З ЖИТТЯ СПРАВЖНЬОЇ МАФІЇ

Насправді ж сьогоднішня мафія інша. Це легальна участь в політиці, представництво в громадських організаціях і наближеність до держструктур, майже легальний бізнес, зокрема в стратегічних секторах економіки, розгалужені зв’язки, зокрема міжнародні. Це складні схеми, дуже великі гроші і надзвичайний цинізм. Мафію в Україні ще називають великою політикою. Показавши щодо цього діяльність нардепа Миколи Онищука, скандал навколо «Ліноса», арешт в Канаді АН-124, «голографічний скандал»…
ДОН
Онищук Микола Васильович
48 років. Народився в селі Долинівка Житомирської області. Пройшов до нинішнього парламенту за списком «Нашої України» під №13. Народний депутат ВР четвертого скликання (з квітня 2002 року) від блоку «За єдину Україну!». З травня по червень 2002 року член фракції «Єдина Україна», з червня 2002 – уповноважений представник фракцій «Трудова Україна», потім, до грудня 2004 року – «ПППУ». Перший заступник голови Комітету з питань правової політики. Випускник Інституту держави і права НАНУ. Заступник голови Союзу юристів України, віце-президент УСПП, віце-президент Всесвітнього конгресу українських юристів, член координаційного комітету з приватизації стратегічно важливих підприємств при Президентові України, співзасновник і член ради Добродійного фонду сприяння політичним і правовим реформам, позаштатний консультант Комітету ВР з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики і ядерної безпеки, член колегії Міністерства юстиції України, член президії Політради, Заступник голови Партії промисловців і підприємців України, член колегії Міністерства юстиції, з 2001 року — громадський радник Прем’єр-міністра, з лютого 2005 року – член Ради Національного банку. У 1999 році нагороджений Золотим нагрудним знаком Союзу юристів України і орденом «За заслуги» ІІІ ступеня. Кандидат юридичних наук, автор понад 40 наукових робіт з питань правового регулювання економіки. Володіє німецькою і англійською мовами. Мисливець — на Миколі Онищуку зареєстровано дві рушниці.
Адвокат, президент юридичної фірми «ЮРИС», заступник голови наглядової ради «Укртранснафти», власник акцій ряду підприємств ІСД, перебуває в тісних стосунках з  Сергієм Тарутою, має вплив на головного редактора газети «Факти» Олександра Швеця. Основні фінансові доходи отримує за юридичну діяльність.
У 1985 році проти Онищука було порушено кримінальну справу за ст. 84 ч.3 КК в редакції 1961 року (ст. 191 редакції 2001 року). Справа закрита Генпрокуратурою України за ст. 6.1 КПК (зважаючи на відсутність складу злочину). Розслідувалося привласнення зерна на суму 1,5 мільйона радянських рублів.
13 січня 2004 року відділом боротьби з економічними злочинами Ратнівського РВ МВС у Волинській області проти Онищука, як головного фігуранта, було порушено оперативну справу категорії «Захист». Приводом став «кидок» Агропромислового комплексу Волинської області в операціях із зерном на 3 мільйони гривень у виконанні Миколи Онищука.
У іншому випадку Онищук «кинув» державу на більш ніж 3 мільйони гривень. У схемі були задіяні фірми-одноденки і особиста компанія Онищука, зареєстрована в Київській області, що спеціалізувалася на постачаннях ПММ.
У листопаді 2005 року держслужба перевіряла його у зв’язку з внесенням 250 тисяч гривень під час  вступу до фракції «ПППУ», очолюваної Анатолієм Кінахом.
У 1990-ті роки юрфірма «Юрис», президентом якої є Онищук, забезпечувала захист кримінальних авторитетів в судах Волинської області.
У фірмі «Юрис» працює понад 30 співробітників. Як мінімум один з керівників компанії є агентом МВС.
Крім «Юриса», Микола Онищук в різний час був співзасновником і керівником цілого ряду підприємств. Ось деякі з них:
• ТОВ «Юрисвіт» (Київ),
• «Інститут правової політики» (Київ),
• ТОВ «Фітофармацевтична фірма «Лідія і К» (Київ)
• Громадська організація «Літопис» (Київ),
• ТОВ «Фламінго» (Житомир, мікрорайон Житній ринок, 1),
• Міжнародна громадська організація «Міжнародне антитерористичне об’єднання» ( Київ).
ЧЛЕНИ «СІМ’Ї»
Мармазов Василь Євгенійович, 43 роки. У 2004-2005 роках – заступник міністра юстиції. У вересні 2005 року із зміною Кабінету Міністрів подав заяву про відставку. Є співзасновником адвокатського об’єднання «Юрис» і ТОВ «Тігма», Київ. Член міжнародного арбітражного суду при Міжнародній Торговельній палаті, Париж. З 1999 року – голова комісії з міжнародного арбітражу Українського національного комітету Міжнародної торговельної палати. З 1991 року – член СПУ, 1997-1999 рр – член Політради СПУ. Володіє англійською мовою. Дослідник-стипендіат Британської Ради університету Кембрідж.
У 2004 році Мармазов опинився в центрі наукового скандалу, який для нього нічим не закінчився. 13 серпня 2004 року тодішній опозиціонер, нинішній міністр юстиції Сергій Головатий викрив доцента КДУ, заступника міністра юстиції і нардепа в примітивному плагіаті. Головатий, який спеціалізується на проблемі верховенства права, звернув увагу на 400-сторінкове дослідження «Методи динамічного тлумачення Конвенції про захист прав людини і основних свобод в юриспруденції Європейського суду з прав людини», виданих в 2002 році. Автор – Василь Мармазов, видавництво – Видавничий будинок «Юридична книга», тираж – 300 (!) примірників. Як без зусиль довів Головатий, книга є примітивним перекладом тез дисертації на здобуття вченого ступеня доктора університету Роберта Шумана, поданих на захист у 2000 році Луї Веєм. Єдина відмінність – некоректний переклад, додавання шести позицій з нормативно-правових актів України, 27 позицій з «літератури із загальних питань», на яких немає жодного посилання в тексті, і 18 рядків вступу. До речі, свою «роботу» Мармазов, батько якого відомий український правознавець, присвятив своїм батькам. Його батько, відомий комуніст і правознавець Євгеній Васильович Мармазов – давно в парламенті. Він — перший заступник голови парламентського комітету з питань ПЕК, позаштатним консультантом якого є Микола Онищук.
Шемшученко Юрій Сергійович, директор Інституту держави і права НАН України. У 2002 році – голова Комісії при Президентові України з питань громадянства. Крім «Юрису», є співзасновником ТОВ видавничий будинок «Юридична література»  Київ) і ТОВ «Світязь» (Житомирська область, смт Брусилів).
ГОЛОВНА
КОМПАНІЯ
Товариство з обмеженою відповідальністю юридична фірма «Юрис».
Заснована в Києві в 1993 році. Статутний капітал 1500 гривень. Засновники:
Микола Онищук (29%),
Віктор Самохвалов (18%),
Василь Мармазов (10%) ,
Юрій Шемшученко (11%),
Григорій Малишевський (22%),
Олена Нижник (10%).
Фірма має рахунки в гривнях, англійських фунтах, доларах США, швейцарських франках, євро.
«Юрис» є співзасновником:
• ЗАТ «Київінвестбуд»,
• ТОВ Видавничий будинок «Юридична книга»,
• ТОВ юридична фірма «Центр пр
авового захисту промисловців і підприємців», зареєстрованого в Житомирі,
• ЗАТ страхова компанія «Амерікен інтернешнл груп (АІГ) Україна» (49% належить «Амерікан інтернешнл груп Інк.» з штаб-квартирою в Нью-Йорку,
• Асоціації Українського національного комітету міжнародної торговельної палати.
БІЗНЕС-ОПЕРАЦІЇ
Основний напрямок в бізнесі Миколи Онищука і його партнерів – викачування коштів з держструктур, «кришування» бізнесу з використанням посадового становища і професійних зв’язків в держорганах та бізнес-структурах. При цьому на всі сто використовується службове становище в представницьких органах влади, можливість неформального вирішення проблем, володіння конфіденційною інформацією.
Справа «Держгідрографії»
У 2000 році компанія «Юрис» підписала договір з державним підприємством «Держгідрографія». «Юрис» повинен був представляти «Держгідрографію» в суді з Одеським морським портом – під 7 відсотків від виграної суми. Відзначимо: договір був укладений між держструктурою і приватною фірмою при тому, що у «Держгідрографії» є власний юрвідділ. В ході цієї бізнес-операції «Юрис» заволодів 2,4 мільйонами гривень з державної кишені.
Полтавська власність
Онищук особисто «організовував» рішення Вищого господарського суду стосовно однієї з державних акціонерних компаній. У результаті одне з підприємств Полтавської області перейшло в особисту власність Онищука.
Тернопільське
«кришування»
Микола Онищук зі своїми високопоставленими поплічниками (див. вище) надають послуги «кришування» бізнесу, що належить членам ПППУ. Легальне прикриття — адвокатська компанія «Юрис». Також на батьківщині Онищука в Житомирі «Юрис» заснував в 2000 році спільно з Житомирським торговим домом і фондом Ігоря Бакая юридичну фірму «Центр правового захисту промисловців і підприємців». Як заявляв в пресі виконавчий директор Житомирського регіонального відділення УСПП Микола Коренєв, «Центр візьме на себе відповідальність за правову діяльність тих підприємств, з якими він укладе договори. Це дозволить підприємствам позбавитися від проблем, пов’язаних з перевірками їхньої діяльності фіскальними органами».
Механізм «позбавлення від проблем» стає зрозумілим на прикладі операції, проведеної Онищуком в одній із західних областей. У 2003 році за замовленням ряду комерційних структур Онищук організував перевірку діяльності облдержадміністрації. Результатом перевірки стало припинення справ з боку податкових органів щодо комерційних структур обласного голови ПППУ.
ПРОДАЖ
БАТЬКІВЩИНИ
Діяльність групи Онищука-Мармазова не обмежується «вирішенням питань» на внутрішньоукраїнському рівні. Є всі підстави припускати, що саме вони зіграли вирішальну роль в спланованій акції проти України з боку російської компанії ТНК. Фірма «Юрис» на різних етапах брала участь у вирішенні конфлікту, пов’язаного з позовом компанії «TMR Energy Limited» до ФДМ України. В результаті наша країна зазнала відчутних збитків. Весь цей час «Юрис» прямо й опосередковано діяв у руслі інтересів компанії «ТНК-Україна». Чи міг не знати консультант парламентського Комітету ВР з питань паливно-енергетичного комплексу і заступник голови наглядової ради «Укртранснафти» Микола Онищук, що фактично «Юрис» діє проти України? А чи міг не відати цього його бізнес-партнер і за сумісництвом заступник міністра юстиції Василь Мармазов? Така вірогідність не можлива. Спробуємо прослідкувати, як за участю цих панів Україну жорстко і цілеспрямовано прив’язували до Росії в енергетичній сфері.
Суть конфлікту між кіпрською компанією «TMR Energy Limited» і Фондом держмайна України ось у чому. У 1993 році була проведена корпоратизація державного Лисичанського НПЗ, і на його основі створили ВАТ «Лінос». 50 відсотків акцій належали ФДМУ і 50 відсотків — компанії «TMR Energy Limited».
«TMR Energy Limited» зареєстрована на Кіпрі. Назва компанії має перші букви імен засновників: Т – «Total» (міжнародна корпорація, що входить в десятку найбільших нафтових компаній світу), MR – Mark Rich, американський мільярдер, який контролював «TMR Energy Limited». У 1994 році Марк Річ продав свої активи одній з найбільших приватних компаній світу «Glencor».
Подальший розвиток подій навколо ВАТ «Лінос» дозволяє висунути припущення про сплановану акцію «кинути» Україну, в якій скоординовано діяли Марк Річ і його давній друг і партнер М.Фридман, представник Альфа-груп і акціонер ТНК.
За контрактом між Лисичанським НПЗ і ТОВ «Лисойл», ці структури ділили прибуток від спільної експлуатації нафтопереробного обладнання, модернізованого за кошти «TMR Energy Limited».
18 липня 2000 року Україна продала свою частину акцій ВАТ «Лінос» — 67,41 відсотка за 53,1 мільйона гривень, тобто приблизно за 10 мільйонів доларів. Обидві компанії, що брали участь в конкурсі, належали російській ТНК. Решта претендентів не була допущена до участі в конкурсі. В результаті один з найбільших в Європі НПЗ продали за 10 мільйонів доларів, тоді, як спочатку ФДМУ виставляв ціну 300 мільйонів. За оцінками аудиторських компаній, на момент приватизації «Лінос» оцінювався в один мільярд доларів.
Після встановлення повного контролю над НПЗ російська сторона відмовилася від виконання зобов’язань за контрактом про модернізацію підприємства, привласнивши приблизно на 1,5 мільйона доларів переробнеобладнання, внесене «TMR Energy Limited» в статутний фонд ТОВ «Лисойл».
В результаті «TMR Energy Limited» зажадала від ФДМУ відшкодувати нібито завдані збитки на 42 мільйони доларів. У 2001 році «ТНК-Україна» довела в Арбітражному інституті Стокгольмської торгової палати, що правонаступником НПЗ, за контрактом про подальшу експлуатацію підприємства, є не ВАТ «Лінос», а ФДМУ. Це стало головним козиром ТНК.
Далі був арешт в Канаді українського «Руслана» за рішенням міжнародного суду, що визнав заборгованість ФДМУ перед «TMR Energy Limited». Збитки зазнав не один лише АНТК імені Антонова, але й держава Україна – були зірвані подальші контракти на використання українських «Русланів» за замовленням НАТО, погіршав імідж України, це понизило її інвестиційну привабливість.
«Юрис» брав безпосередню участь в розробці і реалізації «багатоходівки» зі встановлення контролю «ТНК-Україна» над Лисичанським НПЗ. А надалі, коли виникла необхідність захисту інтересів України за кордоном, «Юрис» також безпосередньо брав участь в цьому процесі. І знову фахівці «Юриса» зіграли не на користь України, а на руку «ТНК-Україна».
Справа в тому, що для вирішення на користь України критично важливою була позиція в суді АНТК імені Антонова. Та ж діяла відповідно до рекомендацій компанії «Юрис», яка брала найактивнішу участь в розробці стратегії захисту. Цікаво, що АНТК вибрав найменш ефективну позицію у відстоюванні інтересів самого АНТК і ФДМУ. Проекти документів, які готували фахівці «Юриса» для розгляду в канадському суді, що вирішував подальшу долю арештованого «Руслана», не узгоджувалися з членами робочої групи із захисту майнових інтересів України. Результат: процес, що тривав три місяці, було повністю програно, найбільших збитків зазнала саме держава Україна. Таким чином, фахівці «Юриса» з честю виконали замовлення «ТНК-Україна». Фірма «Юрис» припинила свою участь в процесі після того, як була знята загроза майновим інтересам «ТНК-Україна». До слова відзначимо, що заступник міністра юстиції Василь Мармазов займається в міністерстві саме міжнародними питаннями.
Щоб у читача не склалося враження, ніби ми згущуємо фарби і «шиємо справу» високопоставленим чиновникам, які володіють «Юрисом», і які брали участь в управлінні паливно-енергетичними компаніями держави, а також відповідальним за захист інтересів України за кордоном, наведемо ще один красномовний приклад.
У 2004 році керівництво ВАТ «Укртранснафта», заступником голови наглядової ради якого є Микола Онищук, уклало договори з кіпрською компанією «Skilton LTD» і російською «ТНК-ВР» на отримання кредиту на закупівлю нафти з метою заповнення і початку комерційної експлуатації нафтопроводу «Одеса-Броди». В результаті цього договору об’єм купленої технологічної нафти склав 402,6 тисячі тонн.
Загалом договір передбачав таку схему.
• ТНК доставила нафту «Укртранснафті».
• «Укртранснафта» отримала кредит 107 мільйонів доларів під 8 відсотків річних на три роки у «Skilton LTD» і заплатила за придбану нафту.
• «Укртранснафта» передала куплену нафту як заставу компанії «Skilton LTD» на період погашення кредиту .
• «Укртранснафта» поступилася компанії «Skilton LTD» рахунком в лондонському відділенні ING-банку, на який надходять всі без винятку кошти від операційної діяльності «Укртранснафти» з транспортування нафти.
• «Укртранснафта» надає «Skilton LTD» послуги з прийому, транспортування і завантаження нафти.
«Skilton LTD». Офшорна компанія з обмеженою відповідальністю, зареєстрована в січні 2001 року. Кількість співробітників – три особи, всі троє (керівники компанії – кіпріоти). Власного офісу на Кіпрі не має. Адреса і телефон стосуються фінансового відділу компанії «Прайсвотерхауз-Купер». Заявлений статутний капітал – 10.000 кіпрських фунтів, виплачений – 1.000 кіпрських фунтів. Засновник — TNK International Ltd.
Керівництво «Укртранснафти» аргументувало укладення договору з «Skilton LTD» прогнозованим збільшенням обсягів транзиту нафти за рахунок використання реверсної схеми нафтопроводу «Одеса-Броди». Втім, ще до ухвалення остаточного рішення про реверсне використання нафтопроводу, керівництво російської «Транснафти» заявляло, що «Одеса-Броди» їм вже не потрібний, оскільки введена друга черга Балтійської трубопровідної системи, що дозволяє перекачувати до 60 мільйонів тонн на рік. Отже, вже тоді було очевидним, що обсяги перекачуваної через Україну нафти зменшуватимуться. Також, використання нафтопроводу «Одеса-Броди» в реверсному режимі можна було прогнозувати лише на період до одного року і без зазначення гарантованих обсягів за договором, який був укладений між «Укртранснафтою» і «Skilton LTD», остання отримуватиме 8 відсотків з наданого кредиту, а також протягом трьох років частину прибутку від перекачування близько 27 мільйонів тонн нафти.
Оцінюючи цей божевільний контракт, експерти констатують: надалі Україна може отримати ще один позов у міжнародному арбітражі, подібний до того, що привів до арешту нашого «Руслана» в Канаді. Цього разу позивачем може виступити все та ж російська «ТНК», але вже не в особі «TMR Energy Limited», а «Skilton LTD». Процес, найімовірніше, українська сторона програє і сума виплат, зважаючи на недоотриманий прибуток, може скласти понад один мільярд доларів.
До речі, «TMR Energy Limited» має безпосередню користь від контракту «Укртранснафти» з «Skilton LTD». Справа у тому, що за умовами кабального контракту між цими двома структурами, «Укртранснафта» відмовляється від свого імунітету на власні активи і доходи, які можуть бути стягнуті. Таким чином, TMR отримала можливість скористатися зарубіжним рахунком «Укртранснафти» для того, щоб стягнути 42 мільйони доларів у зв’язку з невиконанням контракту з модернізації Лисичанського НПЗ.
Що цікаво: «Укртранснафта» могла зовсім не брати ці 107 мільйонів доларів у «Skilton LTD»: вистачило б і власних коштів, якби вони використовувалися за призначенням. Масштаби нецільового використання коштів «Укртранснафтою» просто зачаровують. Так, компанія виплатила понад 220 мільйонів гривень для повернення ПДВ, хоча, відповідно до розпорядження Кабміну, ці засоби повинні були піти на закупівлю технологічної нафти для нафтогону «Одеса-Броди». Також компанія розрахувалася з боргами «Нафтогазу» за поставлений газ перед ще однією хитрою офшоркою — «Eural trans gas». «Укртранснафта» істотно збільшила суми позик для «Нафтогазу» до 245 мільйонів гривень — «для вирішення поточних питань». Якщо додати до цього гроші, витрачені на добродійність (24 млн. грн.) і суму повернутого ПДВ, то можна резюмувати: «Укртранснафта» в змозі була купити нафту для трубопроводу в повному обсязі і без залучення кабальних кредитів.
Тим паче, що згаданий контракт не спричинив збільшення обсягів нафти в трубопроводі «Одеса-Броди». Навпаки, в 2004 році «Укртранснафта» знизила обсяги транспортування нафти на 2 мільйони тонн. Можна спрогнозувати, що результати нинішнього року будуть ще менш втішними. Адже скоро мине трирічний термін реалізації контракту зі «Skilton LTD» і з великою ймовірністю можна спрогнозувати новий міжнародний позов, який може призвести до втрати державою контролю над нафтотранспортною системою країни. Отже, можна підсумувати, що історія з арештом «Руслана» була лише першим етапом операції, яку по-радянськи можна назвати «Продаж Батьківщини».
ДОНИ ОНИЩУК, МАРМАЗОВА
І ДОНИ
МОГИЛЕВИЧ,
СИДОРЕНКО
І остання історія, яку ми коротко переповімо, покликана довести: не нафтою єдиною живі герої нашого оповідання. Компанія «Юрис» безпосередньо забезпечувала юридичний супровід і, можливо, розробляла багатомільйонну аферу, в якій є все, – трупи, мафіозі, ключові персони, які відсиджуються за кордоном і керують звідти бізнесом. Природно, як не важко здогадатися, що Україна отримала значні збитки в цій історії.
19 березня 2003 року недалеко від свого будинку був розстріляний керівник київської компанії «Оптронікс» Сергій Полетаєв. Вбивство донині не розкрите. Це стало апогеєм розборок національного масштабу навколо вельми прибуткового бізнесу з виробництва голографічних захисних знаків. Полетаєв був прямим конкурентом фірм Сергія Сидоренка, який з 1993 року перебуває в Швейцарії.
Проти Сидоренко і його партнерів з голографічного бізнесу порушено загалом шість кримінальних справ. Найгучніша з них з’явилася в липні 2005 року і стосується обставин укладення договору між «Поліграфкомбінатом Україна» і «СП «Голографія». Як повідомляла преса про цю аферу, підприємству, контрольованому з-за кордону і заснованому швейцарською компанією без тендеру і висновку спецслужб, збиралися передати право на друк зарубіжних паспортів громадян України.
Як стверджує Марина Полетаєва, вдова Сергія Полетаєва, в листі на ім’я тодішнього голови СБУ Олександра Турчинова, погрози їй та її доньці лунають і нині. Адже позиції Сидоренка після зміни влади різко похитнулись, а отже виникла небезпека для високоприбуткового налагодженого бізнесу.
Це не перше вбивство, яке спливає при згадці пана Сидоренка. У травні 1994 року було здійснено замах на народного депутата, президента концерну «Украгротехсервіс» Володимира Бортника. Головною версією слідства було «замовлення» Бортника, щоб перехопити вигідні замовлення на закупівлю сільгосптехніки. Злочин і досі не розкритий. Цікаво, що вже 5 вересня 1994 року проти Сидоренка порушили кримінальну справу у зв’язку з розкраданням близько 20 мільйонів доларів з рахунків «Украгротехсервісу». Відтоді пан Сидоренко перебуває у вигнанні в Швейцарії.
За даними всюдисущих «органів», Сидоренко з кінця 1980-х був пов’язаний із злочинними лідерами Києва і зарубіжжя. У нього був спільний бізнес з київськими мафіозі Черепом та Москвою, міжнародним мафіозі Семеном Могилевичем та представником Солнцевського угруповання Васильєвим. До речі, про Могилевича. Семен Юдкович, як відомо, останніми роками міцно «сів на трубу», тобто, активно включився в нафто-газові схеми, які разом прокручували кримінально-державні структури Росії і України. Зокрема, він мав безпосередній стосунок до сумновідомої компанії «Еурал транс газ», яка за часів Кучми за безпосередньої участі голови «Нафтогазу України» Бойка привласнила понад мільярд доларів бюджетних коштів України. Засновниками «Еуралу», зареєстрованого в Угорщині, було троє ізраїльтян і один угорець, які ніколи не займалися газовим бізнесом. Після скандалу, що вибухнув навколо цієї історії, компанія пішла з ринку, її місце зайняла інша фірма-прокладка.
В середині 1990-х група Могилевича-Сидоренка встановила тісні бізнес-контакти з комерційними структурами Григорія Суркіса – у сфері фармації. Вони освоїли багатоприбуткову справу експорту медикаментів. Якщо пам’ятаєте, в списку підприємств, співзасновником або керівником яких є Микола Онищук, значилося столичне ТОВ «Фітофармацевтична фірма «Лідія і К»? Таким чином, стає зрозумілим, звідки у юриста і фахівця з нафтогазового бізнесу з’явилася тяга до торгівлі пігулками.
Потім група Могилевича-Сидоренка вийшла на керівництво МВС в особі начальника департаменту ресурсного забезпечення МВС Василя Грицака. Підтримку спільному проекту надавав міністр Білоконь. У схему включили ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» з виготовлення цінних паперів». Так була створена структура, через яку з України викачувалися величезні кошти. Сьогодні цю аферу активно вивчають слідчі органи. Правове забезпечення багатоходової комбінації, як ми вже відзначали, забезпечувала адвокатська компанія «Юрис».
Іван СТЕПАНОВ («ТЕМА»)