І вони їдуть ловити свою жар-птицю, незважаючи ні на що.
Але на заробітки таланить далеко не всім…
І саме молоді жінки, які прагнуть матеріально допомогти своїм сім’ям, найчастіше погоджуються на ризиковані варіанти. Таких жінок легше переконати, умовити. Вони емоційніше оцінюють ситуацію, мовляв, у власній країні важко самореалізуватися. Та й вибір вакансій їм пропонують великий. Особливо насторожує, що за кордон почали виїздити й дівчата віком від 14 до 25 років. Нерідко вони потрапляють туди за туристичними візами і наймаються на роботу, забуваючи про те, що стають зовсім юридично незахищеними.
У Міжнародному жіночому центрі «Ла Страда-Україна» зафіксовано чимало сумних і трагічних історій невдалого заробітчанства українок. Наведу кілька прикладів. 25-річну Оксану з Кривого Рогу нелегально привезли до Румунії. Дівчина сподівалася працювати на сільськогосподарських роботах, але сталося по-іншому. Її змусили надавати сексуальні послуги.
Оксані вдалося втекти з борделю, де вона працювала п’ять місяців. Аби заробити гроші на дорогу додому, влаштувалася офіціанткою. Проте дівчині знову не поталанило: після двох тижнів випробувального терміну її звільнили, не заплативши грошей. До того ж невдовзі потрапила до в’язниці.
Додому Оксана повернулася пригніченою. Найбільше боялася, що про її «роботу» дізнаються батьки. Після всього пережитого дівчина більше не довіряє нікому.
Нерідко жінки після повернення із закордонного «раю» не можуть вийти з депресивного стану. Більшість з них хворі на ВІЛ/СНІД чи сифіліс. Є випадки, коли, дізнавшись про жахливий діагноз, дівчата накладають на себе руки.
Іноді жінок вербують цілими групами, і вони, гадаючи, що так безпечніше, охоче на це погоджуються. Одній групі жінок зі Львова запропонували роботу хатніх робітниць у Чехії. Щойно вони перетнули кордон, як їх продали якомусь звідникові по 500 доларів за кожну й примусили працювати повіями на сумнозвісній автотрасі Е-55 біля чесько-німецього кордону.
Про відомий в усьому світі автобан Е-55, що пролягає вздовж магістралі між Дрезденом і Прагою, варто розповісти докладніше. Водії знають, що на цьому п’ятикілометровому відтинку асфальту сконцентровано найбільшу кількість повій в Європі. Ті, хто прагне хтивих розваг, охрестили цю дорогу «трасою кохання». Головна клієнтура тут — німці й австрійці, яких приваблюють спокусливі ціни за втіхи. Півгодини «розваг» на узбіччі Е-55 коштують близько 35 доларів. Але сюди приїжджають не лише європейці, а й туристи з різних континентів. Рекламу послуг на горезвісному шосе розміщено в Інтернеті.
Ось як описує свої враження після поїздки по цьому автобану відомий канадський журналіст Віктор Маларек: «Я вирішив проїхатися відомою трасою, аби побачити все на власні очі, й відразу був приголомшений кількістю осіб, які пропонували свій «крам», оточивши зусібіч дорогу. Це було сюрреалістичне видовище. «Крамарки» виявилися незвично юними, деякі — вельми привабливими. Все це були жінки й дівчата з України, Румунії, Росії, Білорусі та Болгарії. Вони стояли у викличних позах, зодягнені в обтислі джинси з відкритою талією, куценькі маєчки та черевички на шпильках. По дорозі мчав нескінченний потік машин, а жінки задирали свої маєчки, оголюючи груди, і кричали водіям: «Гей, зачекай! Я зроблю все!».
Попри всю цю циркову атмосферу, навіть випадковій людині важко було не помітити, що більшість цих жінок не має контролю над своїм «сектором ринку». У пошарпаних автах територію крадькома об’їжджають чоловіки в спортивних костюмах із золотими ланцюжками довкола шиї. Їхнім єдиним завданням є уважне стеження за процесом торгівлі та збирання грошей, що заробили повії.
Раптом струнка білявка з волоссям, яке сягало плечей, метнулася до мого авта. Я загальмував, а вона відчинила дверцята й застрибнула всередину. Помахом руки вона скерувала мене до ізольованої ділянки лісу, де зажадала 1400 чеських крон авансу. Я виконав її вимогу, але сказав, що хочу просто поговорити. Це її спантеличило, але вона знизала плечима й погодилася.
Протягом нашої 15-хвилинної зустрічі вона, нервово перебираючи пальцями, говорила пошепки. Розмова йшла важко. Її звати Ліда. Вона сирота. Коли мала залишити сирітський притулок біля Бухареста, з’явилася жінка, яка назвалася її родичкою. «Це була моя тітка. Так мені сказав директор. Я їй не повірила, але що мені було робити? Вона сказала, що їй дозволили мене забрати. Я пішла звідти з нею. Вона відвела мене до Стефана, а той звелів мені працювати на цій дорозі. Я тут не маю права голосу, моє життя більше мені не належить», — мовила вона смиренним тоном.
Зненацька в її очах з’явився жах. «Якщо він побачить, що я тут патякаю з вами, то приб’є мене», — прошепотіла дівчина. Я поцікавився, чи не хоче вона втекти: «Я можу тебе звідси забрати». Лідині руки затремтіли: «Ні, він мене знайде і вб’є. Заприсягнувся, що так і зробить. Я не хочу більше говорити, будь ласка».
У світі сексуальної торгівлі не всі жінки стають жертвами маніпуляцій фіктивних фірм з працевлаштування та фальшивих рекламних оголошень. Першою ланкою комерційного ланцюга найчастіше стає чийсь родич, сусід або приятель приятеля. Скажімо, певний знайомий, який вміє втиратися в довіру, пропонує родині молодої дівчини допомогу в отриманні солідної роботи за кордоном. Щороку на такий гачок ловиться незліченна кількість дівчат.
То що ж насамперед має зробити той, хто зібрався працювати за кордоном? На це запитання відповідає менеджер центру «Ла Страда-Україна» Світлана Колесникова:
— Треба переконатися, чи має фірма ліцензію на посередництво в працевлаштуванні за кордоном, видану Мінпраці України, копію дозволу на працевлаштування громадян України, виданому іноземному роботодавцю уповноваженим органом країни працевлаштування, або копію ліцензії на здійснення посередницької діяльності у працевлаштуванні громадян України, видану уповноваженим органом країни працевлаштування іноземному посереднику. Зазначені документи повинні бути засвідчені згідно із законодавством країни, що їх видала, та легалізовані в консульській установі України (можуть бути також засвідчені в посольстві відповідної держави в Україні та легалізовані в МЗС України, якщо інше не передбачене міжнародними документами, в яких бере участь Україна).
Трудовий договір треба укладати не з фірмою, що працює в Україні, а з роботодавцем, який пропонує роботу за кордоном. Контракт має бути написаний двома мовами — українською та мовою тієї країни, куди вирушає людина. Якщо договір написаний іншою мовою, то його треба перекласти. І головне, в жодному разі не можна ставити свій підпис, якщо в контракті залишаються незрозумілими хоча б кілька слів. Важливо, аби у ньому були чітко вказані умови працевлаштування, місце та час роботи, розмір зарплатні, положення про медичне страхування. Варто й поцікавитися, чи є у фірми позитивний досвід працевлаштування українських громадян за кордоном.
Слід знати, що службова, туристична та гостьова візи не дають права на легальну роботу за кордоном. Передовсім зателефонуйте до посольства тієї країни, в яку плануєте поїхати працювати, та уточніть, чи відкриваються на даний момент робочі візи для громадян України за даною спеціальністю, а також, які документи треба надати для відкриття робочої візи, і скільки вона коштуватиме.
Але на заробітки таланить далеко не всім…
І саме молоді жінки, які прагнуть матеріально допомогти своїм сім’ям, найчастіше погоджуються на ризиковані варіанти. Таких жінок легше переконати, умовити. Вони емоційніше оцінюють ситуацію, мовляв, у власній країні важко самореалізуватися. Та й вибір вакансій їм пропонують великий. Особливо насторожує, що за кордон почали виїздити й дівчата віком від 14 до 25 років. Нерідко вони потрапляють туди за туристичними візами і наймаються на роботу, забуваючи про те, що стають зовсім юридично незахищеними.
У Міжнародному жіночому центрі «Ла Страда-Україна» зафіксовано чимало сумних і трагічних історій невдалого заробітчанства українок. Наведу кілька прикладів. 25-річну Оксану з Кривого Рогу нелегально привезли до Румунії. Дівчина сподівалася працювати на сільськогосподарських роботах, але сталося по-іншому. Її змусили надавати сексуальні послуги.
Оксані вдалося втекти з борделю, де вона працювала п’ять місяців. Аби заробити гроші на дорогу додому, влаштувалася офіціанткою. Проте дівчині знову не поталанило: після двох тижнів випробувального терміну її звільнили, не заплативши грошей. До того ж невдовзі потрапила до в’язниці.
Додому Оксана повернулася пригніченою. Найбільше боялася, що про її «роботу» дізнаються батьки. Після всього пережитого дівчина більше не довіряє нікому.
Нерідко жінки після повернення із закордонного «раю» не можуть вийти з депресивного стану. Більшість з них хворі на ВІЛ/СНІД чи сифіліс. Є випадки, коли, дізнавшись про жахливий діагноз, дівчата накладають на себе руки.
Іноді жінок вербують цілими групами, і вони, гадаючи, що так безпечніше, охоче на це погоджуються. Одній групі жінок зі Львова запропонували роботу хатніх робітниць у Чехії. Щойно вони перетнули кордон, як їх продали якомусь звідникові по 500 доларів за кожну й примусили працювати повіями на сумнозвісній автотрасі Е-55 біля чесько-німецього кордону.
Про відомий в усьому світі автобан Е-55, що пролягає вздовж магістралі між Дрезденом і Прагою, варто розповісти докладніше. Водії знають, що на цьому п’ятикілометровому відтинку асфальту сконцентровано найбільшу кількість повій в Європі. Ті, хто прагне хтивих розваг, охрестили цю дорогу «трасою кохання». Головна клієнтура тут — німці й австрійці, яких приваблюють спокусливі ціни за втіхи. Півгодини «розваг» на узбіччі Е-55 коштують близько 35 доларів. Але сюди приїжджають не лише європейці, а й туристи з різних континентів. Рекламу послуг на горезвісному шосе розміщено в Інтернеті.
Ось як описує свої враження після поїздки по цьому автобану відомий канадський журналіст Віктор Маларек: «Я вирішив проїхатися відомою трасою, аби побачити все на власні очі, й відразу був приголомшений кількістю осіб, які пропонували свій «крам», оточивши зусібіч дорогу. Це було сюрреалістичне видовище. «Крамарки» виявилися незвично юними, деякі — вельми привабливими. Все це були жінки й дівчата з України, Румунії, Росії, Білорусі та Болгарії. Вони стояли у викличних позах, зодягнені в обтислі джинси з відкритою талією, куценькі маєчки та черевички на шпильках. По дорозі мчав нескінченний потік машин, а жінки задирали свої маєчки, оголюючи груди, і кричали водіям: «Гей, зачекай! Я зроблю все!».
Попри всю цю циркову атмосферу, навіть випадковій людині важко було не помітити, що більшість цих жінок не має контролю над своїм «сектором ринку». У пошарпаних автах територію крадькома об’їжджають чоловіки в спортивних костюмах із золотими ланцюжками довкола шиї. Їхнім єдиним завданням є уважне стеження за процесом торгівлі та збирання грошей, що заробили повії.
Раптом струнка білявка з волоссям, яке сягало плечей, метнулася до мого авта. Я загальмував, а вона відчинила дверцята й застрибнула всередину. Помахом руки вона скерувала мене до ізольованої ділянки лісу, де зажадала 1400 чеських крон авансу. Я виконав її вимогу, але сказав, що хочу просто поговорити. Це її спантеличило, але вона знизала плечима й погодилася.
Протягом нашої 15-хвилинної зустрічі вона, нервово перебираючи пальцями, говорила пошепки. Розмова йшла важко. Її звати Ліда. Вона сирота. Коли мала залишити сирітський притулок біля Бухареста, з’явилася жінка, яка назвалася її родичкою. «Це була моя тітка. Так мені сказав директор. Я їй не повірила, але що мені було робити? Вона сказала, що їй дозволили мене забрати. Я пішла звідти з нею. Вона відвела мене до Стефана, а той звелів мені працювати на цій дорозі. Я тут не маю права голосу, моє життя більше мені не належить», — мовила вона смиренним тоном.
Зненацька в її очах з’явився жах. «Якщо він побачить, що я тут патякаю з вами, то приб’є мене», — прошепотіла дівчина. Я поцікавився, чи не хоче вона втекти: «Я можу тебе звідси забрати». Лідині руки затремтіли: «Ні, він мене знайде і вб’є. Заприсягнувся, що так і зробить. Я не хочу більше говорити, будь ласка».
У світі сексуальної торгівлі не всі жінки стають жертвами маніпуляцій фіктивних фірм з працевлаштування та фальшивих рекламних оголошень. Першою ланкою комерційного ланцюга найчастіше стає чийсь родич, сусід або приятель приятеля. Скажімо, певний знайомий, який вміє втиратися в довіру, пропонує родині молодої дівчини допомогу в отриманні солідної роботи за кордоном. Щороку на такий гачок ловиться незліченна кількість дівчат.
То що ж насамперед має зробити той, хто зібрався працювати за кордоном? На це запитання відповідає менеджер центру «Ла Страда-Україна» Світлана Колесникова:
— Треба переконатися, чи має фірма ліцензію на посередництво в працевлаштуванні за кордоном, видану Мінпраці України, копію дозволу на працевлаштування громадян України, виданому іноземному роботодавцю уповноваженим органом країни працевлаштування, або копію ліцензії на здійснення посередницької діяльності у працевлаштуванні громадян України, видану уповноваженим органом країни працевлаштування іноземному посереднику. Зазначені документи повинні бути засвідчені згідно із законодавством країни, що їх видала, та легалізовані в консульській установі України (можуть бути також засвідчені в посольстві відповідної держави в Україні та легалізовані в МЗС України, якщо інше не передбачене міжнародними документами, в яких бере участь Україна).
Трудовий договір треба укладати не з фірмою, що працює в Україні, а з роботодавцем, який пропонує роботу за кордоном. Контракт має бути написаний двома мовами — українською та мовою тієї країни, куди вирушає людина. Якщо договір написаний іншою мовою, то його треба перекласти. І головне, в жодному разі не можна ставити свій підпис, якщо в контракті залишаються незрозумілими хоча б кілька слів. Важливо, аби у ньому були чітко вказані умови працевлаштування, місце та час роботи, розмір зарплатні, положення про медичне страхування. Варто й поцікавитися, чи є у фірми позитивний досвід працевлаштування українських громадян за кордоном.
Слід знати, що службова, туристична та гостьова візи не дають права на легальну роботу за кордоном. Передовсім зателефонуйте до посольства тієї країни, в яку плануєте поїхати працювати, та уточніть, чи відкриваються на даний момент робочі візи для громадян України за даною спеціальністю, а також, які документи треба надати для відкриття робочої візи, і скільки вона коштуватиме.