Вперше після 1997 року шанувальники таланту сміливого і принципового митця змогли почути його щирий український баритон у сольному концерті. І хоча першого вересня наступного року йому виповниться лише 60, можна сміливо стверджувати, що на його піснях виросло не одне покоління справжніх українців, відданих рідній землі.Виступ Миколи Мозгового жодним чином не можна класифікувати ані як шоу-програму, ані як проект, ані жодним іншим нині популярним піарним терміном. Це був справжній концерт (про існування якого глядачі вже просто забули) справжнього композитора і співака. Сцену «прикрашали» головні діючі особи — інструменти, а ліворуч висів прозорий щит із вишиваною тасьмою. І все. Здивовані? Та ні, саме так і має виглядати сцена на концерті митця, для якого основним і єдиним брендом є Голос, спів наживо, його Душа, Доля, така щаслива і складна. Акомпанували пану Мозговому музиканти-аси, які є окрасою найкращих київських груп і оркестрів. Так, на менше він не згоден. Адже ще зберіг совість і честь, на відміну від багатьох митців, які перелицьовують їх залежно від ситуацій, що відбуваються в суспільстві.
На вечорі митець отримав привітання від Президента України Віктора Ющенка, а також був нагороджений Знаком пошани та іменним годинником від Київради. Було багато квітів і шалених оплесків. На двох екранах демонструвалися відеокліпи на пісні композитора. Якими рідними були «Знов я у гори іду», «Моя перша любов», «Минає день, минає ніч», «Материнська любов», «На щастя, на долю», «Край, мій рідний край», «Музика моя»… Прозвучало кілька пісень у виконанні чарівної Ольги Макаренко, від голосу якої тремтить і волає душа, зокрема, «На долині дощ іде», «Любов останньою ніколи не буває».
Зовсім небагатослівним був митець під час виступу, говорив про найрідніше, найсокровенніше… Джинсовий костюм і блакитна сорочка — пан Мозговий зустрічав не гостей. У залі зібралася його українська родина, ім’я якій — вдячний слухач і глядач. Було сумно від того, що таких як Микола Мозговий — одиниці. Проте саме вони ще міцно тримають нашу рідну пісню, нашу культуру на своїх плечах.