До всього, це знання тільки тоді стає результативним, коли його обернути на дієвий інструмент творення (вдамося до лексики недавнього ювіляра Івана Франка) будущини. Проектуючи ці твердження на площину однієї з найтрагічніших сторінок нашої історії – Голодомор 1932 – 1933-х років, мусимо визнати, що в контексті уявлень і юридичних понять сучасного світу Україна опинилася перед вельми непривабливою перспективою. На такий сумний висновок наводять, зокрема, висловлювання учасника VI Всесвітнього форуму українців, шведського юриста й науковця, професора Сундберга. Свого часу (1998 рік) він очолював Міжнародну комісію правників, котра вивчала питання Голодомору з метою вироблення рекомендацій для світової спільноти, як саме кваліфікувати українську трагедію першої половини ХХ століття.
Скажемо відразу: парадокс позиції пана Сундберга в цьому питанні полягає в тому, що хоч він назагал і симпатизує українцям (про що свідчить уже сама його присутність на згадуваному форумі), а проте дуже стримано висловлюється там, де йдеться про всі наші клопотання перед світом визнати Голодомор актом геноциду. Чому так?
Річ у тому, що, передусім, ця трагічна сторінка досі залишається на Заході практично невисвітленою й інформаційно заблокованою. Ідею геноциду там давно й надійно «приватизовано» й перекомутовано на єврейський Голокост. Наприклад, на батьківщині професора Сундберга, у Швеції, за рішенням тамтешнього уряду створено цілий науковий інститут з питань дослідження причин та наслідків Голокосту; продукт діяльності численного полку науковців обов’язково поширюється у шведських навчальних закладах, починаючи із школи. Отож кривдам, що їх зазнали інші народи, геть не знаходиться місця. Особливо якщо зважити, хто саме і яким чином постійно педалює тему Голокосту (мається на увазі надзвичайно зорганізоване й фінансово забезпечене світове єврейство). Чого вартий факт примушення Німеччини офіційно, на державному рівні, вибачитися перед євреями за злочини проти них у роки Другої світової війни. І Німеччина вибачилася! І виплатила щедру компенсацію за рахунок свого державного бюджету – тобто, за рахунок простих німецьких платників податків. Хоча сьогодні неспростовно доведено, що найбільшими ворогами євреїв були їхні ж єдинокровці та єдиновірці, які захопили військову й політичну владу в Рейхстагу та Вермахті.
Утім, існують й інші чинники активного притлумлення теми Голодомору в Україні у сприйнятті його світом. Зокрема, до цього доклала свою «дружньо-зацікавлену» руку Москва. Звісно, інакше й бути не могло, адже саме в надрах московсько-імперського тоталітаризму виплодився нещадний план розправи з українським селянством, яке не сприйняло запровадженого більшовиками колгоспного рабства замість вільного землеробства. Втілення того сатанинського плану забрало життя понад десяти мільйонів безневинних українців. Хтось же мав би відповісти за цей жахливий злочин! Однак Москва досі вперто не бажає бодай вибачитися перед пам’яттю жертв її імперської політики.
Отож немає нічого дивного в тому, що коли ухвалювалася Міжнародна конвенція щодо запобігання злочину геноциду та покарання за нього, представники російської делегації (тоді ще від імені СССР) доклали всіх зусиль, аби спотворити на свою користь неспростовні історичні реалії. Совєцький підхід полягав у тому, що коли голодомор і мав місце, то був спрямований не проти всього народу, а проти певного соціального класу. Термін же «соціальний клас» під час визначення поняття «геноцид» геть не використовувався, взагалі не брався до уваги. Відтак згадувана Конвенція просто обійшла стороною Голодомор 1932 – 1933-го років. І Москва, як мовиться, по-пілатівськи умила руки.
Проте й це ще не все. Існує ще одна посутня обставина, в силу якої світова спільнота не зважується ворушити таку болісну для НАС і таку дражливу для НИХ тему. Професор Сундберг, говорячи про неї, вдається до відомої ще з давньоеллінських часів метафори про скриню Пандори. Пригадаймо: коли міфологічна героїня необачно відчинила свою скриню, з неї порозліталися всі людські біди. За цією аналогією, в разі якщо на міжнародному рівні легалізувати факт геноциду проти українського народу, то у світі знайдеться багато охочих стати на шлях відновлення справедливості. Скажімо – темношкірі африканці небезпідставно нагадають людству про торгівлю рабами-неграми. А позаяк сучасний світ надто «наелектризований» міжетнічними й міждержавними суперечностями, наслідки вирішення яких неможливо спрогнозувати, то й «скриню Пандори», якою є український Голодомор, ніхто не насмілюється зачіпати. Ба, навіть така «правозахисна» організація, як ООН, надто неохоче визнавши реальність української трагедії початку 30-х років минулого століття, усе ж не піднялася до визнання її геноцидом.
Як бачимо, в цьому питанні нас надійно «обкладено» зусібіч, наче вовка червоними прапорцями на полюванні. Мудрі вчені мужі (той же професор Сундберг) радять нам називати Голодомор геноцидом не в правовому, а винятково в описовому сенсі: хіба що для використання в наукових працях, але аж ніяк не в площині міжнародної юриспрудентської практики. Можливо, шведський фахівець, у глибині душі переймаючись нашими болями, з погляду формальної логіки й має рацію. Принаймні, так підказує йому багаторічний досвід роботи в різноманітних міжнародних правничих формуваннях, і він чесно та щиро називає речі своїми іменами, нелукаво переповідає саму атмосферу поглядів світу на українську проблематику, котра (атмосфера) багато в чому для нас не сприятлива.
Виходить на те, що ця невигойна рана і в найближчі роки ятритиме тільки українську душу; біль її практично не матиме поширення поза межами України: далебі, світовій спільноті своїх клопотів вистачає по зав’язку. Ще менше шансів у нас укотре порушити питання «Голодомор чи геноцид?» після ганебного падіння престижу України внаслідок слабкодухості вождів Помаранчевої революції, якими так захоплювався світ під час Майдану і в яких так скоро й глибоко розчарувався.
На жаль, українській владі впродовж усіх 15-ти літ незалежності постійно бракувало (й нині бракує) спроможності бачити численні виклики часу в усій їхній повноті, взаємодії і взаємозалежності. Не можна сподіватися успіхів у стосунках із світовою громадою, постійно наступаючи на одні й ті самі граблі в питаннях самовизначення щодо вибору моральних, правових державноустроєвих цінностей. Не можна виходити в похід на шлях, що веде у європейський дім, і залишатися різноликою, різнобарвною масою людей без яскравих ознак монолітної нації, без єдності в поглядах на мету такого походу.
От і професор Сундберг – очевидно ж, відтворюючи думку переважної більшості мешканців європейського дому – дорікає нам розколом суспільства навпіл, поділом країни на ідеологічній основі. У Європі (мабуть же – небезпідставно) таке становище вважають загрозливішим і проблематичнішим, аніж питання Голодомору. На цій підставі ТАМ не зовсім згодні називати українське суспільство «постгеноцидним», навіть нехай цей термін професора Кульчицького вжив у виступі на Всесвітньому форумі українців Президент Ющенко. Пан Сундберг, зокрема, зауважує: «Наскільки я зрозумів, на сході України люди згодні з російським курсом, що Голодомор був катастрофою, але ніхто в ній не винен».
У висліді сказаного можна, не помилившись, прийти до висновку: ми залишилися наодинці з Голодомором. Але досі не збагнули, що повинні насамперед самі, у власній масі думок і поглядів, переконань і політичних уподобань, остаточно визначитися щодо цього пекучого питання. А вже потім виходити з ним у коло інших народів, вимагаючи і визнання факту геноциду, і покарання винних, і відшкодування (бодай у матеріальному вимірі) завданих нам втрат. Євреї схилили до такого кроку давно вже не нацистську Німеччину. А чи зможемо ми створити таку міжнародну атмосферу, в якій Москва не матиме іншого виходу, як покаятися перед Україною?
Як мовиться, дай Боже нашому теляті вовка з’їсти. Втім, те буде дуже й дуже не скоро: внутрішніх передумов немає! Але й пустити цю проблему на самоплив не маємо морального права. Нам не простять цього десятки мільйонів безневинно убієнних.
Віктор ГОРІСЛАВЕЦЬ
P.S. Цими днями у пресі оприлюднено офіційне повідомлення про намір делегації України на 61-й сесії Генеральної Асамблеї ООН повторно порушити питання про визнання Голодомору геноцидом проти українського народу. Від коментарів утримаємося.