Нині є багато тих, хто жирує в державних установах або має шалені пенсії за героїзм в радянські часи, найвищі нагороди уже теперішньої держави і не визнає, що в Україні у 1932-1933 роках був голод. Навіть приперті до стінки фотофактами, розповідями живих свідків, незаперечними документами вони хочуть повернути громадську думку у таке русло: буцімто це було нищення не тільки мільйонів українців, але й представників інших народів, оскільки тоді в Україні жили не тільки українці. Отже, треба приймати закон про голодомор народу України, а не українців.
Але варто було б запитати у цих апологетів заперечення голодомору в Україні, особливо у тих, хто і зараз ходить під тими ж прапорами, під якими творився голодомор — коли б в українських селах тоді жили тільки росіяни, грузини чи євреї, то чи був би в Україні голодомор? В містах, де жило багато іноплемінників, не було такого голодомору. Отже, чи не засвідчує це те, що ті, хто стверджує, що це не був геноцид, мають спільну думку з тими, хто творив цей геноцид. І тут постає запитання, чи мають вони право займати державні посади в незалежній Україні, обиратись до парламенту та ще і організовуватись у партію, яка здійснювала геноцид шляхом найбільш мученицької смерті?До речі, від них не дуже відрізняються і ті, хто мав би про це належно писати, але мовчать.
Степан ФІЛІПЧУК
м. Київ