Усі попередні українські уряди ніби розуміли проблеми таких міст, відзначали їх у своїх програмах, готувалася й адміністративно-територіальна реформа. Однак благі наміри залишаються поки що лише на папері. Тепер великі сподівання українці покладають на новий уряд та нового Президента.
На щастя, наш народ не втрачає оптимізму, любові до своєї малої батьківщини. Не перевелися ще розумні, підприємливі місцеві керівники. Разом з громадою вони намагаються не лише забезпечити нормальну життєдіяльність свого міста, а й розвивати його. Саме до числа малих міст, що не здаються, належить супутник Києва, справжня перлина на Дніпрі — Українка. Збудоване для енергетиків Трипільської ГРЕС 40 років тому, це місто успішно розвивалося, поки ще кучмівські чиновники не зробили електростанцію збитковою. Змінилася влада, але Трипільська ГРЕС залишається в боргах.
Ясна річ, електростанція припинила фінансування житлового будівництва міста, його інфраструктури, по суті не виконала своєї програми. Якщо додати до цього відсутність фінансування з обласного бюджету (культуру, спорт, соціальні послуги тощо), оскільки Українка є містом районного підпорядкування, то вимальовується зовсім невтішна картина. Залишається єдиний вихід — самовиживання. І Українці це вдається.
Насамперед самі жителі підтримують у своєму улюбленому місті зразковий порядок. Скажімо, Григорій Охріменко свого часу будував Українку, а сьогодні він власним коштом вирощує молоді берізки і саджає їх на вулицях, у парках міста. А таксист Андрій Міцюра періодично прибирає сміття на пляжі і в лісопарку.
Проте найважливішим є те, що городяни обрали керівниками міста розумних, високоосвічених, порядних людей. Це — голова міськради Павло Козирев і його заступники Станіслав Биков та Іван Ткаченко, які проявляють неабияку винахідливість для забезпечення нормальної життєдіяльності міста, адже весь його житловий фонд переданий громаді ще у 2003 році. Тому, передусім, удосконалюється робота підприємств, що надають комунальні послуги населенню, зміцнюється їхня матеріальна база, залучаються кваліфіковані кадри.
За короткий термін втілені в життя програми енерго- та водозбереження. Майже 91 відсоток квартир вже обладнані лічильниками холодної та гарячої води, що різко зменшило кількість її споживання, а отже і втрат (зберігається до одного мільйона кубометрів води на рік). Родинам малозабезпечених городян, інвалідам війни та праці такі лічильники встановлюються безкоштовно. Замінюються старі газові та електричні плити, що перебувають в поганому технічному стані. Всі ліхтарі на вулицях міста та біля під’їздів замінені на значно економічніші антивандальні світильники. У під’їздах будинків засяяли так звані лампочки-«незгоряшки», які також споживають менше електроенергії, ніж звичайні. Все це дозволяє економити не одну тисячу кіловат.
З кінця 2005 року міський ринок став комунальною власністю. Одразу вдвічі зріс ринковий збір. Збудовано 100 нових ролетних павільйонів з усіма зручностями. Зросла кількість торгових місць, в результаті почали знижуватися роздрібні ціни на продукти й промислові товари.
Та найбільше досягнення міської влади — створення низки інноваційних проектів та поступова їхня реалізація. Для цього залучаються кошти вітчизняних та зарубіжних інвесторів. Один з таких проектів під назвою «Електронне місто» вартістю 8 мільйонів гривень вже втілюється. Всі квартири міста будуть підключені до електронної мережі, і з допомогою комп’ютера кожний мешканець зможе дізнаватися про те, що відбувається в мерії, як навчається його дитина в школі, записатися на прийом до лікаря тощо. За такі абонентські послуги людина сплачуватиме невелику суму (погодинно).
Близькість Києва (45 хвилин їзди на автомобілі) заважає Українці розвивати свій бізнес, залучати трудові ресурси, тому тут покладаються на інтенсивні економічні методи, інновації. До розгляду приймаються всі відповідні пропозиції. Сьогодні вже десятки жителів Українки з допомогою Інтернету працюють з різними фірмами, не виходячи з дому.
І хоч для третини городян рідне місто перетворилося на спальне (працюють у Києві), вони не збираються виїжджати з нього назавжди. Навпаки, в мальовничу Українку з її чистим повітрям і чудодійною аурою переселяються кияни та жителі інших великих міст, які втомилися від безкінечного гуркоту, не хочуть дихати викидними газами автомобілів, кількість яких тільки в столиці щодня збільшується на 500 одиниць.
Отже, місцевим керівникам доводиться враховувати всі фактори для того, аби місто не поглинув Київ і не перетворив на спальний район. Для більшої впевненості в своїх силах їм треба добитися, щоб Українка одержала статус міста обласного підпорядкування і мала належну фінансову підтримку, щоб міський бюджет формувався самостійно. Перше зробити не просто, бо треба пройти багато інстанцій (можливо, навіть через суд) аж до Верховної Ради, яка єдина має право затвердити такий статус. А друге реальне лише за впровадження адміністративно-територіальної реформи. Тож Українка змушена іти своїм шляхом. І в мене немає жодного сумніву, що вона стане моделлю відродження наших малих міст.
На щастя, наш народ не втрачає оптимізму, любові до своєї малої батьківщини. Не перевелися ще розумні, підприємливі місцеві керівники. Разом з громадою вони намагаються не лише забезпечити нормальну життєдіяльність свого міста, а й розвивати його. Саме до числа малих міст, що не здаються, належить супутник Києва, справжня перлина на Дніпрі — Українка. Збудоване для енергетиків Трипільської ГРЕС 40 років тому, це місто успішно розвивалося, поки ще кучмівські чиновники не зробили електростанцію збитковою. Змінилася влада, але Трипільська ГРЕС залишається в боргах.
Ясна річ, електростанція припинила фінансування житлового будівництва міста, його інфраструктури, по суті не виконала своєї програми. Якщо додати до цього відсутність фінансування з обласного бюджету (культуру, спорт, соціальні послуги тощо), оскільки Українка є містом районного підпорядкування, то вимальовується зовсім невтішна картина. Залишається єдиний вихід — самовиживання. І Українці це вдається.
Насамперед самі жителі підтримують у своєму улюбленому місті зразковий порядок. Скажімо, Григорій Охріменко свого часу будував Українку, а сьогодні він власним коштом вирощує молоді берізки і саджає їх на вулицях, у парках міста. А таксист Андрій Міцюра періодично прибирає сміття на пляжі і в лісопарку.
Проте найважливішим є те, що городяни обрали керівниками міста розумних, високоосвічених, порядних людей. Це — голова міськради Павло Козирев і його заступники Станіслав Биков та Іван Ткаченко, які проявляють неабияку винахідливість для забезпечення нормальної життєдіяльності міста, адже весь його житловий фонд переданий громаді ще у 2003 році. Тому, передусім, удосконалюється робота підприємств, що надають комунальні послуги населенню, зміцнюється їхня матеріальна база, залучаються кваліфіковані кадри.
За короткий термін втілені в життя програми енерго- та водозбереження. Майже 91 відсоток квартир вже обладнані лічильниками холодної та гарячої води, що різко зменшило кількість її споживання, а отже і втрат (зберігається до одного мільйона кубометрів води на рік). Родинам малозабезпечених городян, інвалідам війни та праці такі лічильники встановлюються безкоштовно. Замінюються старі газові та електричні плити, що перебувають в поганому технічному стані. Всі ліхтарі на вулицях міста та біля під’їздів замінені на значно економічніші антивандальні світильники. У під’їздах будинків засяяли так звані лампочки-«незгоряшки», які також споживають менше електроенергії, ніж звичайні. Все це дозволяє економити не одну тисячу кіловат.
З кінця 2005 року міський ринок став комунальною власністю. Одразу вдвічі зріс ринковий збір. Збудовано 100 нових ролетних павільйонів з усіма зручностями. Зросла кількість торгових місць, в результаті почали знижуватися роздрібні ціни на продукти й промислові товари.
Та найбільше досягнення міської влади — створення низки інноваційних проектів та поступова їхня реалізація. Для цього залучаються кошти вітчизняних та зарубіжних інвесторів. Один з таких проектів під назвою «Електронне місто» вартістю 8 мільйонів гривень вже втілюється. Всі квартири міста будуть підключені до електронної мережі, і з допомогою комп’ютера кожний мешканець зможе дізнаватися про те, що відбувається в мерії, як навчається його дитина в школі, записатися на прийом до лікаря тощо. За такі абонентські послуги людина сплачуватиме невелику суму (погодинно).
Близькість Києва (45 хвилин їзди на автомобілі) заважає Українці розвивати свій бізнес, залучати трудові ресурси, тому тут покладаються на інтенсивні економічні методи, інновації. До розгляду приймаються всі відповідні пропозиції. Сьогодні вже десятки жителів Українки з допомогою Інтернету працюють з різними фірмами, не виходячи з дому.
І хоч для третини городян рідне місто перетворилося на спальне (працюють у Києві), вони не збираються виїжджати з нього назавжди. Навпаки, в мальовничу Українку з її чистим повітрям і чудодійною аурою переселяються кияни та жителі інших великих міст, які втомилися від безкінечного гуркоту, не хочуть дихати викидними газами автомобілів, кількість яких тільки в столиці щодня збільшується на 500 одиниць.
Отже, місцевим керівникам доводиться враховувати всі фактори для того, аби місто не поглинув Київ і не перетворив на спальний район. Для більшої впевненості в своїх силах їм треба добитися, щоб Українка одержала статус міста обласного підпорядкування і мала належну фінансову підтримку, щоб міський бюджет формувався самостійно. Перше зробити не просто, бо треба пройти багато інстанцій (можливо, навіть через суд) аж до Верховної Ради, яка єдина має право затвердити такий статус. А друге реальне лише за впровадження адміністративно-територіальної реформи. Тож Українка змушена іти своїм шляхом. І в мене немає жодного сумніву, що вона стане моделлю відродження наших малих міст.