Можемо констатувати, що спочатку після березневих перегонів, а потім і після підписання відомого «Універсалу єдності» баланс сил на лінії «помаранчеві – біло-блакитні» суттєво змістився на користь останніх. Вже ні в кого не виникає сумніву, що саме Віктор Янукович разом зі своїм оточенням має найбільше важелів впливу на різні напрями життя українського суспільства.
Як же нам варто оцінювати здобутки «регіонального» уряду і «антикризової коаліції» за минулий рік? Тут думки можуть суттєво розбігтися, хоча я радив би звернутись прямо до вищенаведеної цитати Віктора Федоровича. Як кажуть: сам себе не похвалиш, ніхто не похвалить…
Досить згадати хоча б традиційну у відносинах України з Росією газову тематику. Сподіваюсь, ніхто не забув передвиборчі ролики «ПР», в яких пропрезидентський уряд Юрія Єханурова був звинувачений у нездарності проводити будь-які перемовини. Облишимо оцінку дій Єханурова, врешті-решт істина пізнається в порівнянні. Тоді російський газ для України коштував 95 доларів за тисячу кубометрів. Нещодавно всі вдивлялись в телевізори, коли Віктор Янукович їздив домовлятися про постачання блакитного палива на наступний рік. Виявилось, що 135 доларів за тисячу кубів – ось справжній взірець вдалої дипломатії і блискучих перемовин (і як нам ще казали, цей варіант найвигідніший)… Чи зашкодить нова ціна інтересам «біло-блакитних»? Аж ніяк, тільки навпаки! Чергове підвищення цін на газ, окрім нас, простих смертних, зачепить перш за все малі і середні підприємства. А це дуже вигідно представникам великого бізнесу, яких так багато під прапорами «регіоналів». Хіба це не найвигідніший спосіб досягти монополізації різних ринків України на користь можновладних олігархів? Нам же залишається роль бідного населення такої собі типової латино-американської бананової республіки…
Приблизно те саме сталося на місцевому рівні, де «регіонали» отримали жадані владні посади, наприклад, в Харкові. Будучи кандидатом на крісло міського голови, Михайло Маркович Добкін завзято звинувачував чинну владу у політиці завищення тарифів. Харків’яни «проковтнули» сподівання на зниження вартості комунальних послуг разом з підвищенням їх якості. Але, як і очікували жителі міста, що здатні думати, все сталося з точністю до навпаки. І тепер мер Михайло Маркович разом зі своїм секретарем Геннадієм Адольфовичем Кернесом щотижня з телевізійних екранів пояснюють простим харків’янам, що ціни на ресурси ростуть, зима планується важка, але в той же час міське ЖКГ буде реформовано… Чи не набридло нам знімати з власних вух макаронні вироби?
Повернемося до найвищих коридорів влади. При всіх негараздах економіки Віктор Федорович пропонує усім українцям справжні різдвяні канікули. Чи не блискуча ідея? Може й так, якби вона не була скалькована з популістських дій нашого «найріднішого» сусіда. З одного боку, за один тиждень можна буде суттєво підірвати українську економіку. З іншого – така політика повністю засвідчує як холуйство «біло-блакитних» перед їх кремлівськими покровителями, так і їхню цілковиту власну безідейність.
Щодо теплих взаємин з Росією, то Вікторові Федоровичу є реально чого боятись у наступному році. Справа в тому, що на 2007 рік припадають два трагічні і два героїчні ювілеї. Мова йде про річницю початку голодомору, великих репресій 1937-1938 років і 65-річчя утворення Української Повстанської Армії та 100-та річниця від народження командира УПА Романа Шухевича. Як би маріонеткова промосковська влада не намагалась показати своїм господарям, що в Малоросійському краю все тихо й спокійно, уникнути великого резонансу в українському суспільстві не вдасться. Це засвідчили цьогорічні події 14 жовтня і 25 листопада. Отже, свідомим верствам народу є черговий привід згадати, що Російська Федерація — цілковита правонаступниця СРСР, а цього ой як не хоче ні Янукович, ні Путін.
Можна наводити ще багато прикладів «проколів» антикризової влади в усіх справах, за які вона бралася. Істинне ставлення українців до біло-блакитних уряду і парламенту показало бойкотування візиту Януковича до США представниками української діаспори. Ті ж, хто прийшли на прес-конференцію з дозволу сказати прем’єра, змусили своїми питаннями його повністю розгубитися. А тому ми можемо сміливо і зі смутком констатувати, що минулий 2006 рік для України був роком «антикризової» коаліції криз.