Віктор Янукович уже проанонсував не тільки його можливе прем’єрство, а й навіть президентство.Не виключено, що на шляху сходження до політичних вершин Ахметов ще не раз вдасться до методів, завдяки яким він піднявся на донецький Олімп. Методів, про чистоту, законність і моральність яких у Донбасі говорять у напівголос.
Хто ж він, містер Ахметов? Як став найбагатшою людиною країни, до чого прагне у великій політиці і чого очікувати від нього?
ЗАВЖДИ НАПРОЛОМ
«По трупах піде» — влучна характеристика кар’єрного росту Рината Леонідовича. Сьогодні вже, звичайно, ніхто не буде стверджувати, нібито він власноруч закопував конкурентів у земну кулю, однак перешкоди на шляху Ахметова зникали якось самі по собі. Чи їх хтось «прибирав». Судіть самі.
Пиво «Сармат» виготовляють на заводі, підконтрольному структурам Ахметова. Свого часу «Донецьким пивзаводом» (так він раніше називався) володів відомий усьому місту бізнесмен Юрій Павленко. Невдовзі після того, як підприємством зацікавився Ринат Леонідович, Павленко загинув. Кажуть, начебто віддавати власність за безцінь не захотів. Мережа донецьких магазинів «Побуттехніка» належала такому собі Сергію Гуцулу. Його теж застрелили, причому на очах у малолітнього сина. Можливо, це просто збіг, але й цей бізнес відійшов Ахметову.
Схожими історіями рясніє біографія друга дитинства Рината Леонідовича — Бориса Колесникова. Його авторитет теж вибудовувався на крові. Років 15 тому керівника фірми «Південь», що торгує на Донецькому колгоспному ринку, Сергія Романа, разом із дружиною і водієм розстріляли в їхній власній машині. Незабаром власником цього бізнесу став доти нікому невідомий Колесников.
Про все це свого часу докладно писали місцеві ЗМІ. Доки їх переконливо не попросили замовчати. Таке своєрідне розуміння принципів свободи слова і відносин з пресою — ще одна якісна характеристика «донів».
Останній випадок з тих, що став надбанням широкої громадськості, — скандал навколо донецького універмагу «Білий лебідь», що закінчився посадкою самого Колесникова. Розбиратися в тому, чи застосовувалися до постраждалих Пінчуків якісь насильницькі «переконання», — справа не наша, а прокуратури, однак загальновідомо, що методи мордувань на краю свіжовикопаної могили — цілком у дусі донецьких братух, до яких належать також чимало представників місцевої еліти.
СПАДКОЄМЕЦЬ?
Тим Ахметовим, якого ми знаємо, Ринат Леонідович став завдяки трагічному збігу обставин. А саме — загибелі свого патрона Ахатя Брагіна. Загибель ця була зрежисована в кращих традиціях серіалу «Бригада». Брагін загинув від вибуху бомби у VІP-ложі власного стадіону «Шахтар» 1995 року.
У його найближчому оточенні одразу ж почалася щонайжорстокіша боротьба за право успадкувати фінансово-кримінальну імперію. Мабуть, відповідь на запитання, чому в цій боротьбі переміг саме Ахметов, — головний ключик до розуміння його особистості. У команді Брагіна Ринат Леонідович згадувався як куратор «силового блоку». У ті часи бізнесмен, якщо він себе поважав, повинен був мати при собі компанію бритоголових «братух», «які вирішували питання».
До речі, саме Ахать (він же Алік Грек) дав назву одній з найвідоміших ахметовських фірм — «Люкс», викупивши на початку 1990-х однойменний донецький готель. До середини минулого десятиліття Ринат Леонідович був уже досить впливовою людиною, що керувала не банальним «силовим блоком» — цілою армією.
Нам важко повірити в ці чутки, але обізнані донеччани запевняють, начебто Василь Джарти — нинішній керівник центрального виборчого штабу Партії регіонів, 22-ий номер у списку — командував «силовим блоком». Так само мало що відомо про послужний список Нурулісмана Аркаллаєва, № 72 того ж виборчого списку. А от, наприклад, багато донеччан пам’ятають кримінального авторитета на прізьвисько Нурик — керівника невеликого підрозділу.
Однак після загибелі Ахатя залишився ще один «стовп» клану — Євген Щербань, до якого, мабуть, повинно було перейти лідерство в донецькій родині. Але не перейшло — Щербаня теж застрелили. Нахабність убивць вражала: заїхавши на територію донецького аеропорту на старенькій «дев’ятці», вони розрядили в жертву майже повну обойму «калаша» в той момент, коли Щербань із дружиною спускався трапом літака. Крапки в цій справі не поставлено дотепер. Після смерті Щербаня дрібніші конкуренти Ахметова усувалися легко, начебто самі собою.
ЛЮДИНА НІЗВІДКИ
В офіційній біографії Рината Ахметова білих плям, мабуть, навіть більше, ніж на карті Європи п’ятнадцятого століття. Нікому достеменно не відомо, як йому вдалося збити первісний капітал, як він потрапив в орбіту проводирів «донецького клану» першої хвилі, як опісля став лідером. Існує, однак, з цього приводу чимало різноманітних версій. Одна з них свідчить, що перші серйозні гроші Ринат Леонідович заробив як... наперсточник, обдурюючи довірливих громадян на сочинських курортах.
Чи правда це, але вже з другої половини 1990-х його називали не інакше, як «хазяїном» не тільки області, а й, практично, всього сходу України. Згодом — і півдня країни. Зміцнити позиції до таких масштабів Ринату Леонідовичу вдалося не в останню чергу завдяки розташуванню власного форпосту спочатку у верховній регіональній, а потім і у верховній центральній владі. Цей форпост уособлював губернатор і прем’єр-міністр Віктор Янукович.
Губернатор Янукович — ставленик тандему Ахметова і Колесникова. Починаючи з 1997 року, з моменту вступу Віктора Федоровича на посаду, в області поступово припинилися гучні кримінальні розборки, закінчилися війни кланів і криваві «переділи». Підім’явши під себе конкурентів, у Донбасі утвердилася одна впливова група, яка й почала встановлювати правила. Кінець кожного, хто з цими правилами не погоджувався, був невеселий. Бунтарі або вмирали, або спивалися, або враз позбавлялися усього. У кращому випадку — залишали межі краю.
«ЗБИРАЧ ЗЕМЕЛЬ»
Скоординувавши зусилля, зокрема — провернувши ряд фінансових махінацій, купивши, приватизувавши або відібравши чимало заводів, партнерам (старшим з яких завжди був Ахметов) удалося зібрати повний виробничий цикл, замкнувши на собі ланцюжок вугілля — кокс — метал. Функціонування цієї системи давало колосальні дивіденди, перетворюючи своїх власників y фантастично багатих людей.
За часів прем’єрства Віктора Януковича активи ці ще збільшилися. Стартувавши з рідного Донбасу, лідери клану почали експансію на всю країну. Нині, скупивши практично всі металургійні підприємства України і гірничо-збагачувальні комбінати, вони контролюють понад 70 відсотків галузі, що є для економіки країни однією з ключових.
Структурне ядро групи — заснована в 2000 році СКМ («Систем Капітал Менеджмент»). В її орбіту, зокрема, входять: машинобудівні, металургійні, коксохімічні, трубні заводи; більшість великих шахт і профільних виробничих об’єднань регіону. Крім того — монополія на постачання газу практично на всі підприємства області, також медіа-активи: ТРК «Україна», радіо «Люкс», видавнича група «Сьогодні», місцеві «Вечірній Донецьк» і «Салон Дону і Басу» (зведені дані інтернет-порталу «Олігарх»). Улюблене хобі Рината Леонідовича — футбольний клуб «Шахтар», у який він інвестував не один мільйон.
Сам же Ахметов починав шлях у великий бізнес з «Донецького міського банку», який дотепер вважає головним своїм дітищем і... своєрідним талісманом. Важливою ланкою в СКМ є «Міжрегіональний промисловий союз», у числі комерційних структур якого і фірма «АРС». Обізнані люди розшифровують абревіатуру просто: Алік (Ахать Брагін), Ринат, Самсон (Яків Богданов, ще один кримінальний авторитет, який вже одинадцять років, як покійний).
НАВІЩО АХМЕТОВУ ЙТИ В ПОЛІТИКУ?
Після факту фіаско на президентських виборах Ринат Ахметов обіцяв податися в політику тільки в тому разі, «якщо Донбас спробують поставити на коліна». Так він говорив у лютому. При зустрічі в травні бадьоро рапортував, що «цього, слава Богу, не сталося, так що мені в політиці робити нічого». На той час Ринат Леонідович мав дуже благополучний вигляд, поточними політичними подіями не стурбований. До його офісу ще не наїжджали бетеери, а його самого не примушували до тимчасової еміграції.
Потім пішла черга неприємностей, що ледь не закінчилися для Ахметова довічним вигнанням. Однак восени Янукович підписав із Президентом Меморандум про взаєморозуміння, що дозволило Ринату Леонідовичу повернутися в країну. Незабаром він уже тиснув руку Вікторові Ющенку, засідаючи за його круглим столом...
Третього грудня на з’їзді Партії регіонів він потрапив у виборчий список під сьомим номером.
Ахметов ще досить молодий, його сорок років для великої політики — не вік. Очевидно, на шляху сходження до політичних вершин Ахметов ще не раз вдаватиметься до методів, завдяки яким він дістався на донецький Олімп.
Цілком ймовірно, прізвище лідера фракції «Регіонів» у п’ятому скликанні ВР буде не Янукович і не Богатирьова, а саме — Ахметов. І той же Ахметов перетвориться в новий «прапор» донецьких, їх нового публічного лідера. Він, безумовно, «гідна» заміна своєму двічі «несудимому» і напівграмотному протеже.
У будь-якому разі Ринат Леонідович миттєво стане в парламенті однією з найзначиміших фігур. Можливо, не тільки в парламенті. Віктор Янукович на одній із січневих прес-конференцій вже анонсував його ймовірне прем’єрство і навіть президентство. Апетити збільшуються щодалі стрімкіше. Усього за пару тижнів до цієї своєї заяви той же Янукович в інтерв’ю польській газеті «Тигоднік Повшехни» (від 2 січня 2006) сказав: «Ахметова не буде в органах виконавчої влади. Зрештою, це не є його метою». Кажуть, прочитавши це, Ринат Леонідович був украй розсерджений. Тож Віктор Федорович свою думку швидко змінив.