Михайло Сікорський — Герой України, генеральний директор Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» ( Київська область), історик, краєзнавець, заслужений працівник культури УРСР з 1966 року.
Родом зі славного міста Чигирина. Він — легендарна людина, бо все його життя і діяльність за роки й десятиліття обросли легендами й бувальщинами.
Михайло Сікорський почесний громадянин древнього княжого міста Переяслава, якому присвятив усе своє творче життя і якого не зрадив навіть на користь Києва з Пироговим.
Михайло Сікорський — колишній сирота, що пережив разом з рідним народом страхітливий Голодомор, війни й тоталітарні переслідування. На схилі літ він має Велику Рідню серед тисяч і тисяч земляків. Михайло Сікорський — духовний батько усім нам, стратег, патріот, гуманіст, бо вирішив увічнити пам’ять всіх великих людей, доля яких пов’язана з Переяславщиною.
Він приніс свою християнсько-громадянську жертву любові Богу й народу, здобув визнання своїм талантом Будівничого Музейного Храму України. Він живе Духом, а не матерією. І вчить цього Життєдайного Мистецтва усіх нас. Скромність його унікальна. Він прагне не мати все, а бути всім.
Він — вчений, історик, археолог, українознавець, автор кількох книг, численних статей, але на дисертації часу пошкодував. Їх захищають інші, а в нього інший шлях: підпирати Високе Небо Вічності, Сакральні Таємниці історії України. З’єднати їх золотими ланцюгами, невидимими нитками світлоносної віри, надії, любові — місія Духовного Вченого, Патріота, його християнська жертва Істині та Україні.
Він — талановитий організатор, якого справедливо називають «академіком музейної справи», бо важко навіть все перелічити, що встиг його управлінський геній видобути із «запасників історії України».
Він — тонкий психолог. Часом здається, що він — прозорливець, якому Господь через віруючу душу відчиняє золоті дверцята до усіх сердець: вельможних і невельможних, славетних і нікому не відомих, багатих і бідних, мудрих і зовсім простих, — до всіх, з ким зводить Доля. Він знає усі найпотаємніші куточки наших душ, він ніколи не маніпулює своїми знаннями, а тим більше іншими людьми. Михайло Сікорський власним прикладом спонукає людей стати кращими, вищими, добрішими, благороднішими, милосерднішими, ніж до зустрічі з ним.
Це — феномен харизматичної особистості, якій підвладне все, а головне — наші душі, бо все це во славу Бога й України.
Скільки людей добровільно позносили в музеї Михайла Сікорського свої дари, пожертви, пам’ять роду, народу й власного серця! Честь і слава Вам, дорогі брати і сестри!
Щастя, що на Вашому і нашому шляху відбулася в якийсь момент зустріч із Людиною, якій не можна не вірити, бо він — сама Правда.
Михайло Сікорський — простий, зрозумілий, відкритий зорям, усім вітрам і бурям, захищений Божою милістю, Божою Благодаттю, Божою ласкою.
Він — щасливий у «сродному труді», бо розкопує опору для нас, нинішніх, мурує для нас стіни Музейного Храму України ХХІ століття.
Дух його — княжого роду! Він одним із перших усвідомив історико-культурницьку державницьку роль Переяслава в сакральній історії України. Це місто славне іменами Володимира Мономаха, Юрія Долгорукого, Володимира Глібовича, Богдана Хмельницького, Івана Мазепи …. Вони оживають, виростаючи до небес зусиллями розуму, серця, волі, рук Михайла Сікорського та його сподвижників.
Думаю, що коли Михайло Іванович Сікорський залишається наодинці із Високим Небом України, біля Сакральних глибин її історії (розкопів), то входить у духовний контакт із нашими славними пращурами, через молитву серця осягає їхнє бажання ще і ще раз прислужитися Україні — через віки і тисячоліття.
Михайло Сікорський — Всеукраїнський патріарх музейної справи. Його духовні дітища « розлетілися» у різні куточки мальовничої України. Назвемо музей Андрія Малишка в Обухові, народної художниці Катерини Білокур в Яготині, композитора Кирила Стеценка у Веприку біля Фастова.
Він щедро ділиться своїм унікальним досвідом з усіма, хто його попросить. Він не може відмовити —душа не дозволяє загинути Добрій Справі.
Його діяльність відзначено медаллю « За доблесну працю в роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років». Пізніше його нагородили орденом Трудового Червоного Прапора. А 1983 року заслуги Сікорського в розвитку музейної справи відзначено Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР.
Михайло Сікорський — лауреат Шевченківської премії, кавалер орденів Богдана Хмельницького та Ярослава Мудрого і, врешті, 2005 року удостоєний звання Героя України. Але найвища нагорода для нього — рукотворне музейне містечко, до якого йдуть і їдуть люди з усіх країн і континентів.
Михайло Сікорський не дає нам розминутися з Історією.
Він сам роздобув гетьманську булаву, привіз із Москви. І це — символічно: Україні поступово повертають її колишню гетьмансько-козацьку велич.
Михайло Сікорський — психолог гетьманської історії, зокрема, цікавої, складної постаті Івана Мазепи, який все життя замолював гріхи молодості.
Михайло Сікорський — духовний нащадок Григорія Сковороди, нашої народної мандрівної Академії Духу. Сковорода — його улюблений філософ-поет, просвітитель, який «запав йому в серце ще з дитинства».
Колишній Переяславський колегіум став основою музею Григорія Сковороди, який вражає вишуканістю, багатством експозиції, стародруками, унікальною келією поета, класом піїтики та риторики.
Михайло Сікорський невтомно, жертовно трудиться, щасливо проминувши рубіж 82-ліття. «Стратегія виживання нашої культури, нашого Музею, нашого Храму виснажила всі сили… Сподіваюся на молодих», — зізнається наш духовний батько Михайло Сікорський. Він просить у Бога ще часу й сил, аби подарувати світові Музей історії Київської Русі, стародруків, художнього, міщанського побуту Переяславщини ХVIII-XIX століть.
Він — Подвижник Музейної Справи України, він — Громадянин Світу, бо безкорисливо служить Істині, Добру, Красі, а через Оберіг Пам’яті — Вічності.
Античні Атланти тримали Небо на своїх плечах — у міфах і легендах.
Український Атлант Михайло Сікорський оберігає Високе Небо Вічності, розбудовуючи Живий Храм — Музей, в підмурівку якого закладено Наріжний Камінь Слави України.
Про феномен збирача українських скарбів розповідає чудова книга Миколи Махінчука «Переяславський скарб Михайла Сікорського», яка нещодавно вийшла з друку у київському видавництві «Криниця».
Галина САГАЧ,
доктор педагогічних наук, професор,
академік, директор Центру риторики
«Златоуст», Єрусалимська паломниця.
Родом зі славного міста Чигирина. Він — легендарна людина, бо все його життя і діяльність за роки й десятиліття обросли легендами й бувальщинами.
Михайло Сікорський почесний громадянин древнього княжого міста Переяслава, якому присвятив усе своє творче життя і якого не зрадив навіть на користь Києва з Пироговим.
Михайло Сікорський — колишній сирота, що пережив разом з рідним народом страхітливий Голодомор, війни й тоталітарні переслідування. На схилі літ він має Велику Рідню серед тисяч і тисяч земляків. Михайло Сікорський — духовний батько усім нам, стратег, патріот, гуманіст, бо вирішив увічнити пам’ять всіх великих людей, доля яких пов’язана з Переяславщиною.
Він приніс свою християнсько-громадянську жертву любові Богу й народу, здобув визнання своїм талантом Будівничого Музейного Храму України. Він живе Духом, а не матерією. І вчить цього Життєдайного Мистецтва усіх нас. Скромність його унікальна. Він прагне не мати все, а бути всім.
Він — вчений, історик, археолог, українознавець, автор кількох книг, численних статей, але на дисертації часу пошкодував. Їх захищають інші, а в нього інший шлях: підпирати Високе Небо Вічності, Сакральні Таємниці історії України. З’єднати їх золотими ланцюгами, невидимими нитками світлоносної віри, надії, любові — місія Духовного Вченого, Патріота, його християнська жертва Істині та Україні.
Він — талановитий організатор, якого справедливо називають «академіком музейної справи», бо важко навіть все перелічити, що встиг його управлінський геній видобути із «запасників історії України».
Він — тонкий психолог. Часом здається, що він — прозорливець, якому Господь через віруючу душу відчиняє золоті дверцята до усіх сердець: вельможних і невельможних, славетних і нікому не відомих, багатих і бідних, мудрих і зовсім простих, — до всіх, з ким зводить Доля. Він знає усі найпотаємніші куточки наших душ, він ніколи не маніпулює своїми знаннями, а тим більше іншими людьми. Михайло Сікорський власним прикладом спонукає людей стати кращими, вищими, добрішими, благороднішими, милосерднішими, ніж до зустрічі з ним.
Це — феномен харизматичної особистості, якій підвладне все, а головне — наші душі, бо все це во славу Бога й України.
Скільки людей добровільно позносили в музеї Михайла Сікорського свої дари, пожертви, пам’ять роду, народу й власного серця! Честь і слава Вам, дорогі брати і сестри!
Щастя, що на Вашому і нашому шляху відбулася в якийсь момент зустріч із Людиною, якій не можна не вірити, бо він — сама Правда.
Михайло Сікорський — простий, зрозумілий, відкритий зорям, усім вітрам і бурям, захищений Божою милістю, Божою Благодаттю, Божою ласкою.
Він — щасливий у «сродному труді», бо розкопує опору для нас, нинішніх, мурує для нас стіни Музейного Храму України ХХІ століття.
Дух його — княжого роду! Він одним із перших усвідомив історико-культурницьку державницьку роль Переяслава в сакральній історії України. Це місто славне іменами Володимира Мономаха, Юрія Долгорукого, Володимира Глібовича, Богдана Хмельницького, Івана Мазепи …. Вони оживають, виростаючи до небес зусиллями розуму, серця, волі, рук Михайла Сікорського та його сподвижників.
Думаю, що коли Михайло Іванович Сікорський залишається наодинці із Високим Небом України, біля Сакральних глибин її історії (розкопів), то входить у духовний контакт із нашими славними пращурами, через молитву серця осягає їхнє бажання ще і ще раз прислужитися Україні — через віки і тисячоліття.
Михайло Сікорський — Всеукраїнський патріарх музейної справи. Його духовні дітища « розлетілися» у різні куточки мальовничої України. Назвемо музей Андрія Малишка в Обухові, народної художниці Катерини Білокур в Яготині, композитора Кирила Стеценка у Веприку біля Фастова.
Він щедро ділиться своїм унікальним досвідом з усіма, хто його попросить. Він не може відмовити —душа не дозволяє загинути Добрій Справі.
Його діяльність відзначено медаллю « За доблесну працю в роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років». Пізніше його нагородили орденом Трудового Червоного Прапора. А 1983 року заслуги Сікорського в розвитку музейної справи відзначено Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР.
Михайло Сікорський — лауреат Шевченківської премії, кавалер орденів Богдана Хмельницького та Ярослава Мудрого і, врешті, 2005 року удостоєний звання Героя України. Але найвища нагорода для нього — рукотворне музейне містечко, до якого йдуть і їдуть люди з усіх країн і континентів.
Михайло Сікорський не дає нам розминутися з Історією.
Він сам роздобув гетьманську булаву, привіз із Москви. І це — символічно: Україні поступово повертають її колишню гетьмансько-козацьку велич.
Михайло Сікорський — психолог гетьманської історії, зокрема, цікавої, складної постаті Івана Мазепи, який все життя замолював гріхи молодості.
Михайло Сікорський — духовний нащадок Григорія Сковороди, нашої народної мандрівної Академії Духу. Сковорода — його улюблений філософ-поет, просвітитель, який «запав йому в серце ще з дитинства».
Колишній Переяславський колегіум став основою музею Григорія Сковороди, який вражає вишуканістю, багатством експозиції, стародруками, унікальною келією поета, класом піїтики та риторики.
Михайло Сікорський невтомно, жертовно трудиться, щасливо проминувши рубіж 82-ліття. «Стратегія виживання нашої культури, нашого Музею, нашого Храму виснажила всі сили… Сподіваюся на молодих», — зізнається наш духовний батько Михайло Сікорський. Він просить у Бога ще часу й сил, аби подарувати світові Музей історії Київської Русі, стародруків, художнього, міщанського побуту Переяславщини ХVIII-XIX століть.
Він — Подвижник Музейної Справи України, він — Громадянин Світу, бо безкорисливо служить Істині, Добру, Красі, а через Оберіг Пам’яті — Вічності.
Античні Атланти тримали Небо на своїх плечах — у міфах і легендах.
Український Атлант Михайло Сікорський оберігає Високе Небо Вічності, розбудовуючи Живий Храм — Музей, в підмурівку якого закладено Наріжний Камінь Слави України.
Про феномен збирача українських скарбів розповідає чудова книга Миколи Махінчука «Переяславський скарб Михайла Сікорського», яка нещодавно вийшла з друку у київському видавництві «Криниця».
Галина САГАЧ,
доктор педагогічних наук, професор,
академік, директор Центру риторики
«Златоуст», Єрусалимська паломниця.