Страшний день, бо за ним — життя майже 10 мільйонів українців, які були цілеспрямовано винищені шляхом спланованих голодоморів 1921-1923, 1932-1933, 1946-1947 років. Це був наймасштабніший геноцид за всю історію людства, про що сказав і президент Ющенко. Але при цьому додав: «Історія вже винесла вирок вбивцям, які планували і вчинили голод. Це — тоталітарна комуністична сталінська система, яка не має національних ознак». Як таке може сказати освічена людина, політик, глава держави, коли сьогодні достеменно відомі прізвища і національна приналежність всіх, хто організував у жовтні 1917 року більшовицький заколот і встановив на 70 років отой самий тоталітарний комуністичний режим? Наприклад, перший склад Центрального комітету більшовицької партії включав таких осіб: Л. Бронштейн (Троцький), В. Ульянов-Ленін (Бланк), Г. Зинов’єв (Радомисльський), М. Ларін (Лур’є), М. Криленко, А. Луначарський, М. Урицький, В. Володарський (Гольдштейн), Л. Каменєв (Розенфельд), Я. Свердлов, Ю. Стеклов (Нахамкіс), К. Радек (Собельсон). Всі вони мали, як відомо, єврейське походження або родинні зв’язки з євреями. Згідно з офіційними більшовицькими даними, з 545 керівників партійних та урядових інстанцій в 1919 році 447 були євреями (тобто понад 80%). Американський єврейський журнал повідомляв у 1933 році (під час найбільшого Голодомору) про те, що євреї обіймають майже всі посади радянських послів, а американська єврейська газета у тому ж 1933 році стверджувала, що третина всіх євреїв Радянського Союзу обіймала посади в державному та партійному апараті. Водночас частка єверїв серед населення становила близько 2% (див. напр.: Д. Рид. Спор о Сионе: пер. с анг. – М., 2000. – С.436).
Ту ж саму національну приналежність демонструє абсолютна більшість керівників каральних органів більшовизму — ЧК, ГПУ, НКВС, як і Червоної армії. Навіщо ж казати свідому неправду людині, яка обіймає найвищу в державі посаду і начебто вболіває за мільйони загиблих співвітчизників? Здається, відповідь міститься в самій промові президента Ющенка, де він говорить про те, що якщо Україна «забуде невинно загиблі душі своїх дітей», то вона «за дрібністю своєю, за своєю упослідженістю неминуче продасть свою душу, свою мову і свою пам’ять». Україна пам’ятає своїх катів, а от навіщо «продає свою душу і свою пам’ять» той, хто повинен першим їх зберігати?
Вл. інф.