Адже постає безліч питань: що це за партії чи блоки, хто туди входить, хто стоїть за їхньою спиною, кому вони служать, чиї інтереси насправді відстоюють, звідки вони беруть кошти на дорогу й крикливу рекламу і, нарешті, що вони принесуть Українцям і Україні в разі приходу до Верховної Ради України і чи справдяться їхні солодкі обіцянки-цяцянки?
Досвід 15 років незалежності України і особливо останніх років правління тріумвірату Кучми-Януковича-Литвина дає підстави висловити припущення: якщо виборці знову довірять владу в Україні комуно-соціалістичному-народно-бютівському-регіонально-об’єднаному блоку українських юдо-олігархічних кланів світового фінансового інтернаціоналу, то українці матимуть шанс пережити ще більше жахів і страждань, ніж їх було упродовж останнього тисячоліття! І це не якесь фантастичне перебільшення, а щире застереження всім тим, кого ще не навчило життя розрізняти правду і кривду, добро і зло. Відтак, вибираючи між партіями і блоками, мусимо уважно прочитати не лише зразки їхніх програм та імена у виборчих списках, але й те, що приховується за ними.
Лише за такого прискіпливого і відповідального ставлення до виборів народних депутатів України Верховна Рада не буде гібридом російської Державної думи та ізраїльського кнесету. До цього закликають українських виборців кілька національно-патріотичних партій України, які поки що перебувають у стані інформаційної облоги з боку владних структур і транснаціональних ЗМІ олігархічних кланів. До них належить і Українська Консервативна партія (УКП), яка хоч і утворена 2005 року, проте вже здобула визнання та підтримку широкого загалу українців. Однак не бракує і недоброзичливців, які маючи широкі інформаційні та фінансові можливості, поширюють про неї всілякі нісенітниці, а то й відверту брехню та наклепи з метою ввести в оману виборців і дискредитувати партію в очах широкої громадськості як в Україні, так і в усьому світі. З цього приводу УКП та Міжнародна Академія управління персоналом не раз змушені були звертатися з позовними заявами до судів аби захистити свою честь, гідність і ділову репутацію, які й були задоволені, а наклепники зазнали ганьби.
Не рідко опоненти Української Консервативної партії з боку комуністичного, ліберального чи загалом юдо-космополітичного таборів намагаються дискредитувати ідеологічні засади консерватизму. Для цього український консерватизм виставляється на глум як щось архаїчне, реакційне чи людиноненависницьке, вороже всьому прогресивному людству.
Таке ярликування і паплюження політичних та ідеологічних супротивників має давнє коріння і поширене у всьому світі. Пригадайте наше недавнє минуле в СССР, монополію КПРС на владу, коли лише марксистсько-ленінська ідеологія була прогресивною, всі ж решта включно з консерватизмом оголошувалися реакційними і були поза законом. Більше того, засновники наукового комунізму Маркс і Енгельс ще 1889 року закликали і обіцяли знищити не лише реакційні класи, а й реакційні народи, до яких, серед інших, належали й українці. На жаль, заборона КПРС не привела до смерті марксизму-ленінізму — «вічно живого вчення», яке, на думку єврейського історика С. Дубнова, насправді є новітньою формою юдо-талмудичного вчення ізраїльських пророків. Свідченням цьому є той факт, що нині в Україні вільно і затишно почуваються прогресивні комуністичні та соціалістичні партії, в тому числі і у Верховній Раді, не кажучи вже про їхні новітні найпрогресивніші клони. Невже українці справді нічого «не бачать, не чують, кайданами міняються, правдою торгують?»
На щастя, схоже, українці вже почали прозрівати, очищаючи очі від інтернаціонально-космополітичної полуди. Їх вже не лякає український консерватизм. Навпаки, він надихає їх і вказує шлях до перемоги на парламентських виборах. Поки гендлярі українською нацією і українською «соціальною» державою торгують на світових ринках та ділять між собою лихварські проценти на виборчих перегонах, українські консерватори роблять все для того, щоб Україна була українською за змістом і формою і закликають українців згуртуватися під гаслом «Бог і Україна — понад усе!» Хочеться вірити, що на виборах українці доведуть це «не словом, а ділом»! А консерватизмом їх не залякати. Адже консерватизм походить від латинського слова «conservare», що в перекладі українською мовою означає «зберігати» чи «охороняти».
Українцям є чим пишатися, що зберігати і охороняти від грабіжників і ворогів, яких упродовж всієї історії було вдосталь. Нам треба оберігати український рід, українську мову, українські звичаї, традиції, духовність, віру, українську землю, воду, небо, українську культуру у найширшому розумінні, українську державу в складних умовах глобалізованого світу. Крім самих українців, цього ніхто не зробить. Так чинить кожна нація, якщо вона хоче бути самодостатньою і суверенною, інакше вона опиниться в кайданах поневолювачів. Такий невблаганний і вічний закон життя.
Після століть колоніального поневолення Україна спромоглася 1991 року вирватися з лабет колонізаторів. Однак справді незалежною нацією українці не стали. В Україні панує окупаційна влада, яка загрожує втягнути її в неоколоніальне становище. Українців прагнуть примусити зректися всього свого, позбавити права бути нацією-господарем, права створити свою українську державу.
А це право українцям дано самою природою. Вони боронили і боронитимуть його вічно. До цього нас закликали класики українського консерватизму. Ще Іван Франко з його гаслом «Русь для Русі», Тарас Шевченко з його імперативом «В своїй хаті й своя правда» і Микола Міхновський з його найвищим ідеалом «Україна для українців!»
Загалом український консерватизм ґрунтується на етнічних засадах формування української нації і головному політичному пріоритеті — творення української національної держави. Значний і самобутній внесок до скарбниці українського консерватизму зробили раніше Григорій Полета, Пантелеймон Куліш, В’ячеслав Липинський, Степан Томашівський, Василь Кучабський.
Під сучасну пору було чимало спроб загравати з українським консерватизмом з боку ліберально-демократичних і, так званих, «народних партій». Зокрема, це стосується Української національної консервативної партії, Української консервативної республіканської партії, які номінально існують, але їхні лідери розчинилися в списках партійних блоків.
Відтак нині лише Українська консервативна партія спромоглася самостійно включитися у кампанію з виборів народних депутатів України та депутатів місцевих рад з метою реально представляти і захищати національні інтереси корінної української нації і української держави за складних умов неоколоніалізму і глобалізму.
Ідеологія консерватизму традиційно знаходила прихильність в країнах Європи, зокрема в Англії, Німеччині, Фінляндії. Нині спостерігається тенденція зміцнення її позицій в країнах Євросоюзу. Можна сподіватися, що прихід до парламенту України Української консервативної партії зупинить сповзання України до стану руїни і «на оновленій землі врага не буде супостата», а українці справді заживуть «в сім’ї вольній новій». Це залежить від вас, виборці українці.
Досвід 15 років незалежності України і особливо останніх років правління тріумвірату Кучми-Януковича-Литвина дає підстави висловити припущення: якщо виборці знову довірять владу в Україні комуно-соціалістичному-народно-бютівському-регіонально-об’єднаному блоку українських юдо-олігархічних кланів світового фінансового інтернаціоналу, то українці матимуть шанс пережити ще більше жахів і страждань, ніж їх було упродовж останнього тисячоліття! І це не якесь фантастичне перебільшення, а щире застереження всім тим, кого ще не навчило життя розрізняти правду і кривду, добро і зло. Відтак, вибираючи між партіями і блоками, мусимо уважно прочитати не лише зразки їхніх програм та імена у виборчих списках, але й те, що приховується за ними.
Лише за такого прискіпливого і відповідального ставлення до виборів народних депутатів України Верховна Рада не буде гібридом російської Державної думи та ізраїльського кнесету. До цього закликають українських виборців кілька національно-патріотичних партій України, які поки що перебувають у стані інформаційної облоги з боку владних структур і транснаціональних ЗМІ олігархічних кланів. До них належить і Українська Консервативна партія (УКП), яка хоч і утворена 2005 року, проте вже здобула визнання та підтримку широкого загалу українців. Однак не бракує і недоброзичливців, які маючи широкі інформаційні та фінансові можливості, поширюють про неї всілякі нісенітниці, а то й відверту брехню та наклепи з метою ввести в оману виборців і дискредитувати партію в очах широкої громадськості як в Україні, так і в усьому світі. З цього приводу УКП та Міжнародна Академія управління персоналом не раз змушені були звертатися з позовними заявами до судів аби захистити свою честь, гідність і ділову репутацію, які й були задоволені, а наклепники зазнали ганьби.
Не рідко опоненти Української Консервативної партії з боку комуністичного, ліберального чи загалом юдо-космополітичного таборів намагаються дискредитувати ідеологічні засади консерватизму. Для цього український консерватизм виставляється на глум як щось архаїчне, реакційне чи людиноненависницьке, вороже всьому прогресивному людству.
Таке ярликування і паплюження політичних та ідеологічних супротивників має давнє коріння і поширене у всьому світі. Пригадайте наше недавнє минуле в СССР, монополію КПРС на владу, коли лише марксистсько-ленінська ідеологія була прогресивною, всі ж решта включно з консерватизмом оголошувалися реакційними і були поза законом. Більше того, засновники наукового комунізму Маркс і Енгельс ще 1889 року закликали і обіцяли знищити не лише реакційні класи, а й реакційні народи, до яких, серед інших, належали й українці. На жаль, заборона КПРС не привела до смерті марксизму-ленінізму — «вічно живого вчення», яке, на думку єврейського історика С. Дубнова, насправді є новітньою формою юдо-талмудичного вчення ізраїльських пророків. Свідченням цьому є той факт, що нині в Україні вільно і затишно почуваються прогресивні комуністичні та соціалістичні партії, в тому числі і у Верховній Раді, не кажучи вже про їхні новітні найпрогресивніші клони. Невже українці справді нічого «не бачать, не чують, кайданами міняються, правдою торгують?»
На щастя, схоже, українці вже почали прозрівати, очищаючи очі від інтернаціонально-космополітичної полуди. Їх вже не лякає український консерватизм. Навпаки, він надихає їх і вказує шлях до перемоги на парламентських виборах. Поки гендлярі українською нацією і українською «соціальною» державою торгують на світових ринках та ділять між собою лихварські проценти на виборчих перегонах, українські консерватори роблять все для того, щоб Україна була українською за змістом і формою і закликають українців згуртуватися під гаслом «Бог і Україна — понад усе!» Хочеться вірити, що на виборах українці доведуть це «не словом, а ділом»! А консерватизмом їх не залякати. Адже консерватизм походить від латинського слова «conservare», що в перекладі українською мовою означає «зберігати» чи «охороняти».
Українцям є чим пишатися, що зберігати і охороняти від грабіжників і ворогів, яких упродовж всієї історії було вдосталь. Нам треба оберігати український рід, українську мову, українські звичаї, традиції, духовність, віру, українську землю, воду, небо, українську культуру у найширшому розумінні, українську державу в складних умовах глобалізованого світу. Крім самих українців, цього ніхто не зробить. Так чинить кожна нація, якщо вона хоче бути самодостатньою і суверенною, інакше вона опиниться в кайданах поневолювачів. Такий невблаганний і вічний закон життя.
Після століть колоніального поневолення Україна спромоглася 1991 року вирватися з лабет колонізаторів. Однак справді незалежною нацією українці не стали. В Україні панує окупаційна влада, яка загрожує втягнути її в неоколоніальне становище. Українців прагнуть примусити зректися всього свого, позбавити права бути нацією-господарем, права створити свою українську державу.
А це право українцям дано самою природою. Вони боронили і боронитимуть його вічно. До цього нас закликали класики українського консерватизму. Ще Іван Франко з його гаслом «Русь для Русі», Тарас Шевченко з його імперативом «В своїй хаті й своя правда» і Микола Міхновський з його найвищим ідеалом «Україна для українців!»
Загалом український консерватизм ґрунтується на етнічних засадах формування української нації і головному політичному пріоритеті — творення української національної держави. Значний і самобутній внесок до скарбниці українського консерватизму зробили раніше Григорій Полета, Пантелеймон Куліш, В’ячеслав Липинський, Степан Томашівський, Василь Кучабський.
Під сучасну пору було чимало спроб загравати з українським консерватизмом з боку ліберально-демократичних і, так званих, «народних партій». Зокрема, це стосується Української національної консервативної партії, Української консервативної республіканської партії, які номінально існують, але їхні лідери розчинилися в списках партійних блоків.
Відтак нині лише Українська консервативна партія спромоглася самостійно включитися у кампанію з виборів народних депутатів України та депутатів місцевих рад з метою реально представляти і захищати національні інтереси корінної української нації і української держави за складних умов неоколоніалізму і глобалізму.
Ідеологія консерватизму традиційно знаходила прихильність в країнах Європи, зокрема в Англії, Німеччині, Фінляндії. Нині спостерігається тенденція зміцнення її позицій в країнах Євросоюзу. Можна сподіватися, що прихід до парламенту України Української консервативної партії зупинить сповзання України до стану руїни і «на оновленій землі врага не буде супостата», а українці справді заживуть «в сім’ї вольній новій». Це залежить від вас, виборці українці.