Георгій ЩОКІН: «СЕРЦЕВИНОЮ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ ПОВИНЕН БУТИ УКРАЇНОЦЕНТРИЗМ»

 Особливо гостра вона для України, яка відродила свою державність лише 15 років тому. В геостратегічному плані Україна перебуває нині на перехресті потужних впливів США і Росії — двох найбільших ядерних держав світу, що прагнуть використати Україну у власних інтересах. Зовнішня політика державної влади України весь час коливається між цими ядерними центрами і виявилася неспроможною вибудувати свою власну, українську політику національної безпеки. Головною ознакою нинішньої політики України в цьому питанні є поступове, методичне і непрозоре роззброєння Збройних Сил, їх систематичне нищення та розкрадання. Віддавши ні за що свій ядерний потенціал, Україна продовжує стрімко скорочувати армію, що об’єктивно переводить її у статус несамостійної, залежної держави.
Водночас Україна — одна з найбільших країн Європи, спадкоємиця великих держав своїх пращурів, володарка найбагатшої землі та інших природних ресурсів, що потребують відповідної системи національного захисту. Сподівання на те, що українські національні інтереси захищатимуть армії Росії або НАТО, є, як свідчить історія, примарою. Боронити свою державу, свою землю і свою націю спроможні лише власні Збройні Сили, відповідним чином підготовлені й оснащені. Тому, на нашу думку, основою концепції національної безпеки повинен бути україноцентризм, який, проте, не відкидає взаємовигідних відносин з іншими державами.
При цьому ми всі розуміємо, що питання національної безпеки — це комплексне питання. Воно стосується не тільки армії та її сучасного озброєння, а й системи розвідки та контррозвідки, захисту інформаційного простору, розвитку національно-патріотичного виховання молоді, створення здорового екологічного середовища тощо. Вирішення такого комплексу питань потребує скоординованих зусиль державної влади і всього Українського народу, оскільки від цього залежатиме саме існування Держави та Нації. Тому питання національної безпеки необхідно виносити на широке обговорення, ставити їх у центр суспільного буття, вимагати від влади ефективного їх вирішення. Бо ці питання безпосередньо стосуються кожного громадянина України і всіх наступних поколінь українців.
В історії кожної держави бувають періоди, коли влада відокремлюється від народу і зосереджується на вирішенні не загальнонаціональних питань, а лише своїх власних. Особливо яскраво це стає помітно у часи воєнної загрози. Мені, наприклад, неймовірно складно уявити сьогоднішнього урядовця, який би зі зброєю в руках став на захист нашої Батьківщини. Тому ми не можемо сподіватися, що за нас все вирішить влада. Нам необхідно самим ставити перед владою гострі проблеми і брати активну участь у їх розв’язанні. Особливо в доленосній для кожного сфері національної безпеки. Гадаю, нинішня наша конференція буде спрямована саме в цьому руслі. Бажаю всім учасникам плідної роботи!