ЄВРЕЙСЬКІ СОЛДАТИ ГІТЛЕРА

РЕЙДИ РІГГА
Він перетинав Німеччину на велосипеді, іноді проїжджаючи по 100 кілометрів за добу. Місяцями харчувався дешевими бутербродами з джемом і арахісовим маслом, ночував у спальному мішку біля провінційних вокзальчиків. Потім були рейди до Швеції, Канади, Туреччини та Ізраїлю. Шість років тривали поїздки-пошуки в компанії з відеокамерою і переносним комп’ютером.
Літом 2002-го світ побачив плоди цього подвижництва: 30-річний Брайан Марк Рігг опублікував свою підсумкову працю — «Єврейські солдати Гітлера: нерозказана історія нацистських расових законів і людей єврейського походження в німецькій армії».
Брайан — євангельський християнин (як і президент Буш), виходець з трудової сім’ї техаського «біблейського поясу», солдат-доброволець Армії оборони Ізраїлю і офіцер морської піхоти США, раптом зацікавився своїм минулим. Чому один з його предків служив у вермахті, а інший загинув в Освенцімі?
Позаду у Рігга було навчання в Єльському університеті, грант від Кембріджа, 400 інтерв’ю з ветеранами вермахту, 500 годин відеосвідчень, 3 тисячі фотографій і 30 тисяч сторінок спогадів гітлерівських солдатів і офіцерів — тих людей, чиє єврейське коріння дозволяє їм хоч завтра репатріюватися до Ізраїлю.
Підрахунки і висновки Рігга звучать достатньо сенсаційно: у німецькій армії на фронтах Другої світової воювало до 150 тисяч солдатів, що мали єврейських батьків або бабусь з дідусями.
Терміном «мішлінге» в рейху називали людей, що народилися від змішаних шлюбів арійців з неарійцями. Расові закони 1935 року розрізняли «мішлінге» першого ступеня (один з батьків – єврей) і другого ступеня (бабуся або дідусь — євреї). Незважаючи на юридичну «зіпсованість» людей з єврейськими генами і на тріскучу пропаганду, десятки тисяч «мішлінге» спокійнісінько жили при нацистах. Вони звичайним порядком закликалися у вермахт, люфтваффе і кригсмарине, стаючи не тільки солдатами, але й частиною генералітету на рівні командувачів полками, дивізіями і арміями.
Сотні «мішлінге» були нагороджені за хоробрість залізними хрестами. Двадцять солдатів і офіцерів єврейського походження було удостоєно вищої військової нагороди Третього рейху – Рицарського хреста. Ветерани вермахту скаржилися Ріггу, що начальство неохоче представляло їх до орденів і тягнуло з просуванням в чині, пам’ятаючи про їхніх єврейських предків (аналогічний «затиск» фронтовиків-євреїв був і в радянській армії). 

ДОЛІ
Життєві історії, що відкрилися, могли б видатися фантастичними, але вони реальні і підтверджені документами. Так, 82-річний житель півночі ФРН, віруючий юдей, прослужив війну капітаном вермахту, таємно дотримуючись єврейських обрядів у польових умовах.
Довгий час нацистська преса розміщувала на своїх обкладинках фотографію блакитноокого блондина в касці. Під знімком значилося: «Ідеальний німецький солдат». Цим арійським ідеалом був боєць вермахту Вернер Гольдберг (з татом-євреєм).
Майор вермахту Роберт Борхардт отримав Рицарський хрест за танковий прорив російського фронту в серпні 1941 року. Потім Роберт був направлений в Африканський корпус Роммеля. Під Ель-Аламейном Борхардт потрапив в полон до англійців. У 1944 році військовополоненому дозволили приїхати до Англії для возз’єднання з батьком-євреєм. У 1946-му Роберт повернувся до Німеччини, заявивши своєму єврейському татові: «Хтось же повинен відбудовувати нашу країну». У 1983 році, незадовго до смерті, Борхардт розповідав німецьким школярам: «Багато євреїв і напівєвреїв, що воювали за Німеччину в Другу світову, вважали, що вони повинні чесно захищати свій фатерлянд, служачи в армії».
Полковник Вальтер Холландер, мати якого була єврейкою, отримав особисту грамоту Гітлера, в якій фюрер засвідчував арійство цього галахічного єврея. Такі ж посвідчення про «німецьку кров» були підписані Гітлером для десятків високопоставлених офіцерів єврейського походження
Холландер в роки війни був нагороджений залізними хрестами обох ступенів і рідкісною відзнакою – Золотим Німецьким хрестом. Холландер отримав Рицарський хрест в липні 1943 року, коли його протитанкова бригада в одному бою знищила 21 радянський танк на Курській дузі. Вальтеру дали відпустку.  У рейх він поїхав через Варшаву. Саме там він був шокований виглядом знищуваного єврейського гетто. На фронт Холландер повернувся духовно зламаним. Кадровики вписали в його особисту справу: «Дуже незалежний і малокерований». Цим зарубавши його підвищення до генеральського чину. У жовтні 1944-го Вальтер був узятий в полон і провів 12 років в сталінських таборах. Він помер у 1972 році у ФРН. Сповнена таємниць історія порятунку Любавичського ребе Йосефа Іцхака Шнеєрсона з Варшави восени 1939 року. Хабадники в США звернулися до держсекретаря Корделла Хелла з проханням про допомогу. Держдепартамент домовився з адміралом Канарісом — головою військової розвідки (абверу) про вільний проїзд Шнеєрсона через рейх до нейтральної Голландії. Абвер і ребе порозумілися: німецькі розвідники робили все, щоб утримати Америку від вступу у війну, а ребе використовував унікальний шанс для виживання.
Тільки недавно стало відомо, що операцією з вивозу Любавичського ребе з окупованої Польщі керував підполковник абверу доктор Ернст Блох — син єврея. Блох захищав ребе від нападок тих, що супроводжували його німецьких солдатів. Цей офіцер сам був «прикритий» надійним документом: «Я, Адольф Гітлер, фюрер німецької нації, цим підтверджую, що Ернст Блох є особою німецької крові». Правда, в лютому 1945-го цей папір не завадив відправити Блоха у відставку. Цікаво відзначити, що його однофамілець, єврей доктор Едуард Блох, в 1940 році отримав особисто від фюрера дозвіл на виїзд до США: це був лікар з Лінца, який лікував матір Гітлера і самого Адольфа в дитячі роки.
Ким же були «мішлінги» вермахту — жертвами антисемітських переслідувань або спільниками катів? Життя часто ставило їх в абсурдні ситуації. Один солдат із Залізним хрестом на грудях приїхав з фронту в концтабір Заксенхаузен, щоб... відвідати там свого батька-єврея. Офіцер СС був шокований цим гостем: «Коли б не нагорода на твоєму мундирі, ти б у мене швидко опинився там же, де твій батько». Іншу історію повідомив 76-річний житель ФРН, стовідсотковий єврей: йому вдалося в 1940 році втекти з окупованої Франції за підробленими документами. Під новим німецьким ім’ям його призвали у ваффен-СС — добірні бойові частини. «Якщо я служив в німецькій армії, а моя мати загинула в Освенцімі, то хто я — жертва чи один з переслідувачів? Німці, що спокутують провину за скоєне, не хочуть чути про нас. Єврейська община також відвертається від таких, як я, адже наші історії суперечать всьому, що звикли вважати Холокостом». 

СПИСОК 77-ми
У січні 1944 року кадровий відділ вермахту підготував секретний список 77 високопоставлених офіцерів і генералів, «змішаних з єврейською расою або одружених на єврейках». Усі 77 мали особисті посвідчення Гітлера про «німецьку кров». Серед перерахованих в списку — 23 полковники, 5 генерал-майорів, 8 генерал-лейтенантів і два повні генерали армії. Сьогодні Брайан Рігг заявляє: «До цього списку можна додати ще 60 прізвищ вищих офіцерів і генералів вермахту, авіації і флоту, включаючи — двох фельдмаршалів». У 1940 році всім офіцерам, що мали двох єврейських дідусів або бабусь, було наказано покинути військову службу. Ті, хто були «заплямовані» єврейством тільки з боку одного з дідусів, могли залишитися в армії на рядових посадах. Реальність була іншою – ці накази не виконувалися. Тому їх безрезультатно повторювали в 1942, 1943 і 1944 роках. Частими були випадки, коли німецькі солдати, що керувалися законами «фронтового братерства», приховували «своїх євреїв», не видавали їх партійним і каральним органам. Цілком могли відбуватися сцени зразка 1941 року: німецька рота, що приховує «своїх євреїв», бере в полон червоноармійців, які, у свою чергу, видають на розправу «своїх євреїв» і комісарів.
Колишній канцлер ФРН Гельмут Шмідт, офіцер люфтваффе і внук єврея, свідчить: «Тільки у моїй авіачастині було 15-20 таких же хлопців, як і я. Переконаний, що глибоке занурення Рігга в проблематику німецьких солдатів єврейського походження відкриє нові перспективи у вивченні військової історії Німеччини XX століття».
Рігг сам задокументував 1200 прикладів служби «мішлінгів» у вермахті — солдатів і офіцерів з найближчими єврейськими предками. У тисячі з цих фронтовиків було знищено 2300 єврейських родичів - племінників, тіток, дядьків, дідусів, бабусь, матерів і батьків.
Однією з найзловісніших фігур нацистського режиму, що могла б доповнити «список 77-ми» є Рейнхард Гейдріх — улюбленець фюрера і глава РСХА, який контролював гестапо, кримінальну поліцію, розвідку, контррозвідку. Він усе своє життя боровся з чутками про власне єврейське походження. Рейнхард народився в Лейпцігу (1904), в сім’ї директора консерваторії. Сімейна історія свідчить, що його бабуся вийшла заміж за єврея незабаром після народження батька майбутнього шефа РСХА.
У дитинстві старші хлопчиська часто били Рейнхарда, обзиваючи його євреєм (до речі, і Ейхмана в школі дратували «маленьким євреєм»). 16-річним хлопцем він вступає в шовіністичну організацію «Фрайкорпс», щоб розвіяти чутки про єврейського дідуся. В середині 1920-х років Гейдріх служить кадетом на учбовому судні «Берлін», де капітаном був майбутній адмірал Канаріс. Рейнхард знайомиться з його дружиною Ерікою, влаштовує з нею домашні скрипкові концерти Гайдна і Моцарта. Але в 1931-му Гейдріха ганебно звільняють з армії за порушення кодексу офіцерської честі (спокушання малолітньої дочки командира корабля).
Гейдріх злітає нацистськими сходами. Наймолодший обергруппенфюрер СС (чин, що дорівнює генералові армії), влаштовує інтриги проти свого колишнього добродійника Канаріса, прагнучи підпорядкувати собі абвер. Відповідь Канаріса проста: адмірал в кінці 1941-го ховає в своєму сейфі фотокопії документів про єврейське походження Гейдріха.
Саме шеф РСХА проводить в січні 1942 року Ванзейську конференцію з обговорення «остаточного вирішення єврейського питання». У доповіді Гейдріха чітко сказано, що внуки єврея розглядаються як німці і не підлягають репресіям. Одного разу, повернувшись вночі додому зовсім п’яним, Гейдріх включає світло в кімнаті. Рейнхард раптово бачить своє зображення в дзеркалі і двічі стріляє в нього з пістолета, викрикуючи самому собі: «Мерзенний єврей!»
Класичним прикладом «прихованого єврея» в еліті Третього рейху можна вважати фельдмаршала авіації Ерхарда Мільха. Його батьком був єврей-фармацевт. Через єврейське походження Ерхарда не прийняли в кайзерські військові училища, але Перша світова війна, що почалася, відкрила йому доступ до авіації. Мільх потрапив у дивізію знаменитого Ріхтгоффена, познайомився з молодим асом Герінгом і відзначився при штабі, хоча сам на аеропланах не літав. У 1920 році юнкере протегує Мільху, просуваючи колишнього фронтовика в своєму концерні. У 1929 році Мільх стає генеральним директором «Люфтганзи» – національного авіаперевізника. Вітер вже дув у бік нацистів, і Ерхард безкоштовно надає літаки «Люфтганзи» для лідерів НСДАП.
Ця послуга не забувається. Прийшовши до влади, нацисти заявляють, що мати Мільха не вела статевого життя зі своїм чоловіком-євреєм, а справжній батько Ерхарда — барон фон Бір. Герінг довго сміявся з цього приводу: «Так, ми зробили Мільха негідником, але негідником аристократичним!» Ще один афоризм Герінга з приводу Мільха: «У своєму штабі я сам вирішуватиму, хто у мене єврей, а хто ні!» Фельдмаршал Мільх фактично очолював люфтваффе напередодні і під час війни, заміщаючи Герінга. Саме Мільх керував створенням нового реактивного Ме-262 і ракет «Фау». Після війни Мільх дев’ять років відсидів у в’язниці, а потім до 80-річного віку працював консультантом концернів «Фіат» і «Тіссен».