Частка витрат українців на продовольчі товари в прожитковому мінімумі зросла з 50 до 57 відсотків. У цивілізованому світі рівень бідності визначається за показником, який свідчить, скільки коштів громадяни витрачають на продовольчі та житлово-комунальні потреби. Що вища планка, то серйозніша проблема бідності в країні.
Міністр праці та соціальної політики Іван Сахань вважає, що в Україні дуже повільно скорочується рівень бідності. За його словами, спостерігається тенденція зменшення кількості бідних людей у великих містах і зростання в сільській місцевості, особливо серед родин з дітьми. На думку високого посадовця, владі слід сконцентрувати увагу саме на таких родинах. З другого боку, в таких сім’ях є дорослі люди працездатного віку, які зареєстровані безробітними. І тут варто відповісти на запитання: чи не стимулює держава в такий спосіб бідність? Міністр переконаний, що в соціальному захисті малозабезпечених важливо дати їм вудку, а не рибку, тобто створити умови для самореалізації людини.
Ліквідувати бідність шляхом соціальних дотацій незаможним неефективно і фінансово невигідно, вважає заступник директора Українського інституту соціальних досліджень Елла Лібанова. На її думку, соціальні виплати та пенсійна зрівнялівка тільки провокують бідність: цим ми з нею не боремося, а лише закріплюємо.
Є ще проблема бідності — психологічна. Сьогодні діти з бідних родин позбавлені необхідної професійної підготовки, а відтак — неконкурентоспроможні на вітчизняному ринку праці, не можуть знайти добре оплачувану роботу. Ризик бідності родини зростає пропорційно до кількості дітлахів у ній.
Такі думки фахівців. А як оцінюють державну політику, спрямовану на зменшення бідності в нашому суспільстві, громадяни України? За результатами загальнонаціонального опитування, проведеного нещодавно Фондом «Демократичні ініціативи», майже 76,5 відсотка респондентів вважають таку політику держави неефективною. І лише 11,6 відсотка — мають протилежну думку, тобто цілковито підтримують державу.
На запитання: на кого доросла працездатна людина має більше покладатися — на себе чи на державну підтримку? — 86,7 відсотка опитаних відповіли, що радше на себе та своїх близьких, і тільки 6,1 відсотка — готові покластися на державу. Решта не змогла відповісти.
Цікаво, що 53,5 відсотка респондентів висловилися за встановлення державою цілковитого контролю над цінами, особливо на продукти харчування (36,2 відсотка). І лише 4,8 відсотка — вважають такий контроль непотрібним.
Характерно, що до вимушеного виїзду українців за кордон на заробітки більшість опитаних поставилася негативно. Серед головних аргументів: відтік активного працездатного населення України (72,5 відсотка респондентів); розпад сімей, недоглянутість дітей (59,1). Воднораз 21,4 відсотка вважають, що у такий спосіб зменшується гострота проблеми безробіття в Україні. Крім того, відбувається приплив грошей та інвестицій в Україну (14,5 відсотка опитаних).
Не вірять українці й у те, що держава зможе в найближчі роки зменшити рівень безробіття. Якщо це справді так і буде, то про яке подолання бідності може йти мова? І марно шукати урядовцям якусь особливу формулу. Адже все елементарно просто: буде гідно оплачувана робота в батьків — буде й статок в сім’ї. Здається і міністр Іван Сахань це добре розуміє, говорячи про вудку та рибку, які дуже важливі в самореалізації людини. То чому ж так виснажливо-повільно рухається державний механізм і влада від балачок ніяк не спроможеться перейти до активних дій?
Міністр праці та соціальної політики Іван Сахань вважає, що в Україні дуже повільно скорочується рівень бідності. За його словами, спостерігається тенденція зменшення кількості бідних людей у великих містах і зростання в сільській місцевості, особливо серед родин з дітьми. На думку високого посадовця, владі слід сконцентрувати увагу саме на таких родинах. З другого боку, в таких сім’ях є дорослі люди працездатного віку, які зареєстровані безробітними. І тут варто відповісти на запитання: чи не стимулює держава в такий спосіб бідність? Міністр переконаний, що в соціальному захисті малозабезпечених важливо дати їм вудку, а не рибку, тобто створити умови для самореалізації людини.
Ліквідувати бідність шляхом соціальних дотацій незаможним неефективно і фінансово невигідно, вважає заступник директора Українського інституту соціальних досліджень Елла Лібанова. На її думку, соціальні виплати та пенсійна зрівнялівка тільки провокують бідність: цим ми з нею не боремося, а лише закріплюємо.
Є ще проблема бідності — психологічна. Сьогодні діти з бідних родин позбавлені необхідної професійної підготовки, а відтак — неконкурентоспроможні на вітчизняному ринку праці, не можуть знайти добре оплачувану роботу. Ризик бідності родини зростає пропорційно до кількості дітлахів у ній.
Такі думки фахівців. А як оцінюють державну політику, спрямовану на зменшення бідності в нашому суспільстві, громадяни України? За результатами загальнонаціонального опитування, проведеного нещодавно Фондом «Демократичні ініціативи», майже 76,5 відсотка респондентів вважають таку політику держави неефективною. І лише 11,6 відсотка — мають протилежну думку, тобто цілковито підтримують державу.
На запитання: на кого доросла працездатна людина має більше покладатися — на себе чи на державну підтримку? — 86,7 відсотка опитаних відповіли, що радше на себе та своїх близьких, і тільки 6,1 відсотка — готові покластися на державу. Решта не змогла відповісти.
Цікаво, що 53,5 відсотка респондентів висловилися за встановлення державою цілковитого контролю над цінами, особливо на продукти харчування (36,2 відсотка). І лише 4,8 відсотка — вважають такий контроль непотрібним.
Характерно, що до вимушеного виїзду українців за кордон на заробітки більшість опитаних поставилася негативно. Серед головних аргументів: відтік активного працездатного населення України (72,5 відсотка респондентів); розпад сімей, недоглянутість дітей (59,1). Воднораз 21,4 відсотка вважають, що у такий спосіб зменшується гострота проблеми безробіття в Україні. Крім того, відбувається приплив грошей та інвестицій в Україну (14,5 відсотка опитаних).
Не вірять українці й у те, що держава зможе в найближчі роки зменшити рівень безробіття. Якщо це справді так і буде, то про яке подолання бідності може йти мова? І марно шукати урядовцям якусь особливу формулу. Адже все елементарно просто: буде гідно оплачувана робота в батьків — буде й статок в сім’ї. Здається і міністр Іван Сахань це добре розуміє, говорячи про вудку та рибку, які дуже важливі в самореалізації людини. То чому ж так виснажливо-повільно рухається державний механізм і влада від балачок ніяк не спроможеться перейти до активних дій?