ЛЕДІ МАКБЕТ ДЛЯ ЮЩЕНКА. ЧАСТИНА ДРУГА

ПІД ПРИКРИТТЯМ МОРОЗА
Під час розлуки «солодка парочка» не сиділа склавши руки. Зокрема, Віктор Івченко сколочував капіталець. Мороз, який при всій своїй політичній популярності навіть в зеніті слави і посади (тобто будучи спікером) залишався вельми недалекоглядним провінціалом, вмудрявся оточувати себе шахраями. Досить пригадати скандал з арештом Боженара і «справою сліпого».
Суть першого така. 25.05.1994 року перший заступник голови Охтирського виконкому Нестеренко і громадянин Смирнов звернулися до Мороза — тодішнього спікера Верховної Ради з листом: посприяти у видачі із коштів НБУ кредиту — 10 мільярдів карбованців на будівництво лікарні. І по стільки ж — на будинок для чорнобильців та на лікування Павла Смирнова. Мороз написав «Прошу розглянути». В.о. голови правління НБУ Веселовський особисто вирішив питання позитивно. Лікарню і будинок побудували. А Смирнов, знявши гроші зі свого рахунку в «Правекс-банку», перевів їх в різні комерційні структури (СП «Аркон», «Наша справа» та інші). Та ще за фальшивими документами намагалися купити в тендерному комітеті 498 тисяч доларів (валюту за фіксованим курсом тоді ділили в Кабміні). Але історія на цьому не закінчилася. Смирнов з друзями зник. Гроші теж. Його змова з Олександром Морозом доведена не була. Пізніше з’ясувалося, що питання кредитування було вирішене ще до візи спікера — Веселовським і заступником голови правління «Промінвестбанку» Бондарем. Перший загинув в автокатастрофі, другий працював в НБУ і нині засуджений у справі про зловживання з валютними резервами. Кримінальна «справа сліпого» так і не була розслідувана до кінця.
Що ж до справи Боженара, по якій Мороз проходив свідком, то тут Івченко і Симоненко доклали рук і непогано наварили. Навесні 1994 року «Державною програмою розвитку продуктивних сил України» передбачалася видача надпільгового державного кредиту загальною сумою 200 трильйонів карбованців для підприємств, що займаються переробкою сільськогосподарської сировини, виробництвом моторного палива, видобутком вугілля і т.д. Розподіляти кредит на місцях доручили комерційним банкам. Координатором і керівником держпрограми був колишній спортсмен, а на той момент помічник Олександра Мороза Віктор Боженар.
30.06.1994 року Одеське відділення НБУ перерахувало на кореспондентський рахунок АКБ «Норд-банк» 80 мільярдів карбованців. А через два місяці УБЕЗ заарештував керівника цього банку Валерія Пермінова — хорошого знайомого Івченка: за зловживання «програмними» грошима приватних підприємств, які вже від свого імені перепозичали їх фірмам під високі відсотки. «Прокручені» таким чином гроші зникли в невідомому напрямку. Свою остаточну назву — «справа Боженара» — ця історія отримала одночасно з арештом керівника держпрограми. Віктор Боженар, що звинувачувався в шахрайстві, пов’язаному з фінансовими ресурсами, зловживанні владою і в посадовій фальсифікації, у результаті був виправданий. Голова правління акціонерного комерційного банку «Норд-Банк», що проходили з ним у кримінальній справі Валерій Пермінов і колишній директор МП «Квазар» Микола Медведєв визнані винними і засуджені: перший — на п’ять років позбавлення волі, другий — на три. Мороз, як ви розумієте, до відповідальності не притягувався.
Більше того, він все більше довіряє своєму радникові Івченку. В оточенні Мороза Івченко знаходить споріднену душу — керуючого справами парламенту Григорія Бондаренка. Разом вони прокручують декілька афер. Найгучніша була пов’язана з клубом ЦК. Це будівля на вулиці Десятинній біля нинішнього МЗС, яка була передана на баланс Верховної Ради. Івченко і Бондаренко схилили Мороза дати згоду на те, щоб цінний об’єкт нерухомості внесли в статутний фонд якогось МП. Через деякий час Верховна Рада зробила вигляд, ніби вона розчарувалася в цьому сумісному проекті і вийшла з складу засновників МП, «забувши» там будівлю клубу ЦК. За неї беруть «відступний» за смішною залишковою вартістю, а МП продає дорогий особняк за фантастичні гроші комерційній структурі. Коли переляканий Мороз починає хапатися за голову, Івченко для відступного швиденько знімає декілька квартир на Шовковичній і влаштовує там підпільний офіс спікера, де Сан Санич проводить таємні зустрічі з лобістами. Вже ставши членом ГКЦБФР від парламенту (Мороз тричі ставив на голосування кандидатуру свого радника, але парламентарії упиралися), він переоформляє куплену за «клубні» гроші квартиру на Віру Іванівну. Виїжджає з бульвару Лесі Українки і поселяється на Шовковичній.
Цей приклад не єдиний. Скажімо, в 1996 році розгорівся скандал навколо Управління справами Верховної Ради: тоді з’ясувалося, що третина безмитного пива ввозилася в країну через парламент. З документів виходило, що нардепи випивали за день 30 літрів пінного напою на людину. З чуток, постачальником основної маси пива, яке йшло через Верховну Раду в обхід податків, була іноземна фірма, яку знайшла і «вкатала» (у сенсі відкату) молода матуся Віра Іванівна. Пивний скандал змусив Мороза замінити керуючого справами Бондаренка. Але за допомогою Івченка той влаштувався в податковому відомстві. Останнім часом він працював в департаменті з боротьби з відмиванням грошей. Ха-ха три рази!
Цікаво, що персоною Бондаренка вже після його відходу займався Комітет з питань боротьби з корупцією і організованою злочинністю ВР, за ініціативою якого 4 липня 2001 року парламент прийняв ухвалу «Про результати парламентських слухань про стан боротьби з корупцією в Україні». Пункт шостий ухвали припускав перевірку фактів корупційних дій в апараті ВР, про що слід було доповісти парламенту 1 листопада 2001 року. Чи було зроблено те, що планувалося, нам не відомо. Відомо лише, що ГОЛОВКРУ проводило перевірку фінансово-господарської діяльності управління справами, втім без помітних, тобто оголошених результатів. Єдиний орган, який всупереч прямим обов’язкам не відреагував на неподобство, — це Рахункова палата. Симоненко, як друг Івченка, напевно, мав «дрібні презенти» з бізнесу свого протеже. 

ФОНДОВИЙ ЕТАП
Поки Віра Іванівна перебувала в Штатах, Івченко встиг влаштуватися в ГКЦБРФ і протягнути лапу до Національного депозитарію. Національний депозитарій був створений ухвалою Кабміну №847 від 17 липня 2001 року. Віктор Івченко є головою Національного депозитарію і очолює раду цієї структури. Він постійно і дуже успішно розкручував бюджет на гроші. У 2005 році, коли віце-прем’єром і міністром фінансів був Микола Азаров, Івченко скосив 130 мільйонів гривень на свої потреби, ймовірно, користуючись зв’язками з його сином Олексієм, з яким вони перебували у ворожій до убитого Олексія Ромашка «фракції ГКЦБФР». Конфлікт Ромашко-Івченко виник таким чином. Частку держави у розмірі 86 відсотків статутного фонду Нацдепозитарію слід було передати в управління Міністерству фінансів. В цьому випадку Івченко втрачав майже два мільярди гривень, запланованих на розвиток депозитарію до 2010 року, а також гроші за надання послуг на фондовому ринку (мільйонів по 20 на рік). Говорили і про те, що на даному етапі Комісія, що складалася з 7 членів, фактично розділилася на дві групи, в одну з яких увійшли керівник ГКЦБФР Олег Мозковий і Олексій Ромашко, в іншу — Микола Пефтієв, Віктор Івченко і Анатолій Головко. Саме три останні члени Комісії і виступили проти передачі 86-відсоткового пакету акцій Нацдепозитарію Міністерству фінансів.
Разом з публікаціями в пресі в хід була пущена і «важка» артилерія — у вигляді листів Президентові і голові президентської адміністрації, в яких мовилося про проблеми в керівництві Комісії, а ряд її членів звинувачувалися в корупції. Результатом всього цього цілком могли стати «оргвисновки» стосовно керівництва Комісії. Про можливість зміни деяких членів Комісії вже давно говорили учасники фондового ринку. У випадку якби ці звільнення справді мали місце, можливо, Олексій Ромашко став би одним з кандидатів на посаду голови ГКЦБФР. Але, як відомо, він був раптово вбитий —зарізали в під’їзді будинку. Після його смерті Івченко швиденько відстояв свої права, і Мінфін залишився без депозитарію. Нічого не хочу сказати, але якби я був слідчим, найсерйознішим чином допитав би пана Івченка стосовно його зв’язків з деякими людьми з ГРУ (оточення Смєшка), в яких у свою чергу, напевно, є на прикметі хлопці, що досконало володіють холодною зброєю. Ви, розумієте до чого ми хилимо? До речі, пліткарі розповідають, що Смєшко вирішив проблеми з отруєнням Ющенка завдяки допомозі тандему Івченко–Ульянченко.

Сергій ЛАВРОВ
(tema.in.ua)

P.S. Чим нині займається Віра Іванівна? Вибачайте за грубість, продажем посад, підписанням у Віктора Ющенка «потрібних» листів і рішень? Щоб здійснити замовлення в бюро добрих послуг Секретаріату Президента потрібно вийти на якогось пана Падалко, який є зв’язковим між «чужими» замовниками і Вірою Іванівною. Знайомих чоловіка, фондовиків і банкірів вона приймає безпосередньо. Скажімо, за відомостями, що є у нас, саме пара Івченко-Ульянченко стала «каталізатором» скандалу, що спалахнув недавно навколо Першої фондової торгової системи (ПФТС), про що писали деякі сайти. Нині пробивна пані точить зуби на посади Держказначейства, ДПАУ і Держкомзему, намагаючись поставити там своїх людців. З її подачі Ющенко указом № 111/2005 від 19 липня призначив Віктора Івченка головою Державного агентства України з інвестицій і інновацій. Прибуткове місце, якщо не сказати більше.