Напередодні 60-річчя Перемоги звертаюсь до вас iз проханням розібратися із третьою «чорною плямою» у минулій ВВВ, яка стосується українства. Якщо вам доведеться побувати в колишній столиці гетьмана Богдана Хмельницького Чигирині, прошу, зверніть увагу на цей куток Черкащини. Що не село — всюди могили, могили загиблих на війні. Смілянський, Кам’янський та Олександрівський райони вкриті могилами, де від 100 до 1000 поховано в одній ямі, не менше, ніж під Сталінградом. У могилах спочивають колишні колгоспники, які змогли врятуватися від нацистів. Після звільнення їхньої землі від німців, за декілька годин їх було мобілізовано до Червоної армії. На 3-5 день їх без зброї погнали на німецькі окопи, а за їхніми спинами пильнували роти автоматників у зелених кашкетах. Тут загинули тисячі, а також і мої брати, дядьки й інша рідня. Усі, хто народився до 1924 року, були направлені в тил на військове навчання. Тож я потрапив до Казані. Мій брат Володимир, 1904 року народження, був бригадиром у колгоспі, під час мобілізації йому наказали зібрати всю бригаду (45 осіб), створити взвод і командувати ним. Військовій справі брат ніколи не навчався. Увесь взвод загинув і похований в Олександрівці. Таких беззбройних вояків на цім закуті загинули тисячі. Коли мені все це розповідали після війни безногі й безрукі колгоспники, я не міг повірити, а вони плакали, переповідаючи той жах. Як на Лівобережжі, так і на Правобережжі в цивільному одязі, без зброї загинуло від Херсона до Києва понад мільйон. На Лівобережжі могил менше, бо при форсуванні Дніпра трупи топили в річці. Я на власні очі бачив дуже багато свідків, що запали до пам’яті. Але хочу перейти й до іншої теми, не менш важливої.
Вельмишановні! Я б до вас не писав про цю забуту людьми, але не Богом, «чорну пляму», якби не був ознайомлений з цілком таємним наказом № 007/42 від 22.VI.1944 року, який віддав нарком Лаврентій Берія та замнаркома оборони Георгій Жуков — про знищення українства на рівні з чеченцями, інгушами та кримськими татарами й іншими народами. Кров стигне в жилах, як читаєш! Кого я поважав? Ката українського народу, маршала Жукова? Чому та чию медаль я ношу? Розум не збагне. За віщо нищилась і нищиться Україна російськими катами, панове генерали, поясніть, доведіть! Благаємо вас, розбуджуйте національний, патріотичний дух нашого війська, поверніть їм любов до своєї Батьківщини — України, боріться разом за її славу!
Підніміть прапор слави УПА. Внесіть пропозицію святкувати День захисника Вітчизни 29 січня, у День Крутів, а не 23 лютого, в пам’ять про армію, яка посунула нищити український народ. Слава і велич наша залежить від вас, панове, та Українського війська.
З повагою
учасник бойових дій, інвалід ВВВ Герасимов Георгій Миколайович
з м. Кременчук
9 лютого 2005.