Місцеві жителі заспокоюють гостя, пояснюючи, що звучить це цілком коректно і милозвучно «Нехай щастить!» Однак Михайло Чорний, що зачастив до України через Бориспіль, незважаючи на ізраїльський паспорт і довгі роки життя в Росії, Узбекистані та багатьох інших країнах (у кожній з яких він випробовував терпіння правоохоронних органів), поза сумнівом, правильно читає текст на банері.
Адже пана Чорного пов’язує з «ненькою» не лише ностальгія за малою батьківщиною, де минули його дитинство і юність, але й серйозні фінансові інтереси. Наша розповідь про те, від яких «іноземних інвесторів» нам пора відмовитися.
Довідка «УК»: громадянин Ізраїлю Михайло Чорний в нинішньому році тричі відвідував Україну.
1. 3 квітня (прибув з Тель-Авіва до Борисполя) — 9 квітня (відбув з Борисполя до Тель-Авіва).
2. 10 травня (прибув з Тель-Авіва до Борисполя) —13 травня (відбув з Борисполя до Тель-Авіва.
3. 24 травня (прибув з Лондона до Борисполя) — 6 червня (відбув з Борисполя до Лондона).
Відразу підкреслимо: до України пан Чорний прибував не таємно — в його міжнародному паспорті стояла віза українського посольства в Тель-Авіві. Отже, до вітчизняних прикордонників і митників претензій немає. На відміну від українського Міністерства закордонних справ.
У документі Державного департаменту США, наприклад, йдеться про того ж пана Чорного, який, окрім списку гостей України, потрапив в список найнебезпечніших терористів і їхніх посібників, що розшукуються спецслужбами Америки. А цей список, як ви розумієте — «елітний клуб», потрапити в який непросто — не кожен польовий командир «Аль-Каїди» і «Талібану» або член керівництва «Хезбалли» та Хамасу удостоюється такої честі. Втім, роки, що минули після розпаду Радянського Союзу, показали, що для наших колишніх співвітчизників нездійсненних завдань не існує. І якщо нині в абсолютній вазі професійного боксу у негрів відібрані всі чемпіонські пояси, то не виключено, що й ісламізм не довго займатиме «топ» найнебезпечніших терористів світу, «коли такі люди в країні Радянській є».
А якщо комусь здається, що США після 11 вересня 2001 року стали зайве підозрілі, то можна додати, що не менш теплий прийом чекає пана Чорного в Росії, де йому інкримінується повний «букет» статей — від несплати податків до створення організованої злочинної групи.
Але якщо і цього мало, можна додати, що панові Чорному заборонений в’їзд до Болгарії, Швейцарії і Франції. У Великобританії він перебуває під офіційним наглядом спецслужб і навіть на історичну батьківщину в’їжджає під заставу. Коротше, як кажуть у таких випадках американські друзі українського міністра закордонних справ Бориса Тарасюка, «якщо щось виглядає, як качка ходить, як качка плаває, як качка і крякає, як качка, то це, швидше за все, качка». У спрощеному спеціально для Бориса Івановича перекладі це виглядає приблизно так: «якщо у когось роги, як у козла, копита, як у козла, борода, як у козла, та і мекає він подібно до козла, то цього козла не варто пускати в наш город!»
Більше того, в офіційного Києва теж немало підстав не пускати Михайла Чорного в Україну: так, його близьким діловим партнером був колишній український бізнесмен Леонід Мінін, що спеціалізувався на нафті. Проте з часом пан Мінін прийшов до висновку, що контрабанда зброї в регіони з нестабільною владою — набагато прибутковіший бізнес, ніж реалізація нафти в країні з нестабільною економікою. Освоєння нового сегмента ринку відбулось не особливо вдало: правоохоронні органи Італії заарештували нашого колишнього співвітчизника в кінці літа 2001 року. За повідомленням газети «Le Monde» (18 червня 2002 року), Леоніда Мініна звинувачували у продажу зброї повстанцям Чарльза Тейлора, що підняли заколот проти влади Сьєрра-Леоне.
Схожа доля (відмова від українського громадянства на користь ізраїльського і хворобливий інтерес Інтерполу) в іншого ділового партнера пана Чорного — Аркадія Гайдамаки. Той, пробачите за мимовільний каламбур, теж свої чорні справи вважав за краще обтяпувати на Чорному континенті, суміщаючи контрабанду зброї і алмазів — благо ситуація в Анголі дозволяла таке поєднання «корисного з приємним».
Окрім всіх вищевикладених міркувань, що стосуються сфери національної безпеки, для «оранжевого» міністра закордонних справ Бориса Тарасюка важливим повинен був стати той факт, що під час своїх візитів до України Михайло Чорний відвідував Харків, де мав декілька зустрічей з новообраним керівництвом міста. Ось тут би і присікти або хоч би оприлюднити контакти «регіоналів» з «авторитетом» континентального масштабу. Але МЗС мовчить, а посольство видає візу. У чому ж секрет української гостинності?
Бізнес Михайла Чорного в Україні пов’язаний з найбільшою київською девелопською кампанією First Ukrainian Development (FUD) (реєстрація на Кіпрі, в Україні — представництво). Материнську компанію (на Кіпрі) очолює довірена особа пана Чорного — Офер Керцнер, що має в Ізраїлі крупний готельний бізнес.
Втім, поняття «найбільша» щодо FUD стосується скоріше фактичної сторони справи: поточне і майбутнє будівництво, в столиці і передмісті (на кшталт Кончі-Заспи) оцінюється приблизно в один мільярд доларів. В першу чергу це елітне житло, бізнес-центри, а також проект реконструкції набережної). Формально ж, ні за статутним капіталом, ні за видом діяльності («реалізація і здача в оренду приміщень невиробничого призначення») FUD ніяк не тягне на флагман вітчизняної будіндустрії. А ось на атомний підводний човен тіньового бізнесу — цілком: саме будівництво сьогодні є головною «пральнею» кримінальних капіталів. При цьому очевидно, що безпрецедентна будівельна активність FUD, порушуючи всі правила і нормативи, можлива лише після найвищого дозволу.
І таке благовоління легко пояснюється, якщо взяти до уваги, що, наприклад, фірма Highrock Holdings Ltd, що належить Дмитру Фірташу — «любому другу» українського Президента і «зиц-засновникові» компанії RosUkrEnergo — єдиного постачальника російського газу до України (за загадковою схемою «купив у «Газпрому» за $230, «змішав» з середньоазіатським газом і продав «Нафтогазу» по $95) розташовується за юридичною адресою: Тель-Авів, вул. Шаул Хамелех, 35. За цією ж адресою розташований офіс основного ізраїльського партнера Михайла Чорного — Гада Зєєві (він же Вадим Авербух, він же — Зєєв Гордон). Але і це (на жаль) ще не все. За цією ж адресою зареєстрована компанія Highrock Properties Ltd, що належить ще одному одіозному представникові «української діаспори» — Семену Могилевичу.
Переходячи від «оранжевої» складової контактів Михайла Чорного до «біло-блакитної», потрібно відзначити, що, згідно з повідомленнями преси, до групи FUD входить компанія «Союзконтракт Інвестмент», контрольована ТОВ ФК-Інвест. Засновниками останнього є дві формально британські фірми, зареєстровані в місті Трівертон за місцем реєстрації Triverton International Ltd — компанії, що входить в TransWorldGroup (TWG). Сьогодні ця абревіатура вже (поки?) не на слуху, але в середині 1990-х саме ця компанія, що належить братам Чорним (Михайлові і Леву) контролювала виробництво 2/3 російського алюмінію.
З українських партнерів TWG найбільш близькими вважалися харківські олігархи Василь Салигін і Олексій Ярославський. Тому й не дивно, що під час своїх візитів до України Михайло Чорний відвідував саме Харків (є інформація про те, що темою для обговорення стали плани FUD з елітного будівництва в «першій столиці»).
Та цим «цікаві» зв’язки FUD не обмежуються: так, київське представництво компанії в Україні очолює громадянин Ізраїлю Юхим Бородулін, родич Владислава Бородуліна — шеф-редактора російського видавничого дому «КОММЕРСАНТЪ», що донедавна належав опальному олігархові Борису Березовському. При цьому обидва Бородуліни користуються особистою довірою Бориса Абрамовича. Найцікавіше, що сам пан Березовський в Україні — persona non grata, і цілком справедливо: українська влада не має наміру шукати зайвий привід конфронтувати з Кремлем. Дивно тільки, що на пана Чорного це ж міркування не розповсюджується, тим паче, що тут зачеплені не тільки інтереси Москви, але й Вашингтона, а також інших важливих геополітичних партнерів Києва.
І хочеться сподіватися, що рішення по Березовському рано чи пізно стане прецедентом, і пан Чорний нарешті побачить гасло «Нех*й шастати!» І не в аеропорту Бориспіль, а в українському посольстві в Тель-Авіві.
Борис НОВОДВОРСЬКИЙ, («УК»)