Цього разу усі свої дотепні жарти і кумедні історії вони зібрали у книжку, епіграфом якої є наступні слова: «Не все таке сумне в житті, є трохи і смішного, то ж посміємося усі, хоч нам і не до того...»
Українські заробітчани живуть в Італії на межі плачу і сміху. Плач від того, що люди опиняються часом без роботи, без документів, не розуміючи культури і мови іншого народу. А сміх від того, що незнання мови та місцевих звичаїв часто призводить до кумедних ситуацій. Ось просять українку-домогосподарку купити у магазині м’ясо, а вона приносить рибу. І таких кумедних випадків про українців з усієї Італії назбиралося на 146 сторінок книжки під назвою «Gaudeamus по-емігрантські». «Gaudeamus» з латині означає «веселімось».
Книжка накладом тисяча примірників видана в Україні за пожертви самих емігрантів. Вона є вже другим томом «Антології творчості заробітчан». Творча група впродовж 4 років збирала усмішки в рубриці українського журналу «До світла», що виходить в Італії.
Заробітчани сміються переважно над двома темами: незнання італійської мови і пристосування до іншої культури. Один приклад. З перших днів роботи українській жінці, серед обов’язків якої приготування їжі, пропонують зварити на обід м’ясо з «coniglio», по-нашому з кролятини.
Жінка думає: у нас дома біда, але конини ще ніхто не їсть. Українка не знаючи що «coniglio» (конільйо) — це кролик, думала що «конільйо» — це кінь, і вголос жестами намагається пояснити італійцям, що в Україні коні великі, ними орють землю, але м’яса їхнього не споживають. Практичний італієць вираховує, скільки-то кілограмів м’яса буде з одного коня і подумки заздрить українцям, бо їхні «конільйо» — кролики зовсім маленькі порівняно з українськими.
До речі, кілька жартів і з «Українського фразеологічного словника заробітчанина»: «В Італії вислів «Говорила-балакала» означає перший місяць роботи, «Голос волаючого у пустелі» — вкрадені документи, «Доки сонце зійде — роса очі виїсть» — борг в Україні».
Гумор заробітчан-дотепників навряд чи зрозуміють в Україні, вважає авторський колектив. Але такі книжки свідчать, що українці в Італії, окрім сумлінної роботи, часто і розважаються з італійцями, яким, до речі, почуття гумору також не позичати.
Українські заробітчани живуть в Італії на межі плачу і сміху. Плач від того, що люди опиняються часом без роботи, без документів, не розуміючи культури і мови іншого народу. А сміх від того, що незнання мови та місцевих звичаїв часто призводить до кумедних ситуацій. Ось просять українку-домогосподарку купити у магазині м’ясо, а вона приносить рибу. І таких кумедних випадків про українців з усієї Італії назбиралося на 146 сторінок книжки під назвою «Gaudeamus по-емігрантські». «Gaudeamus» з латині означає «веселімось».
Книжка накладом тисяча примірників видана в Україні за пожертви самих емігрантів. Вона є вже другим томом «Антології творчості заробітчан». Творча група впродовж 4 років збирала усмішки в рубриці українського журналу «До світла», що виходить в Італії.
Заробітчани сміються переважно над двома темами: незнання італійської мови і пристосування до іншої культури. Один приклад. З перших днів роботи українській жінці, серед обов’язків якої приготування їжі, пропонують зварити на обід м’ясо з «coniglio», по-нашому з кролятини.
Жінка думає: у нас дома біда, але конини ще ніхто не їсть. Українка не знаючи що «coniglio» (конільйо) — це кролик, думала що «конільйо» — це кінь, і вголос жестами намагається пояснити італійцям, що в Україні коні великі, ними орють землю, але м’яса їхнього не споживають. Практичний італієць вираховує, скільки-то кілограмів м’яса буде з одного коня і подумки заздрить українцям, бо їхні «конільйо» — кролики зовсім маленькі порівняно з українськими.
До речі, кілька жартів і з «Українського фразеологічного словника заробітчанина»: «В Італії вислів «Говорила-балакала» означає перший місяць роботи, «Голос волаючого у пустелі» — вкрадені документи, «Доки сонце зійде — роса очі виїсть» — борг в Україні».
Гумор заробітчан-дотепників навряд чи зрозуміють в Україні, вважає авторський колектив. Але такі книжки свідчать, що українці в Італії, окрім сумлінної роботи, часто і розважаються з італійцями, яким, до речі, почуття гумору також не позичати.