Проте, як засвідчили проведені органами державної контрольно-ревізійної служби 36 аудиторських досліджень ефективності 50 державних програм вартістю понад 20 мільярдів гривень, бюджетні кошти спрямовуються не на конкретні суспільні блага для кожного громадянина, а на утримання установ або галузей.
Що заважає отриманню громадянами якісних соціальних послуг? Насамперед — відсутність взаємозв’язку між фінансовими ресурсами та досягнутими результатами. Нині в Україні застосовують п’ять методів фінансування соцпослуг (три — коштом держбюджету, два — місцевих бюджетів). Однак недержавні організації, які хотіли б надавати соціальні послуги на професійній основі, не мають доступу до цих коштів, бо їхня діяльність повинна бути ліцензована, вони повинні звітувати про використані гроші перед державою. Крім того, ці організації, відповідно до Закону «Про соціальні послуги», мають існувати й коштом місцевих бюджетів. Тому недержавним установам треба брати участь у спеціалізованих тендерах, проходити відбір і тільки після цього починати свою діяльність. Ця вимога цілком виправдана, адже гроші, надані державою, не можуть бути, як мовиться, викинуті на вітер.
Але отримати точні дані про обсяг коштів, які спрямовуються на соціальні послуги, на жаль, не просто. Це свідчить про те, що уряд приділяє недостатньо уваги інформуванню громадськості щодо фінансування таких послуг. А коли держава піклується про розв’язання соціальних проблем і виділяє на це кошти, але не інформує людей, то в останніх складається враження, що ніхто ними не опікується.
Якщо ж кошти спрямовувати не на утримання бюджетних установ, як це традиційно було, а на оплату конкретних результатів, тобто робіт, товарів і послуг, тоді кожна людина знатиме, що зроблено, на що витрачено гроші та який обсяг соціальних послуг вона отримає. Тож ключовою фігурою в бюджетному процесі має стати людина, її забезпеченість якісними послугами.
На думку народного депутата України Валерія Сушкевича, передусім треба визначити ефективність використання тих коштів, які нині «крутяться» в системі соцзахисту. І тих, що мають додатково надійти. Тому змінювати пріоритети з фінансування великих інтернатів на послуги у громаді слід дуже обережно. Не варто йти шляхом глобалізації адресності, не порадившись з людьми. Адже наслідки можуть бути не такими, як намічено, а послуги неадекватні пільгам.
Найдоцільніший варіант, вважає депутат, — це рух грошей за людиною, яка потребує соцпослуг. Мінпраці вже має такий досвід. Під час розробки програми реабілітації інвалідів визначено обсяг коштів, які мають «рухатися» за інвалідом, тобто забезпечувати його потреби в освіті, працевлаштуванні, соцпослугах і в кінцевому підсумку — інтеграцію в суспільство здорових людей.
До речі, в Голландії кожен інвалід має індивідуальний бюджет, що враховує його особисті потреби. Головна увага приділяється якості послуг. У цій країні більшість соціальних послуг надають недержавні організації. Уряд же виступає посередником між клієнтом і тим, хто надає послуги.
Зрозуміло, що соціальні проблеми треба розв’язувати комплексно й системно. Тому під час затвердження програм слід планувати конкретні результати, яких необхідно досягнути, і під них визначати джерела фінансування. Це дасть змогу користувачам соціальних послуг вчасно їх отримувати в найдешевший спосіб. І нам як громадянам є сенс очікувати змін у відносинах з державою на краще, бути впевненими, що кожну народну копійку буде використано ефективно.
Що заважає отриманню громадянами якісних соціальних послуг? Насамперед — відсутність взаємозв’язку між фінансовими ресурсами та досягнутими результатами. Нині в Україні застосовують п’ять методів фінансування соцпослуг (три — коштом держбюджету, два — місцевих бюджетів). Однак недержавні організації, які хотіли б надавати соціальні послуги на професійній основі, не мають доступу до цих коштів, бо їхня діяльність повинна бути ліцензована, вони повинні звітувати про використані гроші перед державою. Крім того, ці організації, відповідно до Закону «Про соціальні послуги», мають існувати й коштом місцевих бюджетів. Тому недержавним установам треба брати участь у спеціалізованих тендерах, проходити відбір і тільки після цього починати свою діяльність. Ця вимога цілком виправдана, адже гроші, надані державою, не можуть бути, як мовиться, викинуті на вітер.
Але отримати точні дані про обсяг коштів, які спрямовуються на соціальні послуги, на жаль, не просто. Це свідчить про те, що уряд приділяє недостатньо уваги інформуванню громадськості щодо фінансування таких послуг. А коли держава піклується про розв’язання соціальних проблем і виділяє на це кошти, але не інформує людей, то в останніх складається враження, що ніхто ними не опікується.
Якщо ж кошти спрямовувати не на утримання бюджетних установ, як це традиційно було, а на оплату конкретних результатів, тобто робіт, товарів і послуг, тоді кожна людина знатиме, що зроблено, на що витрачено гроші та який обсяг соціальних послуг вона отримає. Тож ключовою фігурою в бюджетному процесі має стати людина, її забезпеченість якісними послугами.
На думку народного депутата України Валерія Сушкевича, передусім треба визначити ефективність використання тих коштів, які нині «крутяться» в системі соцзахисту. І тих, що мають додатково надійти. Тому змінювати пріоритети з фінансування великих інтернатів на послуги у громаді слід дуже обережно. Не варто йти шляхом глобалізації адресності, не порадившись з людьми. Адже наслідки можуть бути не такими, як намічено, а послуги неадекватні пільгам.
Найдоцільніший варіант, вважає депутат, — це рух грошей за людиною, яка потребує соцпослуг. Мінпраці вже має такий досвід. Під час розробки програми реабілітації інвалідів визначено обсяг коштів, які мають «рухатися» за інвалідом, тобто забезпечувати його потреби в освіті, працевлаштуванні, соцпослугах і в кінцевому підсумку — інтеграцію в суспільство здорових людей.
До речі, в Голландії кожен інвалід має індивідуальний бюджет, що враховує його особисті потреби. Головна увага приділяється якості послуг. У цій країні більшість соціальних послуг надають недержавні організації. Уряд же виступає посередником між клієнтом і тим, хто надає послуги.
Зрозуміло, що соціальні проблеми треба розв’язувати комплексно й системно. Тому під час затвердження програм слід планувати конкретні результати, яких необхідно досягнути, і під них визначати джерела фінансування. Це дасть змогу користувачам соціальних послуг вчасно їх отримувати в найдешевший спосіб. І нам як громадянам є сенс очікувати змін у відносинах з державою на краще, бути впевненими, що кожну народну копійку буде використано ефективно.