УСПІХ УКРАЇНКИ У ВЕЛИКІЙ БРИТАНІЇ

Роман англійки українського походження Марини Левицької «Коротка історія українських тракторів» став сенсацією в англомовній Європі. Упродовж року його було перекладено на 26 мов. Щоправда, в самій Україні книжку можна прочитати хіба що російською.

Жанр роману було визначено як «трагікомічну сімейну сагу». Дві сестри, стосунки яких після смерті матері аж ніяк не назвеш сестринськими, дізнаються про те, що їхній 84-річний батько має намір одружитися з 36-річною «молодухою» з Тернополя Валентиною. Наречена має чіткі наміри: британське громадянство, Кембридж-Оксфорд для сина-підлітка та безхмарне життя з престижними машинами, новою побутовою технікою й багатим чоловіком. Підстаркуватий наречений витрачає на молоду дружину всі свої мізерні заощадження, після чого його життя перетворюється на справжнє пекло: спочатку докори, потім істерики. Коли Валентина переходить до побоїв, донькам старого, які вже більше двох років не розмовляють між собою, не залишається нічого іншого, як створити коаліцію з порятунку батька від нахабної хижачки.
Здавалося б, класичний «сімейний роман». Але під час баталій між двома сестрами та їхньою мачухою на світ випливають припорошені попелом факти з минулого родини, а разом з ними трагічна історія України: громадянська й вітчизняна війни, Голодомор, сталінські репресії, трудові табори.
Протягом минулого року на роман, як з рогу достатку, сипалися престижні літературні відзнаки: премія Вудгауза за найкращий гумористичний роман, лонг-лист «Букера», шот-лист премії «Оранж», а з найостанніших – британська національна літературна премія «Ноббіз» у номінації «Відкриття року». Для самої авторки Марини Левицької таке визнання стало справжньою несподіванкою:
«Після того, як я написала два невдалих романи, я вирішила відвідати курси творчого письма при університеті, де викладаю, — розповідає вона. — Одним з викладачів на цьому курсі був літературний агент, який прочитав мій роман. Він зателефонував мені, запропонував свої послуги і дуже швидко домовився з видавництвом «Пінгвін» про друк книжки. Це була справжня несподіванка, бо до цього я отримувала з видавництв одні відмови.»
Марина Левицька «імпортувала» в Європу українську екзотику: англомовні читачі із задоволенням повторюють незнайомі досі українські слова: «голубчик», «гривня», «котлєтки». У планах – екранізація роману. Права на це вже придбала британська кінокомпанія «Рубі-фільм».
Проте це в Європі. А от в Україні роман сприйняли неоднозначно. Образ Валентини багатьом здався образливим. А дехто взагалі побачив у романі «карикатуру на українців».
«Мене це дуже непокоїть, – ділиться авторка. – Дехто читає лише початок роману і вважає, що Валентина уособлює собою образ типової українки, що було б дуже прикро».
Марина Левицька гадає, що саме в т
акому негативному ставленні до книжки й полягає причина, чому роман досі не перекладено українською. Однак українські видавці кажуть, що вони хоч зараз готові розпочати переклад та друк роману – але за умови, що до них надійде відповідна пропозиція.
Побоювання, що виплати авторських гонорарів та прав на передрук перевищать прибутки від продажу, роблять для українських видавництв комерційно непривабливими більшість перекладацьких проектів. Тобто, на їхню думку, причиною того, що роман і досі не видано українською, є недоліки видавничого ринку в Україні, а не негативне зображення в ній українців.