Нині в України існує 17 національних природних парків, серед яких і Святогірський. Він розташований у Донецькій області на 40 448 гектарах і репрезентує схилово-височинні ландшафти Донецького північно-степового краю з рідкісними екотипами — крейдяними відшаруваннями на корінних схилах Сіверського Дінця, вкритих реліктовою сосною крейдяною.У цьому краї, серед традиційно техногенного ландшафту, яскравим діамантом виблискують напрочуд красиві у всі пори року білокам’яні Святі Гори. Вони рельєфно вирізняються на тлі Донецької височини, стрімко обриваючись у річкову долину Сіверського Донця. Антон Чехов називав тутешні місця Донецькою Швейцарією.
Сама річка бере початок у Росії і несе свої спокійні води до тихого Дону. Чого тільки земля Сіверсько-Донецька не відала!.. Про минулу бувальщину могли б розповісти кам’яні баби — печенізькі, половецькі, та, ба, їх уже жорсткі жорна невблаганного часу перемололи. Замість Дикого (половецького) степу тепер побачиш тільки занедбаний постіндустріальний ландшафт. Історія тут багатюща, описана і в «Слові про Ігорів похід». Переказують, що в тих місцях (можливо, у Святогірському монастирі) переховувався після половецького полону, новгород-сіверський князь Ігор.
У парку «Святі Гори» ліси становлять 91 відсоток території, луки — 1,5 відсотка, болота — 2,5 відсотка. Переважають дубово-соснові та борові ліси сосни звичайної, тут збереглась єдина на Лівобережжі діброва площею до 300 га. На окремих ділянках заплави росте ще ліс у віці 280-300 років, а деяким екземплярам дуба під 400-600 років.
Особливо красивий, колоритний дубовий ліс напровесні. Яскравою палітрою кольорів стеляться по торішньому пожухлому листю, виділяючись плямами густих куртинок, первоцвіти: анемона жовтецева, ряст Галлера, пшінка весняна — під час цвітіння вона отруйна, зате молоде листя годиться в салати, зелені борщі і супи. З-поміж стовбурів дерев і молодого підросту визирають синьо-фіолетові зі шпорками квітки фіалки запашної, ніжно-блакитні з шестипелюстковою оцвітиною квітки проліска пониклого. Нерідко ще можна побачити у квітні-травні серед тутешніх ефемероїдів і темно-пурпурові дзвіночки рябчика руського. Загалом чисельність його по Україні постійно скорочується (окремі популяції налічують всього декілька десятків цих тендітних рослинок).
Наприкінці квітня буяє білим цвітом конвалія травнева. Звичайний у місцевих лісах зірочник ланцетовидний — із білою оцвітиною квіток у квітні-червні, а також ожина сиза, яглиця звичайна або по-народному — дягель, рева, купир, веретень.
Не менш багата й фауна цього парку. Навесні на його околицях можна почути «колискові» пісні чи трубні лементи кумки червоночеревої або жерлянки.
Зустрічається також вона в джерелах, криницях. Живе в парку і болотна черепаха. У дібровах і вологих місцях соснового лісу можна необережно натрапити й на гадюку. У подібних екотопах зустрічається невелика (до 50 см) змієподібна ящірка — веретільниця ламка і занесена в Червону книгу України — мідянка — середніх розмірів.
На території парку є джерело мінеральної залізистої води із цінними лікувальними властивостями. Для перенаселеного Донбасу, з його великою потребою у відпочинку та оздоровленні місцевих жителів, Національний парк «Святі Гори» повинен стати рекреаційною Меккою.
По сусідству з парком розміщений другий курорт — «Слов’янськ». В його межах розташовані солоні озера Ріпне, Сліпне — з лікувальними сульфідними муловими грязями, а також хлоридно-натрієвою роповою водою. Цікаво, що солі Слов’янська утворилися у так званий девонський період палеозойської ери, 410-350 мільйонів років тому, в умовах спекотного клімату перших на Землі пустель. Із незапам’ятних часів народ називає Слов’янські озера «топилами». Відомі вони ще як Торські, бо розміщуються в басейні ріки Казенний Торець.
Крім того, «Святі Гори» — це й духовна скарбниця, місце паломництва віруючих і парафіян Свято-Успенської Святогірської лаври, розміщеної на мальовничому правому березі Сіверського Донця. Дату заснування Святогірського монастиря відносять до 1596 року, хоча перша документальна згадка про нього припадає на 20-ті роки ХVII століття.
Цікавими атракціями для екскурсій у заповіднику і Національному парку є лаврські печерні храми. На початку ХVII століття тут, у печерах крейдяної скелі, існував православний Успенський монастир. На самісінькій вершині скелі, неначе ластівка у гніздечку, прилаштувалася Миколаївська церква, збудована невідомими майстрами у ХVII столітті. Ця унікальна цегляна споруда з крейдяним вівтарем відтворює традиції дерев’яної народної архітектури і засвідчує неперевершеність українського бароко в часи його найвищого розквіту.
Датуються другою половиною ХІХ століття такі оригінальні споруди Святогірського монастиря як Успенський собор, Покровська церква з дзвіницею, Печерник, залишки Кирило-Мефодіївських сходів, меморіальні поховання відомих родин Голіциних, Куракіних, Іловайських. Пізнавальну цінність мають печери на території колишнього монастирського Арсеніївського скиту «Святе місце», а також гора Фавор, де існувала Преображенська церква. Більша частина цих унікальних пам’яток архітектури нині реставрована. У Національному парку «Святі Гори» для відвідувачів організовуються також екскурсії екологічною стежкою «Дубовий гай» (до 600-річного дуба-велетня).
Володимир ГЕТЬМАН
головний спеціаліст Державної служби заповідної справи Мінприроди України