Житлово-комунальне господарство — це єдина галузь в Україні, яка залишилася майже незмінною з часів існування СРСР. Вже багато років на всіх рівнях влади розглядаються лише концепції реформування цієї системи, але до конкретних дій справа так і не доходить. Реформу, як мовиться, забалакали, а потім і зовсім забули про неї. Та проблеми не зникають самі по собі і не розв’язуються півзаходами, вони лише поглиблюються, накопичують критичну масу для неминучого вибуху. Зрештою так і сталося цієї зими. Катастрофа на кшталт алчевської могла трапитися в будь-якому місті України (подібні аварії відбуваються повсюдно, але, на щастя, поки що в значно менших масштабах). Бо тепло- і водокомунікації переважної більшості міст не тільки вичерпали гранично допустимий строк експлуатації, а вже утричі й більше перевищили його.
Події в Алчевську змусили владу, громадськість повернутися до питання обов’язкового і невідкладного проведення житлово-комунальної реформи. Про це нині багато говорять, пишуть, дискутують. Які ж реальні можливості має наша держава, аби навести лад у комунальній сфері? Які першочергові завдання стоять перед урядом, Верховною Радою та місцевою владою на шляху досягнення цієї мети? Такі запитання стали темою засідання «круглого столу», організованого для журналістів Національним прес-клубом «Громада і влада», в якому взяли участь віце-президент Асоціації міст України Мирослав Пітцик та голови міськрад: Запоріжжя — Євген Карташов, Тернополя — Богдан Левків, Чернівців — Микола Федорук.
Відкриваючи обговорення, Мирослав Пітцик підкреслив, що нинішній стан житлово-комунального господарства України є катастрофічним. Зношеність тепло-, водомереж, котлів та іншого обладнання сягає 70 відсотків. У Асоціації міст є цілковите порозуміння з Міністерством будівництва, архітектури та комунального господарства щодо переходу від балачок до практичного втілення житлово-комунальної реформи. Польща, аби стати членом ЄС, витратила по 2 тисячі євро на кожного свого громадянина для заміни всієї системи тепло-, водопостачання та каналізаційних стоків. Україні треба за такого розрахунку близько 94 мільярдів євро. Ясна річ, у нашої держави таких грошей немає (це п’ять річних бюджетів України). Тому комплексно і швидко здійснити житлово-комунальну реформу неможливо, а ось крок за кроком — цілком реально, вважає пан Мирослав.
На думку мера Запоріжжя Євгена Карташова, реформування треба розпочати з фінансів. Нині держава залишає місцевим бюджетам лише 30-35 відсотків зібраних ними коштів (наші західні сусіди — до 70 відсотків). Цих коштів ледь вистачає на забезпечення того техмінімуму, який потрібен для експлуатації існуючих тепло-, водокомунікацій. З держбюджету фінансуються тільки заклади освіти, охорони здоров’я, культури, а місцева влада має забезпечувати населення водою, теплом та електрикою. Крім того, міськрадам минулого року довелося витратити на зарплати освітянам і медикам 11 мільйонів гривень, які вони взяли, так би мовити, з комунального кошика і які держава повинна їм повернути.
Але міністр фінансів Віктор Пинзеник не хотів цього робити, що змусило мерів українських міст влаштувати в столиці пікет з вимогою повернути їм законні кошти. Пікетникам вдалося «вирвати» в цупкого міністра тільки 9 мільйонів гривень, з них надійшло на місця поки що 5 мільйонів. Тож відповідальність за аварію в Алчевську та подібні випадки в інших містах насамперед має брати на себе уряд, вважає Євген Карташов. Треба нарешті чітко визначити обов’язки центральної влади та місцевої.
Вражає мерів і безвідповідальне ухвалення дупутатами Верховної Ради пільг, які здебільшого не мають фінансового забезпечення. Це чистий популізм, на якому заробляють бали певні політики, особливо перед черговою виборчою кампанією. Треба ввести й реальні тарифи на комунальні послуги, певним чином захистивши малозабезпечені верстви населення.
Чернівецький міський голова Микола Федорук взагалі не розуміє, чому пільги мають надаватися за рахунок житлово-комунального господарства. Близько 70 відсотків коштів за надані торік субсидії держава не повернула комунальникам. І це за обставин, коли водоканали, тепломережі будь-якого міста мають мільйонні борги за спожитий газ, електроенергію, бо держава не повернула їм різницю в тарифах ще за 1996 рік. Тоді комунальні підприємства купували енергоносії за долари, а продавали за гривні. Жодної компенсації не відбулося і наступні 10 років. Не піддається економічній логіці й те, що ціни на газ, електрику зростають, а підвищувати тарифи на комунальні послуги парламентарі та урядовці забороняють, бо хочуть перед виборами постати борцями за благо народу.
Щодо справедливого формування тарифів Мирослав Пітцик навів приклад Чехії. Там з підвищенням цін на газ, електроенергію, нафтові продукти автоматично підвищуються комунальні тарифи на ці енергоносії. Місцева влада може тільки, якщо у неї є відповідні кошти, дотувати населенню плату за споживання енергії. Автоматично індексується й інфляція. Чехи встановили максимальну межу інфляції, яка індексується по всій країні. Крім того, вони категорично не приватизують тепло-, водо- та електромережі. А роблять таким чином: обирають за тендером фірму, здають їй в оренду, скажімо, водогінну мережу і дозволяють постачати воду населенню. Але гроші за це не беруть, а зобов’язують компанію щороку замінювати певний відрізок (в кілометрах) старого магістрального трубопроводу на новий. Логіка зрозуміла: хто володіє будь-якою стратегічно важливою мережею, той може диктувати громаді і навіть владі свої умови. А це вже політика.
Тернопільський міський голова Богдан Левків упевнений, що всі правила гри стосовно вартості комунальних послуг, прав та обов’язків як надавачів, так і споживачів цих послуг, видів власності комунальних підприємств тощо мають формуватися на рівні держави й увійти до нового Житлово-комунального кодексу. Пан Богдан надає також великого значення вихованню в міських мешканців почуття відповідальності не лише за порядок у власній квартирі, а й в під’їзді, в усьому будинку. Тому, підтримуючи колег щодо недоцільності приватизації інженерних об’єктів водо-, тепломереж, Богдан Левків водночас виступає за впровадження різних форм організації надання послуг населенню, пов’язаних з експлуатацією житла, в тому числі створення об’єднань співвласників так званих кондомініумів.
Мирослав Пітцик запевнив журналістів, що наші міста готові до комунальної реформи. Органи самоврядування могли б навіть узяти для цього кредити в банку, якби відсотки не були такими високими, як нині. Загальна думка членів Асоціації міст України така: існує три джерела коштів для поетапного здійснення реформи — держбюджет, місцеві бюджети та гроші населення. Важливою складовою наведення ладу в житлово-комунальній сфері є також запровадження енергозберігаючих технологій, насамперед різних систем опалення — від центрального до автономного — так званої «дахової котельні» в багатоквартирному будинку. Про збереження тепла в квартирі повинні подбати також і самі мешканці.
Потрібно, аби передусім Верховна Рада, уряд розуміли необхідність реформування житлово-комунального господарства і бажали цього. А місцева влада зі свого боку робила все від неї залежне та відчувала підтримку держави. Лише за таких умов можна сподіватися на успіх. Але поки що знову точаться самі балачки. Прем’єр-міністр Юрій Єхануров заявив нещодавно, що починати комунальну реформу до завершення парламентських виборів недоцільно. А це втрата як мінімум трьох місяців із складними погодними умовами. Невже одного Алчевська замало? Скільки ще півнів мають дзьобнути в тім’я наших недолугих можновладців?