Один пасажир — відверто неприхильно, російською мовою — зробив циганам зауваження: мовляв, що це ви так некультурно, голосно розмовляєте, та ще й так, що не розбереш, про що ви говорите. Аж тут одного цигана віком близько 50 років «прорвало». Він почав з ненавистю кричати до того пасажира: «Ось ви, українці, не розмовляєте своєю красивою мовою, бо лінуєтесь її вивчати, бо не патріоти, а мова — це код нації. Ви говорите російською, і вас усі розуміють, знають ваші потаємні думки, які мали б належати тільки вам, через те всі, кому лиш не ліньки, на вас постійно «катаються» — євреї, вірмени, росіяни й навіть ми, цигани. Ми ж знаємо і російську, й українську, й інші мови, проте насамперед — свою рідну циганську, хоча її ніде в школах не викладають. Але ми є патріоти, то й тримаємося свого: і мови, й пісень, і танців, і звичаїв, і традицій. Ми зберігаємо їх для своїх онуків. Ось чому ми завжди залишаємося непереможними циганами. Ви ж, українці, змирилися з тим, що в документах про народження і в паспортах відсутня графа «національність». Вам, як у фашистських таборах, присвоїли код-номери. А ви спитали згоди на таке у циган, росіян, представників інших національностей? Ганьба вам за це!»
Цигани й циганки, які сиділи в купе, голосно, одностайно підтримували свого побратима. Українцям же нічого було сказати, вони невміло, мляво й розгублено захищалися: «Нас теж ніхто не питав, те було зроблено Кравчуком без нашої згоди».
Мені ж подумалося: як же так?! Віками не маючи своєї держави й території, розкидані й розпорошені по всьому світу, цигани зберегли свою мову, культуру, звичаї, одяг, професійні навички й навіть традиційно високу народжуваність (не менше, ніж 3-4 дитини на одну жінку). Ми ж, українці — велика прадавня нація, що перша дала світові хліб, винайшла колесо, приручила коня, витворила неперевершену пісню й культуру загалом — уже й маючи власну Державу, досі борсаємося й ніяк не відродимо свою духовність, мову, мало народжуємо дітей і терпимо від високої смертності, і нічого не годні зробити для покращення власної долі. Чому? Чому?! Хто і що нам заважає?
Докопуючись до відповідей на ці запитання, я дізнався, що у циган надзвичайно сильне самоврядування. Вони мають свої общини (громади), які діють в кожному населеному пункті і в кожній країні, де проживають. Цигани мають ЄДИНИЙ общинний світовий центр, ухвали якого є обов’язкові для всіх общин. Все це солідаризує націю, загострює інстинкт самозбереження. Те ж саме можна сказати про багато інших народів. І тільки ми, українці, багаточисельна титульна (поки що!) нація, нехтуємо своєю мовою, піснею, культурою, духовністю, залишаємося неорганізованою, несолідаризованою масою, що і є найпершою причиною всіх наших негараздів.
Від виборів до виборів українці обирають у владні органи не своїх, а відвертих чужинців, зваблюючись на їхні обіцянки поліпшити життя «вже сьогодні» й отримуючи в результаті поглиблення дорожнечі, алкоголізму, наркоманії, проституції, духовного розтління молоді, тотального зросійщення. Хто сьогодні в Україні несе відповідальність за долю українця, його родини, його завтрашнього дня? Ніхто!! Де профспілка регіонала Стояна? Чиї інтереси він відстоює, прикриваючись мантією профспілкового лідера?
Напрошується єдиний висновок: українці мусять узяти власну долю у власні руки, а не покладатися на чиїсь «добрі наміри» та обіцянки. З таким завданням можна справитися, тільки згуртувавшись довкола якоїсь громадсько-політичної сили. На моє глибоке переконання, саме такою є Українська Консервативна партія. Вона єдина в Україні серед засадничих принципів своєї діяльності ставить за мету створення українських громад у кожному населеному пункті. Це дасть змогу зорганізуватися титульній нації, витворити таке суспільне середовище, в якому вирішувався б цілий комплекс питань, що унеможливили б пригнічене, підневільне становище українців на власній землі.
Українські громади змогли б забезпечити впровадження в суспільне життя морально-правових засад, заснованих на традиційних культурних і духовних цінностях української нації, повноцінне функціонування рідної мови, об’єднання православних церков в єдину помісну церкву, очищення засобів масової інформації від пропаганди насилля та порнографії, звільнити від чужинського засилля владу, бізнес, виробництво.
Український народ мусить сам себе порятувати. Пам’ятаймо слова безсмертної Лесі Українки: «Хто визволиться сам, той буде вільний!..»