ОЙ НЕ ХОДИ, ГРИЦЮ, ТА Й… У ДЕПУТАТИ

Американська правозахисна організація «Freedom House» напередодні Всесвітнього дня свободи преси, який відзначався на минулому тижні, оприлюднила щорічний звіт-дослідження щодо свободи слова в країнах світу. Україні знову дорікнули незавершеним розслідуванням справи про вбивство Георгія Гонгадзе, немовби нагадавши, що професія журналіста залишається сьогодні однією з найнебезпечніших.

Однак останнім часом в Україні відбулася дивовижна переакцентація загрожених професій, і сьогодні найбільше ризикують життям під час виконання службових обов’язків уже не працівники засобів масової інформації, а обрані до представницької влади місцевого рівня.
Найсвіжіша новина — убивство у Запоріжжі депутата міськради Володимира Разгуляєва, обраного від Партії регіонів. Воно стало черговою ланкою в цілому ланцюгові бандитських нападів на тих, хто намірився піти в місцеву владу чи то в Криму, чи в Галичині, чи на Сході України: подібної інформації у нас, як ми знаємо, не бракувало.
Дивовижа полягає в тому, що ще недавно народ активно «товпився» в депутати якраз для здобуття надійного захисту, що його гарантує мандат народного обранця. І раптом замість «даху» — кілерська куля з контрольним пострілом у голову. В чому річ? Відколи Україна стала схожою на американський «дикий Захід» часів освоєння «нового світу» європейськими колонізаторами? Відколи найавторитетнішим законом у нас став пістолет із глушником? Що взагалі відбувається?
Пояснення треба шукати, безперечно, в тому, що останні парламентські вибори явили нам масовий похід у владу представників бізнесових структур. Мета цього походу абсолютно зрозуміла, адже ні для кого не є секретом навальне зрощення великого капіталу з великою політикою, що його спостерігаємо впродовж останніх п’ятьох — сімох років (інспіратором цього антинародного процесу став режим Леоніда Кучми). А де капітал — там і його переділ, там «розборки» і «стрєлки», там закон сили, а не сила закону.
І, на подив, на всьому цьому лежить печать нерозкритого убивства Гії Гонгадзе. Адже невміння (чи зумисне небажання влади попередньої й чинної) поставити всі крапки над «і» у справі знищення опального журналіста стало своєрідним сигналом для світу бізнесу: у цій країні можна робити ВСЕ й не отримати за це НІЧОГО.
Мимоволі пригадується давній постулат про те, що в основі всякої політики лежить економіка. У чистому вигляді такий взаємозв’язок сприймається беззастережно. Але в тому й річ, що в природі в абсолютно чистому вигляді немає нічого. А якщо зважити на «природу» нашого неустаткованого, недорозвиненого й хворого на сто болячок суспільства, можемо тільки скрушно зітхати над тим, скільки наколочено тут каламуті: і в політиці, і в економіці, й на діалектичному їх схрещенні. Як ми досі не збожеволіли, від дня до дня й від року до року спостерігаючи довкола себе наше національне чудовисько — політико-економічного кентавра, який виплодився в масі незліченній і давно вже став загрозою для існування народу й нації.
А що ви хотіли, коли, скажімо, «найбільша правозахисниця» країни Ніна Карпачова опиняється в партійно-депутатському списку поруч із тими, хто ще минулого літа переховувався по закордонах від української Феміди, яка тільки насмілилася трішки підняти пов’язку з очей і поглянути на цей нечистий світ? Утім, Карпачова — то тільки маленький приклад, але він показовий, бо сповна характеризує становище, за якого в нас годі ждати соціальної справедливості, прозорості дій влади й усіх інституцій, що діють від її імені.
Отож будьмо певні: в Україні ще стрілятимуть! І не тільки на складах у Богданівці. Гряде велика «стрєлка», адже у нас іще є що ділити й переділяти. Й не тільки крісла та портфелі.
Антін ПІДЛІСНИЙ