Хіба, скажіть, не приємно просто так, на десерт з’їсти соковиту солодку грушу. А завдяки тому, що є осінні й зимові сорти, за умілого їх зберігання, свіжими грушами можна ласувати навіть тоді, коли за вікном сніг.
Плоди груші — джерело вітаміну В9, тобто фолієвої кислоти, важливої для процесів кровотворення. Цинку в груші значно більше, ніж в інших плодах і ягодах. Крім того, груша багата на мідь, кобальт, залізо, ванадій, молібден, нікель, фтор, йод та інші елементи.
Як бачите, вона має мікроелементи, які є не в кожному плоді. Причому в ранніх, літніх плодах більше марганцю, а в пізніх, зимових — заліза.
Хоч груші і здаються солодшими за яблука, це не тому, що в них більше цукру. Його менше, але й значно менше кислоти. Отже, тим хворим, кому яблука через надмірний вміст кислоти їсти не завжди можна, радимо вживати груші. І хоч в літературі деякі автори відзначають, що велика кількість клітковини, яка міститься в плодах груші, подразнює слизову оболонку кишок, та на практиці, якщо вживають груші хворі на коліти та ентероколіти, це не завжди підтверджується. Недозрілі плоди груші мають кам’янисті клітини, хрумтять, але коли вони достигають, ці клітини зникають і м’якуш набуває приємної маслянистої консистенції, це щодо десертних сортів.
Винні груші — з кислуватим присмаком. Недозрілі, вони містять яблучну та лимонну кислоти, багаті на спирт та сорбіт, а в перестиглих утворюються молочна і оцтова кислоти.
Дерево груші та її плоди досліджували вчені багатьох країн. Так, індійські вчені встановили, що в молодих листках груші міститься фенол, по дії близький до арбутину — антигрибкової речовини, що має дезинфікуючі властивості.
Проте недарма в давні часи листям груші (відварами, настоями та подрібненим свіжим листям) лікували грибкові ураження, запалювальні процеси шкіри, дерматити.
А порошок із сухого листя груші застосовували від пітливості.
Плоди груші — джерело вітаміну В9, тобто фолієвої кислоти, важливої для процесів кровотворення. Цинку в груші значно більше, ніж в інших плодах і ягодах. Крім того, груша багата на мідь, кобальт, залізо, ванадій, молібден, нікель, фтор, йод та інші елементи.
Як бачите, вона має мікроелементи, які є не в кожному плоді. Причому в ранніх, літніх плодах більше марганцю, а в пізніх, зимових — заліза.
Хоч груші і здаються солодшими за яблука, це не тому, що в них більше цукру. Його менше, але й значно менше кислоти. Отже, тим хворим, кому яблука через надмірний вміст кислоти їсти не завжди можна, радимо вживати груші. І хоч в літературі деякі автори відзначають, що велика кількість клітковини, яка міститься в плодах груші, подразнює слизову оболонку кишок, та на практиці, якщо вживають груші хворі на коліти та ентероколіти, це не завжди підтверджується. Недозрілі плоди груші мають кам’янисті клітини, хрумтять, але коли вони достигають, ці клітини зникають і м’якуш набуває приємної маслянистої консистенції, це щодо десертних сортів.
Винні груші — з кислуватим присмаком. Недозрілі, вони містять яблучну та лимонну кислоти, багаті на спирт та сорбіт, а в перестиглих утворюються молочна і оцтова кислоти.
Дерево груші та її плоди досліджували вчені багатьох країн. Так, індійські вчені встановили, що в молодих листках груші міститься фенол, по дії близький до арбутину — антигрибкової речовини, що має дезинфікуючі властивості.
Проте недарма в давні часи листям груші (відварами, настоями та подрібненим свіжим листям) лікували грибкові ураження, запалювальні процеси шкіри, дерматити.
А порошок із сухого листя груші застосовували від пітливості.