«КИЇВСЬКА ПЕКТОРАЛЬ»: В ПОШУКАХ УКРАЇНСЬКОГО ТЕАТРУ?!

За традицією у Міжнародний день театру — 27 березня — у Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка відбулася церемонія нагородження номінантів та лауреатів «Київської Пекторалі» за 2005 рік.

Під час першого етапу експертна група переглянула 56 прем’єрних вистав, поставлених у 2005 році, серед яких 23 потрапило у другий тур. У третьому турі номінанти і лауреати обиралися, як зазначено в прес-релізі, шляхом спільного голосування експертів і Комітету (по п’ятдесят відсотків голосів відповідно). Отож, «Київська Пектораль» за 2005 рік присуджена у 14 номінаціях.
Цілком гідним лідером на перегонах щорічної театральної премії стала вистава «Ромео і Джульєта» Олексія Лісовця, здійснена ним у Театрі драми і комедії на Лівому березі Дніпра. Вона перемогла у наступних номінаціях: «За кращу виставу драматичного театру», «За кращу режисерську роботу», «За кращий акторський дебют» (О. Лук’яненко-Джульєта) та «За краще виконання чоловічої ролі» (А. Сейтаблаєв-Ромео). Хоча беззаперечним переможцем у цій номінації мав би бути Віталій Лінецький-Поприщин у летаргічній клоунаді «…Зі світу одного в інший…» за повістю Миколи Гоголя «Записки божевільного», яку представляє Державний центр театрального мистецтва імені Леся Курбаса. Свідомість Поприщина у виконанні актора віддзеркалює умонастрої справжньої, реально мислячої людини, життєвий човен якої заносить на недосяжну глибочінь суспільної ріки. Людина — зайва на землі, вона навіть не гість, а чужинець. Саме цим визначається унікальна постановка режисера Марка Нестантінера, де прихована справжня глибина мислення Гоголя.
Прикрий парадокс, але до другого туру не увійшла вистава «Шякунтала» режисера Андрія Приходька (Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка). Чому? Невже Комітет і експертна група «Київської Пекторалі» не зрозуміли ментальної глибини і мистецької якості цієї постановки? Чи знову справді кращі режисери залишаються на маргіналі творчого життя міста? А, можливо, комусь просто вигідно не помічати реальні здобутки саме Українського театру?
Кращою музичною виставою стала опера «Фауст», поставлена у Національній опері України режисером Маріо Корраді.
«Моє сторіччя» у постановці Віталія Малахова в Театральній вітальні Київського драматичного Театру на Подолі була визнана кращою виставою камерного театру (малої сцени), а Г. Ткач-Малу отримала премію «За краще виконання жіночої ролі». «Моя чарівна Попелюшка» режисера Олени Негреску у Майстерні театрального мистецтва «Сузір’я» стала кращою виставою для дітей.
«Наталка Полтавка» Олександра Анурова, що була поставлена у Націнальному театрі імені Івана Франка, отримала дві премії. Подібна спекулятивність минувшиною, відсутність глибокої інтерпретації твору вказує на те, що український кін впадає в етнографічний шарж. А намагання привернути до театру молодь призвели до відвертої комерціалізації вистави. Лідер групи «ВВ» Олег Скрипка разом із Іваном Небесним аранжували твір класика, тим самим «осучаснивши» теми його опери. Проте естетична еклектика музичного шару твору вступила в дисонанс із ілюстративною сценічною дійсністю. Опера, втративши самобутність, була перелицьована на концертну пародію. А розважальний аспект надав виставі лише описовості. Проте Олег Скрипка переміг у номінації «За кращу музичну концепцію вистави». Та негативну ситуацію, що склалася у виставі, рятують яскраві акторські індивідуальності франківців. Отож, Петро Панчук-Возний Тетерваковський — абсолютно справедливо став кращим виконавцем чоловічої ролі другого плану. Панчук на кону аналізує людську душу. Його Возний — філософ, якому важко дається самовдосконалення. Проте він здатен на твердий крок.
Можна погодитися і з премією «За кращу сценографію і костюми», яку отримала вистава «Лісова пісня» Київського академічного театру юного глядача на Липках (сценограф М. Френкель, режисер — В. Гирич). Справді, дивовижна свіжість дзеркального простору — казкового лісу — цілком поглинає глядача. Актори «позначені» абрисами боді-арту, а їхні костюми є його продовженням. І вже не трагічні події захоплюють душі глядачів — цікавою є атмосфера напрочуд динамічної вистави.
Національний театр імені Івана Франка також може похвалитися ще двома перемогами. Кращою виконавицею жіночої ролі другого плану стала Лариса Руснак-Нуся у виставі «Соло-меа» (режисер Олександр Білозуб). Її тонка екзистенційна гра напрочуд зворушлива і натхненна. А витончена хореографічна техніка справляє глибоке естетичне враження. І, нарешті, дочекалася своєї першої, проте вже так давно заслуженої нагороди «За краще пластичне вирішення вистави» неповторний хореограф Наталія Осипенко. Блискуче створена нею партитура модерної хореографії майстерно входить у просторовий симбіоз із класичними музичними творами.
А кращим режисерським дебютом стала вистава «Ключа немає» за
К. Фрешетт у постановці Світлани Шекери в театрі «Ательє 16».
Зазначу, що біля жодного прізвища митців свідомо не зазначене їхнє звання, адже зрештою визначальним є власне ім’я чи Ім’я.
Як це не дивно, а «Подією року» став відомий конфлікт у Національному театрі російської драми імені Лесі Українки, за що колектив театру удостоївся премії «За утвердження принциповості й безкомпромісності».
Спеціальні премії «За вагомий внесок у розвиток українського театрального мистецтва» отримали: Ігор Безгін, заслужений діяч науки та техніки, віце-президент Академії мистецтв України, професор; Сергій Єфремов, народний артист України, директор-художній керівник Київського міського театру ляльок та Олена Пальчун, заслужений працівник культури України, старший редактор Національної телекомпанії України, фільм якої «Пам’ять», присвячений митцям, які вже пішли у інший світ, було продемонстровано на вечорі.
Компанія ООО «Торговий дім «НІКО», яка стала генеральним спонсором Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка на 2006 рік, заснувала спеціальний приз «За пошуки нових шляхів театру». У рамках цієї премії були відзначені незалежні театральні проекти, які реалізувалися завдяки окремим особам чи незалежним творчим групам у 2006 році. Ними стали: Михайло Захаревич, заслужений діяч мистецтв України, генеральний директор Національного театру імені Івана Франка та театральні проекти «Сила долі» — сучасна опера-балет, сопрано Олена Гребенюк, режисер-постановник та хореограф — Раду Поклітару та антрепризна комедія «Нас поміняли тілами». Премію за останню отримали виконавці головних ролей Володимир Горянський та Сніжана Єгорова.
Заслуженого артиста України Євгена Шаха вітали з присвоєнням звання народного артиста. Цікаво, за що? Напевно, за те ж, що й заслуженому артисту України Остапові Ступці присвоїли звання «Людини року».
А ще театральні діячі отримали шість квартир, подяки та почесні грамоти від Головного управління культури та мистецтв Київської міської державної адміністрації та Київського місцевого творчого відділення Національної спілки театральних діячів України.