Якось відомий художник Федір Кричевський зауважив, що українські жінки вміють пов’язати хустину в різний спосіб аж 16 разів. Мистецтвознавці твердять, що гуцули оздоблюють свою одежу сотнями орнаментів. Дивовижний цей хист нашої нації, яка так щедро й глибоко увібрала багатство барв навколишнього світу. Прикметно, що попри всі негоди, які випали на долю нашого народу, його генетична пам’ять зберегла й репродукує ті прекрасні вироби мистецтва, що з давніх-давен прикрашали життя українців.
Пригадую, коли свого часу в кіосках і книгарнях у нас з’явився календар із портретом Ніни Матвієнко, багатьом упав в око її незвичний костюм. Починаючи з головного убору, стилізованого під українську намітку, він вабив зір прекрасною гармонією кольорів, вишуканістю й оригінальністю задуму і, водночас, цікавим сучасним осмисленням нашого національного строю. Тоді допитувалася я серед своїх знайомих – хто ж автор такого чудового сценічного дива? Бо ж який цікавий тандем: співак-художник-модельєр. Виявилося, Галина Забашта.
Справді, як каже народне прислів’я, під одну гребінку не можна всіх стригти. А надто, коли це стосується актора: в його іміджі одяг чи не одна з найефективніших ознак. Врода, характер співака, його стиль, репертуар… Можна назвати багато прикмет, на які повинен зважати художник, працюючи над ескізом вбрання.
Чи завжди одягнені зі смаком співаки, яких ми часто бачимо на естраді? Я маю на увазі тих, хто кохається в народному мистецтві. Та й, врешті-решт, що таке на сьогодні сценічний одяг? Вдала імітація, переспів чи аутентика?
Випадок звів мене з Ольгою Павленко-Яремою, подругою Людмили Забашти, яка працює в галузі художнього ткацтва. В строях, які вона змоделювала, виступає багато відомих виконавців. Раніше це було тріо бандуристок Алла Шутько, Світлана Петрова та Антоніна Мамченко, солістки Черкаського народного хору Ольга Павловська та Євгенія Крикун, волинський ансамбль «Чарівник», а тепер багато молодих виконавців.
Цікаво, що коли тріо бандуристок приїхало до Сопота (Польща), їх весь час допитувалися – хто ж це зробив такі ефектні костюми? І невдовзі пані Ольга одержала замовлення на ескізи одягу для Кошалінського молодіжного хору в Польщі «Тисячоліття» та Торонтського хору «Веснівка» (Канада).
У чому своєрідність художнього стилю О. Павленко-Яреми? Передусім, це варіації на тему природи: ось авторський костюм «Народження трав» – це вишукані біло-брунатно-зелені ритми барв. Для збагачення фактури художниця вибирає матовість вовняної нитки, відтіняючи її блиском ірису. Або ж «Сутінки»: ансамбль виконаний у вишнево-сталево-чорних тонах. Тут усе продумано до найменших деталей, навіть зіткані прикраси на шию, що імітують дукачі.
А є ще «Польова царівна» з її витонченою гармонією зів’ялозелених із золотим кольорів; чорні тони римуються із сонячними та білими в «Золотому дощі». Роботи художниці експонуються в музеях Києва, Тернополя, Кривого Рогу, Чернігова, Нью-Йорка, куди вона поїхала працювати.
Ескіз для художниці – це тільки приблизні ритми, які вже потім за ткацьким верстатом оживають в орнаментах, що творять поліфонію декору. Переосмислення народних традицій дає їй широке тло для імпровізації. Човникове ткацтво, що ним займається пані Ольга, чи не найдавніше в Україні. Може, тому так любить художниця Полісся з його стриманістю кольорів, матовістю їхнього звучання – там ще й досі де-не-де збереглися залишки найстародавнішого ткацтва. Тому поліські мотиви раз-по-раз оживають в її роботах. Очевидно суголосся цих скромних і врівноважених тонів у чомусь співзвучні натурі пані Ольги – делікатній, поетичній.
Хоча, треба сказати, вона захоплюється й покутськими яскравими візерунками (де помаранчевий колір, мов вогник, осяває тло орнаменту), яворівськими насиченими густими барвами мотивами, створеними народними майстринями. Можна тільки дивуватися смакові та фантазії отих селянок, які творили красу, маючи клаптик полотна і нитки.
Воістину, «проорані віком смагляві лиця, Горпини і Теклі, Тетяни і Ганни – Сар’яни в хустках, Ван-Гоги в спідницях» (І. Драч).
«Я люблю зигзаги: по темному світліше або ж біля по білому, як це здавна в Україні робили, – розповідає художниця. – Намагаюся всі можливості ткацтва «витиснути» з матеріалу й техніки. Наприклад, переплетіння полотна та саржі на костюмі сприймаються ефектно». Це ми з пані Ольгою роздивлялися ансамблі одягу, що зберігаються в київському музеї народно-декоративного мистецтва. – Ручна праця дуже трудомістка. Скільки клопоту, щоб залагодити основу, тиждень іде на заправлення верстата. Ось «Меланхолія»… Це сукня з льону, тут у геометричний орнамент впущено рослинний. Мої ансамблі не кожна жінка може носити: вони розраховані на певну зовнішність, настрій, уміння одягти стрій. Я сама не в кожному костюмі могла б піти. Розумієте, це десь «мистецтво для мистецтва». Але я все-таки тяжію до того, щоби моє ткацтво було ужиткове, хочу робити й простіші речі. Скажімо, сукні для ділової обстановки, урочистостей. Часто бачу на естраді одяг неграмотно виконаний із грубою машинною вишивкою. Якби жили ми багатіше та не було такої економічної кризи, до цієї справи взялися б художники. Я знаю, що художник Володимир Прядка дуже хотів заснувати робітню, де б митці підбирали взірці для народних костюмів. Тоді різні регіональні творчі колективи виступали у тому одязі, який би нагадував про місцеві традиції.
Цікаво, що моделювати одяг пані Ольга почала не одразу. У Львові в художній школі та інституті народно-декоративного мистецтва вона працювала над гобеленами. Це були серії «Давня Русь», «Народження зеленого», «Диво-звір», «Осіння заметіль» та багато інших. Дві її роботи, наприклад, придбав Музей літератури в Києві. Разом з Анатолієм Яремою, художником-графіком, вони створили гобелени за грецькими мотивами для міста Слов’янська і за скіфськими – для Гаспри.
Захоплення одягом виникло несподів
ано, коли О. Павленко-Ярема почала працювати на комбінаті художнього фонду Спілки художників України. Там якраз робили одяг із вибійки на ярмарки, і вона опрацьовувала моделі. ЇЇ ескізи вигідно вирізнялися серед інших, вони почали з’являтися на багатьох виставках. І ось так почалася праця над моделюванням одягу: «Я закохана в народне вбрання, що дивує багатством кольорів, смаку, фантазії. Стоїш за верстатом і уявляєш, як і що повинно лягти, допасовуєш колір до кольору. Коли ткала костюми для тріо бандуристок Черкаської філармонії, треба було зважати на їхню вроду, характер і манеру виконання. Моя подруга Галя Забашта моделює одяг для Ніни Матвієнко. Це чудовий дует митців.
Що не кажіть, а все-таки перше, на що звертає увагу публіка, це одяг артиста. І я намагаюся це враження зробити якомога ефектнішим».
Ольга МЕЛЬНИК