Та й думати тут особливо не треба — атмосфера сучасного суспільства доволі відчутна. Ми, схоже, втратили уявлення про радість. А колись древні досить непогано знали їй ціну. Вітаючи один одного, вони казали: «Радуйся». Коли Господь прийшов на Землю, янголи на всі Голоси славили Його: слава в вишніх Богу і на Землі мир в людях — благовоління (Лк. 2,14). Вся земля раділа, що прийшов той, хто врятує світ, дасть людям свободу.
Радість божественна і прекрасна. То чому ж її так мало в світі?
Таке враження, начебто її хтось відібрав. Вирішив, що доля людини — це скорбота і печаль. І щоб людина зайве не переймалася нестерпністю буття, замість радості підсунув їй сурогати — кайф, дозвілля, розслабуху тощо.
Щирість стали називати нестриманістю, відвертість — дивацтвом, довірливість — наївністю, боягузтво — мудрістю, змусивши підкорятися правилам, невідомо ким запровадженим. Чи не занадто легко ми погодилися з тим, що хтось краще за нас знає, що для нас краще? Піддалися спокусі легкої безтурботної радості.
За дешеву, легку радість дуже дорого доводиться платити. Можна якийсь час обдурювати тіло, але ж душу не обдуриш. Мине якийсь час: що залишиться в душі? Радість залишає слід, зате нічого не залишиться від підробки радості. Марно втамовувати біль, вживаючи різні знеболювальні препарати, втікаючи від самих себе. Можливо, біль робить нас хоч трохи живими. Цілком викреслити радість із життя — це гріх. На гріх зараз зневажливо махають рукою: «Не страшно». Ні, таки страшно. Страшно, що стерлося саме уявлення про те, наскільки страшна ця річ. Страшно не усвідомлювати, що людина, сама того не розуміючи, карає себе вже тут, на Землі (що ж буде на небі?) Чомусь люди думають, що гріх — це якийсь не такий вчинок. А оскільки кожен бачить, що одне і те ж діяння отримує часто протилежні оцінки, то, мовляв, виходить, що гріх — поняття відносне, і зовсім необов’язково його брати до уваги. Вчинок — це тільки мізерна частинка айсберга. Каламутна водичка ховає набагато страшніше — безрадісне буття, яке і є причиною всіляких вчинків. Тут тобі і наркотики, і алкоголізм, і злочини. Хіба це не кара?
А спасіння ж — поруч. Бог наділив людину здатністю творити, і творчість, незважаючи на всі її перипетії, здатна приносити насолоду, з якою не зрівняються жодні найвишуканіші втіхи і розваги. Треба, щоправда, відкинути спокуси легкої радості, але справа того варта. Хіба людина не варта бути творцем власного добробуту? Невже настільки притупились у нас відчуття, що ми не відчуваємо всю ганебність і протиприродність безрадісного стану? Чи не час вийти з цього стану і зосередитись на будівництві заможної і достойної країни.
Легко, дуже легко ми позбулися радості, а позбувшись, перестали розуміти, що з нами коїться загалом. «Без вини винні» — ось як можна охарактеризувати психологію сучасних пересічних громадян. Якщо приховати від людини справжню причину її бід, то винною її можна робити дуже довго, час від часу дістаючи її гріхи і демонструючи їх всьому світові. Але згадаймо, коли Господь прийшов на Землю, Він пив і їв, зцілював хворих, воскрешав мертвих, одне слово, повертав людям повноту буття, дарував радість не десь там в захмарних обріях, а тут на землі. Відчуттям наповненості буття супроводжується і все те, що з Ним пов’язане. Наприклад, Пасха, Різдво і т.д. І хоч будні знову вступають у свої права — радість обов’язково повернеться. І з кожним її поверненням, її ставатиме дедалі більше і більше: «Це сказав я вам, щоб радість Моя в вас була, і радість ваша буде бездоганною» (Іоанн 15,11).
Шукайте, люди, радість. Все інше — докладеться. Не погоджуйтесь на безрадісне життя.
Отець Валерій (ЛИТВИНЕНКО)
м. Сквира
Київської області