Наталя ЗЕМНА: «Я ВДЯЧНА СВОЇЙ БАБУСІ НАСТІ ЗА ТЕ, ЩО НАВЧИЛА ВСТАВАТИ ДО СХІД СОНЦЯ»

Там вона — така щаслива…
Коли пані Наталя з’являється в кімнаті, запитую: «Де на світі почуваєтеся найзатишніше?» Мало сподіваюся, що пані Земна скаже: «Отут, у себе вдома». Проте, якби й сказала, це було б так природно: у неї вдома, як у віночку…
— За останні п’ять років, — каже вона, — оце у мене вперше така розкіш: я два дні поспіль побула вдома. Наварила супу, заглянула, здається, в кожну щілинку, прибираючи в хаті, я люблю перетрусити кожну «мишачу нірку»… Відомо ж бо: якщо в хаті порядок, то і на душі так само… А найзатишніше мені серед будь-якої природи в будь-яку погоду. Навіть якщо йде дощ, сніг, надворі холодно й морозно, а я знаходжуся серед природи, то вважаю, що — у себе вдома…
Ось минулої зими, 29 грудня, їхала машиною з Євпаторії до Сак. А там саме штормило море. Я роздяглася — і у воду… Недаремно людям бажають: будь багатим, як земля, а сильним, як вода… Чудово тоді почувалася…
— Пані Наталю, скажіть, чому хворіють сучасні люди?
— Я часто думаю над цим питанням. І ось якого висновку дійшла. Найперше, люди хворіють, тому що страждають бездуховністю. Взяти таке зло, наприклад, як заздрість. Якщо людина заздрісна, то вона ніколи не зможе почувати себе здоровою й щасливою… Другу причину хвороб, мені здається, слід шукати в невігластві. Людина бажає собі допомогти, але не знає, що ліки — зовсім поряд. Ні в школі, ні вдома її цьому не навчили. Така людина ходить по споришу, а він — найсмачніший від усіх зелених салатів. Якщо вживати спориш в чай, нормально працюватимуть нирки, в організмі налагодиться солевий обмін, очиститься печінка, гарно працюватимуть легені. Ну а третя причина хвороб — лінощі. Я спостерігаю деградацію сучасної людини і доходжу висновку, що це відбувається саме з причини лінощів. Люди нині не хочуть зварити собі навіть пшоняної каші — купують в магазині мівіну та інші концентрати. З покоління в покоління наші предки їли борщ, суп, куліш, кашу. Тепер ми кажемо: «Добре їм жилося — вони не знали Чорнобиля».
Так, тоді екологія була іншою, але ж подивіться, сьогодні Чорнобиль у кожного на столі, а ми його не хочемо помічати. Господині, готуючи стіл, настільки ліниві, що важко передати. От, наприклад, не хочуть борщу зварити, бо квасолю треба звечора замочити. Що казати про те, щоб поїхати десь на луки чи в ліс — листя кульбаби для салату назбирати. Жінки не знають, що колір страви має велике значення: якщо посадити людину за стіл лілового чи бузкового кольору, вона до жодної страви не доторкнеться, інша річ «зелений», тобто живий стіл. На жаль, сучасні люди так призвичаїлися до концентратів, які забруднюють організм токсинами.
— А як ви готуєте суп?
— Всяку страву намагаюся якомога швидше приготувати. За 25 хвилин, наприклад, можу зварити борщ, якщо, звичайно, заздалегідь була замочена квасоля. А для приготування супу мені достатньо 15 хвилин. Все дуже просто. Поки кипить вода, чищу картоплю, нарізаю її тоненькими напівкружальцями, кладу багато цибулі (якщо картоплин чотири, то беру дві цибулини…). Поки картопля вариться, тим часом готую заправку: на сковорідку кладу свіже м’ясо, багато моркви — все кипить в жиру. По закінченні нарізаю багато зелені, особливо кропу. Якщо взимку його немає, то обов’язково кладу насіння цієї рослини, зубчик часнику. Якщо немає м’яса, смачний духмяний суп можна приготувати і на олії. А колись у наших матерів і бабусь виходив чудовий суп із затовченим здором. Кожна господиня мала спеціальну ковганку з пестиком. Вона нарізала в неї кусочками здір і цибулю, додавала насіння кропу, кмину й товкла все, допоки не утворювалася однорідна маса. Цю заправку вкидали в каструлю, коли вже була готова картопля, й невдовзі суп знімали з вогню. В тих компонентах були справжні біологічно активні добавки. А сьогодні нам з Туреччини привозять симпатичні пакетики з приправами. Я дивлюся, а там всі наші трави — кріп, кмин, фенхель, коріандр, любисток, базилік, м’ята, чорнобривці, меліса. Цілком можливо, що їх збирають у нас в Україні і туди перевозять, щоб тільки упакувати… Колись же моя мама у себе на городі вирощувала мало не всі з тих трав.
— Вона на травах зналася?
— Так. Вона висаджувала у себе на городі рослини, яких ні в кого у селі не було. Город був такий екзотичний… То в неї від матері, моєї бабусі Насті. Бабуня виховувала й мене в тому дусі. Я приносила їй гіллячки верби, і вона готувала з них напар для ніг. І постійно розповідала про трави. Слухала я, дитина, розповіді, і бабуня мені дивною здавалася. Наприклад, вносили пізньої осені до хати дубки (так у нас хризантеми називали, бо у них листя на дубове схоже), а бабуня й каже, що ця рослина нерви заспокоює. Я дивувалася. Та з часом дізналася, що це справді так, бо до складу хризантеми входить камфора. До речі, чай з хризантем допомагає при хворобі Паркінсона, а ще хризантема діє як антипаразитичний засіб: вона вбиває в організмі золотистий стафілокок і стрептокок. Не все знають люди й про айстру. Ця квітка не лише красива: вона чудово тонізує й одночасно заспокоює. Якщо хочете багато встигнути, випийте зранку чай з айстри — цей напій додасть вам сили і впевненості.
— Звідки ви берете сили, пані Наталю?
— Мені здається, що найперше — від Сонця. В дитинстві мене навчили рано вставати. Якось прийшла я на грядку, а там сидить моя баба Настя і поле просо, прямо на рослинах сидить. Я не знала, що саме так і потрібно його полоти, і як почала плакати та обурюватися, що бабуся просо поламала. А вона мене втішає: «Взавтра вранці прийдеш, сонечко вставатиме і просо підведеться. Прибігла я на грядку наступного дня, а просо вже встало. Я знову в плач. А бабуся навчає: «Якщо ти вставатимеш не до сходу сонця, багато чого не побачиш…» З тих пір встаю о пів на шосту… В мене навіть молитва до Сонця є: «О, яснеє сонце, ти — вічне світило. Заглянь мені в душу, зігрій мені тіло. Дай мені наснаги, тепла, добра. Все, що ти можеш, щоб і я могла: зігрівати людей, творити добро на землі». Я звертаюся до сонця не тому, що язичниця, а тому що почуваю себе дитям природи… 

Тетяна ОЛІЙНИК