КОЛИ В НАШІ СЕЛА ПОЇДУТЬ ІНОЗЕМНІ ТУРИСТИ

У цьому можна було пересвідчитися, побувавши на ІV Всеукраїнській виставці-ярмарку в Музеї народної архітектури та побуту НАНУ в Пирогові. Її організували Державна служба туризму і курортів та Спілка сприяння розвитку сільського зеленого туризму. Одним із партнерів цієї акції був Український освітній центр реформ, завдяки якому ми, журналісти, стали учасниками прес-туру.
Отож Пирогів, який зустрічає відвідувачів старими потемнілими від часу вітряками. Далі дорога, спускаючись униз, роздвоюється: зліва розташовані раритетні музейні хати, справа — сучасне село. На його території і проходила виставка-ярмарок. Ще оддалік звідти чутно музику, спів. На майданчику зібралися аматори в розмаїтих національних строях, навіть гетьман із булавою походжав. Чекали віце-прем’єр-міністра В. Кириленка, міністра культури і туризму І. Ліхового, голову Державної служби туризму і курортів А. Пахлю та інших урядовців.
Хоч із запізненням, вони приїхали, правда, деякі відомства представляли їхні заступники. Із доповідей відчувалося, що чиновництво розуміє: туризм — це та курка, яка несе золоті яйця. Але від намірів до виконання — прірва.
Загалом дводенна програма обіцяла багато цікавого: фестивалі народних хорів, театрів, майстер-класи народних умільців, продаж творів декоративно-ужиткового мистецтва, дегустації вин, фіточаїв, меду, кумису, сирів, виробів національних кухонь, різних етносів України. Зокрема, й такі екзотичні розваги як страусові перегони, писанкарство на страусових яйцях (ферми з Миколаївської області та АР Крим), атракціони «Як ловити та смажити коропа на Куп’янщині» (Харківська область), приготування козацької кулеші (Запорізька, Львівська області), «Виготовлення кінської упряжі» (Полтавська область), вироби з лози, ковальства, ткацтва, вишивки, флористики; театралізовані дійства «Буковинське весілля» (Чернівецька область), «реконструкція давньоруського бою» (Чернігівська область).
Але щоби турист — наш і закордонний — зміг це побачити й оцінити, потрібно створити для нього комфортні умови гостювання в селі. Бо ж зрозуміло, що він ніколи не приїде — нехай у дуже мальовничу місцину — якщо там нема дороги, газу, води. Нині в Україні багато селян залишилися без роботи. Загалом працездатного населення в сільській місцевості — 6,4 мільйона осіб, понад 3 мільйони незайняті або частково безробітні. Тому зростає соціальна напруга, триває міграція до міста і за кордон. У тих господарів, що залишилися, виникли труднощі з продажем продукції, бо дві третини її не знаходять збуту. За цих умов сільський туризм може забезпечити населення працею і скоротити міграцію. Власники одного мільйона приватних будинків готові зайнятися сільським зеленим туризмом. Цим шляхом скористалися Угорщина, Польща, Румунія, Болгарія, країни Балтії, де практикується система різних заохочень: зменшення оподаткування, надання кредитів господарям. Тобто село забезпечене робочими місцями, створено умови для пом’якшення добробуту населення.
Але в нас і досі не вироблено правового механізму розвитку сільського туризму, призупинено розроблення національного стандарту послуг. У бюджеті кошти на його розвиток на цей рік не передбачені. Щоправда, цю помилку, якої допустився Кабмін, прем’єр-міністр недавно виправив. Він підписав листа про перегляд бюджету на поточний рік, де на розвиток сільського туризму передбачено 10 мільйонів гривень. Не запроваджена також система категорій та сертифікатів осель, украй потрібно розробити гнучкий режим оподаткування їхніх власників, запровадити кредитування будівництва, реконструкції та придбання готового або незавершеного житла. Сільський туризм набиратиме обертів лише тоді, коли центральна і місцева влада подбають про розвиток інфраструктури — а це шляхи, водотепломережа, газ, медичне обслуговування.
Доволі песимістично оцінює нинішню ситуацію голова Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні Володимир Васильєв: «Я не задоволений цією виставкою-ярмарком другий рік поспіль. 10 років тому обрав цю стежку, радів, коли все це починалося. Але бачу, що держава нині лише декларує і нічого не робить. Сьогодні ви бачите, кого тут бракує, кого нема на нашій виставці — туриста, відвідувача-киянина, гостей України. Бо вони не чули інформації про те, що «Українське село запрошує». Потрібно було видати не 10 тисяч примірників каталогу, а 150-200 тисяч, як це робиться у Франції, Швеції, Австрії.
Центри зайнятості почали підключатися до системи агроосвіти, але де спеціальні підручники, навчальні заклади або садиби, в яких можна практично скористатися послугою господаря? Президент видав указ про зайнятість сільського населення, там є один пункт про створення модельного інформаційно-консультативного центру навчального туристичного центру «Гостинна садиба». У ньому могли би проходити практику безробітні, туроператори. Це дуже цікава програма, нас підтримали депутати, але вона не працює.
Із багатьох мільйонів, які виділені на неї, потрібно хоча б 10 відсотків на конкурсних умовах спрямувати на кращу реконструкцію такої садиби. І насамперед давати хоча б три відсотки кредиту — 50 тисяч гривень на 20 років — для господарів у тих регіонах, де село деградує, хоча там є цікава історико-культурна спадщина (Чернігівська, Сумська області).
Давно вже на часі межове визначення статусу власника садиби «Сільський зелений туризм». Тут треба запозичити досвід поляків: господар, який вирощує овочі, тримає худібку, розводить бджіл і пропонує туристам 8-10 ліжок або п’ять кімнат, не сплачує податків. Той, у чиєму будинку є понад 10 ліжок і він надає готельні послуги — це вже підприємець — платить податок.
Власне, слушність зауважень В. Васильєва підтверджували й учасники виставки-ярмарку, з якими я спілкувалась… Ідемо довжелезною вулицею, обіруч якої розміщені будинки сучасних сіл різних областей України. Кожна хата, чим багата, тим рада. Крім виробів народних майстрів, на столах виставлені різні наїдки. А оскільки на свіжому повітрі гріх скаржитися на брак апетиту, то привабливо виглядали розкладені скибки чорного хліба з салом. Ними пригощали нас господарі. Покуштували ми паруючої кулеші, звареної в казані на багатті (пшоно, затовчене салом, цибулею, морквочкою — смакота!). Прихвалював цю стародавню нашу страву й мій сусід. Ми розговорилися. Пан Олексій, виявилося, чоловік бувалий, поїздив по світу, тож має з чим порівнювати «їхній» туризм. Задум — сільський туризм — дуже хороший. Але виконання… Господарі приймають гостей за гроші, то треба знати, чи вони пройшли медичне обстеження, чи є дозвіл санепідемстанції, за що вони конкретно відповідають. Зазвичай люди середнього достатку їздять відпочивати на машинах. Я побував в одному селі і сказав: «Щоб я гнав і розбивав своє авто по цій дорозі? Нізащо сюди не приїду, навіть якби мені гроші платили за це».
Ці ярмарки-виставки роблять, щоб не дати вмерти ідеї зеленого туризму. Розвивати його може тільки держава своїми програмами, капіталовкладеннями, заохоченнями, пільгами. За рахунок виставки-ярмарку зелений туризм не виживе, це тільки побічний рекламний продукт. А фундамент — державна політика, якої по суті немає. Оці телекамери, фотоапарати, приїхав віце-прем’єр, оплески…
За кордоном у мальовничій місцевості буде одна хата стояти, господар якої приймає туристів. Але до неї проведена чудова дорога, бо там держава вкладає кошти в розбудову інфраструктури.
Вважається, що зелений туризм — це нібито змова втекти від цивілізації. А я кажу: «Ні!» Не треба ділити навпіл: цивілізація — день сьогоднішній, а зелений туризм — день учорашній. Поєднайте це все. Я був у сільській місцевості у Франції, де є туалет в квартирі, а не на вулиці, як це зазвичай робиться у нас.
І не звужуймо поняття зеленого туризму тільки до проживання в сільській садибі. А чому б не зробити наступний крок — будувати сільські готелі. Адже є різниця. Коли я в хаті господаря, то навіть сплативши гроші, відчуваю себе гостем. А якщо приїхав до сільського готелю, то купив собі на певний час цю територію. Там я можу скористатися різними послугами — покататися на конях, піти з вудкою на річку, постріляти дичину.
Тепер таке: якщо у нас туризм приєднали як підрозділ до Міністерства культури, то він не є індустрією. А мав би бути самостійним міністерством, як, приміром, в Іспанії, куди мільйони людей приїжджають відпочивати. І це дає державі величезні прибутки».
Очевидно, пан Олексій багато в чому має рацію. Якоюсь мірою проблему тандему господар-турист вирішує Спілка сприяння розвиткові сільського туризму, започаткувавши спеціальну бібліотечку «Поради початківцям». В ній є, зокрема, спеціальні розділи, як приготуватися до прийому гостей та витримати конкуренцію, як отримати екосертифікат, де знайти правове забезпечення і захист. «Є в цьому довіднику цікавий психологічний тест: «Запитайте себе — чи вмію я всміхатися зранку до вечора? Чи не заважають мені «чужі» у моєму будинку? Чи вмію я уважно слухати інших? Чи можу розраховувати на допомогу родичів та друзів?» Запитання слушні, бо з власного досвіду знаю, що є господарі осель, поведінка яких часто нагадує церберів.
Але повернемось до приємних моментів на ярмарку. Тут не раз можна було почути: «А як це ви робите?» — «А ось так», — і майстер, якщо є така можливість, показує і розповідає про своє ремесло. В одному з рядів мою увагу привернули дуже оригінальні писанки. Їхній автор — Світлана Вискочил із села Загальці Бородянського району на Київщині. За фахом вона дизайнер, зацікавилася петриківським розписом: «Якось по телебаченню була передача, яку вела заслужений майстер народної творчості Зоя Сташук. Я приїхала до Київського палацу дітей та юнацтва і попросила: «Так хочу навчитися для себе розписувати писанки». Отак усе почалося. Згодом я вже відійшла від традиційного орнаменту, вже в квітах у мене все переплелося. А потім почала викладати писанкарство в школі. У Клавдієві мер нам дав велике приміщення у дитсадку «Ромашка», тут працюють різні гуртки. Але тепер нас ніхто не фінансує, дуже багато охочих вижити нас звідси. Мої учні — від шестирічної дитини до 58-річного чоловіка, навіть заступник голови Макарівської держадміністрації захоплюється цим мистецтвом. До нас приходять бабусі і зітхають: «Боже! Нам цього не показували, все було заборонено. Яка краса!»
І наостанок: сказати, що ярмарок гудів, як писав
О. Вишня — не наважусь. Відвідувачів було не так уже й багато. Певне, ще й тому, що це п’ятниця, робочий день. Може, в суботу тут було б людніше… 

Ольга МЕЛЬНИК