коїться довкола, та об’єднуймось для того, щоб самим, не чекаючи доброго депутата або ж чиновника, відвести національну катастрофу. Активно долучаймося до громадської діяльності, гуртуймось довкола національної ідеї про вільну, заможну і самостійну Україну, в якій щасливо житиметься всім її громадянам, а не лише бандитам, пройдисвітам, комуністам та енкаведистам.

Юрій ТИМОЩУК,

капітан першого рангу запасу,

голова Севастопольського відділення Спілки офіцерів України