ЯКИМ БУТИ МОНУМЕНТУ СОБОРНОСТІ УКРАЇНИ?

Зоря свободи зійшла над Україною на початку ХХ століття. 22 січня 1919 року в Києві, через багато віків прозвучало одвічне бажання українського народу жити в одній державі. Представники Української Народної Республіки М. Грушевський, С. Петлюра, В. Винниченко та Західно-Української Народної республіки генерал М. Тарнавський, В. Курманович, О. Микитка у присутності багатотисячного люду підписали Акт Злуки.
Проголошення соборності Західних і Східних земель України, яку віками топтали чужинці, відбулось на Софійському майдані під звуки дзвонів.
Одну з головних промов виголосив професор Київського університету імені Святого Володимира Федір Швець, оскільки він був організатором і режисером цього урочистого дійства й мав величний голос. З його вуст прозвучали слова: «…Однині є єдина, Незалежна Українська Народна Республіка!» Після них пролунало могутнє: «Слава Україні», яке хвилею понеслось над головами присутніх там. Під час цієї промови струнко стояли генерали армій, міністри, посли. Адже добровільно об’єднувалось дві українські держави, які мали своє військо й уряд.
Певна річ, це була відома й знаменна дата, але лише тепер в умовах незалежної України й патріотично налаштованого Президента України Віктора Ющенка вдалося на державному рівні оцінити цю подію й порушити питання про її увіковічнення шляхом встановлення монумента Соборності України. До речі, уже начебто затверджено ескіз проекту монумента Соборності. Його авторами є Юлій і Лев Синкевичі, а архітекторами — Олександр Конюшевський та Віктор Базирин.
Тож, відштовхуючись від історичної події — проголошення Соборності України, давайте проаналізуємо ескіз, наскільки він образно розкриває тему та увіковічнює Акт Злуки і Соборності земель України, і наскільки він вписується у вибране архітекторами і схвалене журі місце Києва. До речі, серед членів журі, яке схвалило ескіз і погодилось із місцем розташування пам’ятника Соборності, відомі і впливові діячі: заступник голови Київської міської державної адміністрації, головний архітектор Києва В. Присяжнюк, начальник головного управління культури, мистецтв та охорони культурної спадщини КМДА О. Биструшкін, заслужений діяч мистецтв України, скульптор Н. Дерегус, директор Національного художнього музею України, заслужений працівник культури А. Мельник, архітектор, член Національної спілки архітекторів України О. Стукалов, народний художник України, голова Національної спілки художників України В. Чепелик, президент Української академії архітектури В. Штолько, заступник начальника головного управління культури, мистецтв та охорони культурної спадщини Р. Кухаренко, ряд інших чиновників.
Що ж затвердило поважне журі? Перед нами колона прямокутної форми з головкою на вершині, яку автор Ю. Синкевич назвав іноземним словом капітулою. На цій головці стоїть чи сидить жінка з піднятими на рівні пліч руками. Долоні рук повернуті паралельно до грудей. Очі жінки закриті повіками. За тлумаченням автора, це — Божа Матір, що молиться. Але ж коли люди моляться, то складають долоні перед грудьми і дивляться на ікону чи на небо. Отже, тут щось не те. Очевидно, автори ніколи не молились Богу. Нижче пояса цієї, припустимо Божої Матері, міститься дитина, у якої не видно ніг. Вони, чи то у мішку, чи, може, їх зовсім немає. Автор каже, що дитина сидить на колінах у Матері Божої. Можливо, якщо глянути збоку, то ця Матір Божа і сидить. Але ж у православному обряді, сидячи, не моляться. На іконах, як відомо, Матір Божа тримає дитину на руках. А тут вона випустила її з рук. І дитина може впасти. Отже, і тут неприродна, спотворена композиція. Навколо Матері Божої під різними кутами розвівається широка стрічка, яка створює рівносторонню хрестовину. Але ж у православній і християнській вірі взагалі хреста рівностороннього немає, що свідчить про незнання авторами християнської культури.
На фронтальній площині прямокутної колони рельєфно зображені людські голови, які нагадують руських князів. Є тут і жіночі постаті з невиразними частинами тіла. Простому спостерігачу цього монумента важко зрозуміти, які там фігури і кого вони зображують. А, головне, яке вони мають відношення до вищеописаних подій Злуки і Соборності. Вищеназвана дванадцятиметрова колона з жінкою на вершині, бо Матір’ю Божою її важко назвати, згідно з рішенням журі, має бути встановлена фактично на даху, підпертому палями, оглядового майданчика біля Маріїнського палацу, куди приходить багато киян і гостей, щоб подивитись на Дніпро та дарницькі простори. І ось цю прямокутну колону зі стилізованим хрестом і розставленими руками Матері Божої й опущеною дитиною без ніг автори назвали Монументом Соборності (нібито та Соборність обійшлася без злуки українських військ, командирів озброєних формувань, тих, хто за цю злуку боровся). Колона ніяк не вписується у це місце. Вона завелика для обраного майданчика. Більше того, кожної суботи і неділі сюди під’їжджають на легкових автомашинах молоді люди, які одружуються. Вони тут фотографуються, знімають відеофільми. Зрозуміло, у кадрах буде частина цієї колони-палі, що тільки псуватиме ці знімки. Відомо також, що біля Маріїнського палацу останнім часом товпляться мітингуючі. Тож екскурсії до цього монумента навряд чи поведе якийсь гід при скупченні народу з розмаєм прапорів та наметів.
Цікаво, що конкурс на цей монумент був замовним, а не всеукраїнським з широким обговоренням, друком конкурсних проектів, рецензій. Схоже, що це було зроблено з єдиною метою: аби за недолугість одержати гонорар та поділитися ним з ким треба. Авторам і журі, очевидно, байдуже, що у цій прямокутній палі (колоні) з потворним хрестом із стрічки та сліпою жінкою з дитиною навряд чи хтось побачить і відчує велич події, яка відбулась у січні 1919 року на Софійському майдані. Дуже прикро, що нині в Україні такий низький рівень знань у тих, хто по службі причетний до мистецтва, архітектури й охорони культурної спадщини. Ще більше прикро, що наше високе керівництво призначає невігласів на ці посади. До речі, це не перша спроба спотворити історичне обличчя Києва.
Вважаю, що треба оголосити новий всеукраїнський відкритий конкурс на кращий ескіз монумента, повністю усунувши замовників і журі вищеохарактеризованого монумента. Інакше ганьби, спричиненої невігласами, не минути.
Степан ФІЛІПЧУК,
член Національної спілки журналістів України

Ескіз монумента Злуки і Соборності, запропонований Степаном Філіпчуком.
Ліворуч скульптурні фігури Богдана Хмельницького, Івана Мазепи, Петра Сагайдачного, Данила Галицького, князя Романа Мстиславовича, Костянтина Острозького, Івана Вишневецького (Байди).
Праворуч: Михайло Грушевський, Симон Петлюра, Павло Скоропадський, Андрій Мельник, Євген Коновалець, Роман Шухевич, Тарас Бульба-Боровець.
За фігурами — жовто-блакитний прапор. За ним — на трикутному подіумі — гетьманська булава і перначі.