Тут було представлено практично всі державні засоби масової інформації — всеукраїнські й регіональні газети, журнали, радіо- й телеканали. Загалом форум (а це фактично — виставка з яскравими елементами парадної показухи в кращих радянських традиціях) запам’ятається організаційним убозтвом та немічністю, разючим одноманіттям періодики обласного рівня та її безнадійною відсталістю від потреб новітнього часу (для прикладу, газета «Донеччина» — абсолютно «викопний» варіант колишнього «друкованого органу» обкому компартії та обласної ради депутатів трудящих) і катастрофічно малою кількістю відвідувачів. Враження таке, ніби за чиїмось височайшим розпорядженням було видуто велику бульку, потрачено великі гроші й задіяно великий масив «людського фактора» — і все те тільки задля того, аби хтось прозвітував про проведений на державному рівні захід, який мав продемонструвати досягнення українського інформаційного простору на тлі цілого світу.
І все ж відвідини форуму виявилися для вашого покірного слуги небезкорисними. Виставка дала нагоду зробити деякі наголоси, скажімо, в контексті мовної проблеми, яку так дражливо останнім часом зачіпають розбудовники «кращого життя вже сьогодні». Ось тримаю в руках підготовлений і виданий зумисне до форуму довідник «Інформаційний простір Автономної Республіки Крим» і на 3-ій сторінці читаю:
«Станом на 1.10.2006 в Автономній Республіці Крим зареєстрвано… 1012 газет, 112 журналів, 29 бюлетенів, 14 альманахів, 15 збірників, 2 календарі, 2 дайджести… Серед зареєстрованих друкованих ЗМІ науково-популярних видань 81, виробничо-практичних 74, довідкових 70, розважальних 69, літературно-художніх 47, навчальних 37, з питань економіки і бізнесу 25, наукових 18, на релігійну тематику 18, медичних 7, для дітей 17, для молоді 10, жіночих 10 тощо… З огляду на специфіку кримської аудиторії, кримські ЗМІ видають свою продукцію переважно російською мовою. Українською мовою виходить 5 видань: газета «Кримський діалог», газета «Кримська світлиця» і 3 газети-додатки: для дітей «Джерельце», для молоді «Будьмо» і спортивне видання «Кримспорт»…
Ось такий справжній стан речей в аспекті мовної політики періодичних видань у найпівденнішому регіоні України. Як кажуть, факти — річ уперта. Вони подають точну і яскраву картину «насільствєнной украінізіції» Криму, про яку весь час торочать і морочать нам голову кремлівські натхненники української «п’ятої колони». Ось і недавній офіційний візитер до нас, міністр закордонних справ Російської Федерації Ігор Лавров знову побивався «утисками» своїх «соотєчествєнніков» з боку української влади. Та чи вони там у Москві читати розучилися, бачити перестали?! Чи їх так некваліфіковано інформує їхній посол у наших землях Віктор Чорномирдін? Та «роззуйте глядєлкі, господа хорошиє»! Прочистіть вуха! Або перестаньте гнати «пурген» із своєї ненаситно-імперської утроби. Зверніться до об’єктивних цифр і чисел, наданих Республіканським комітетом АРК з інформації у згадуваному довіднику.
Отже, на тисячу сто сімдесят шість періодичних видань, що виходять на півострові, тільки дві (!) мають україномовний статус (додатки не враховуймо, бо якби порахувати, скільки їх виходить з-під «крила» російськомовних газет — стане моторошно від їхнього засилля).
Мовою Української Держави не видається жодного науково-популярного, жодного виробничо-практичного, жодного довідкового, жодного розважального, жодного (в чистому вигляді) літературно-художнього, жодного навчального, жодного наукового, жодного медичного, жодного релігійного, жодного жіночого видання. Вдумаймося: ЖОДНОГО!
І ця неприхована дискримінація державної мови пояснюється «специфікою кримської аудиторії». У чому ж та специфіка полягає? Та в тому, що, мовляв, у автономії переважає російське (чи російськомовне) населення. Ще одна велика неправда! Офіційна статистика свідчить: дві третини населення Криму — етнічні українці, що проживають переважно у степовій зоні півострова. Російська ж нацменшина осіла переважно в столиці республіки та на морському узбережжі. Чому про це не згадують захисники «соотєчествєнніков»? Чи, може, знову-таки — не знають? То нехай потрудяться дізнатися! А тоді й пасталакатимуть про «специфіку кримської аудиторії».
І це не єдиний випадок, коли упорядники довідника «Інформаційний простір Автономної Республіки Крим», неспроможні спростувати незаперечні факти, намагаються завуалювати кричущі перекоси в мовній політиці періодичних видань. Скажімо, на стор. 2 йдеться про Республіканський комітет АРК з інформації, який, зокрема, «забезпечує реалізацію Державної програми підтримки вітчизняного книговидання і книгорозповсюдження». Звернімо увагу на оте лукаве «вітчизняного» і спробуймо його уточнити: про видання якої саме книжки говориться? Невже української? Гай-гай! Спробуйте її (окрім шкільних підручників) знайти у всіх містах і селах Криму: б’юсь об заклад на що завгодно — всі ваші спроби будуть приречені. Упродовж трьох останніх років я бував у Сімферополі, Ялті, Феодосії, Алушті — там неможливо прибдати ані українську книжку, ані українську поштівку, ані українську туристичну карту, ані жодну українську газету, видану в Києві (за винятком «Голосу України», що поширюється тут у російськомовному варіанті).
Або ще одна «фігура умовчання». В розділі про телерадіоінформаційний простір АР Крим читаємо: «Державне мовлення забезпечують 135 передавачів». Знову ж таки — мовлення якої держави мається на увазі? України? То спробуйте, наприклад, у проміжку від Феодосії до Керчі спіймати сигнали телеканалу УТ-1: хотів би я бачити, як вам це вдасться. Зате московські програми тут аж шкварчать одна з-поперед одної.
Гей, панове Лавров і Затулін! Чи не бажаєте разом здійснити подорож «насільствєнно украінізірованним» півостровом? Прецікаві речі відкрилися б вашим очам і вухам! Заразом і кримського коньячку попили б за ваш рахунок, наперед уклавши парі щодо тієї «насільствєнності»: тут уже я геть нічим не ризикую!
Українська мова в Криму не в пошані. Отож не лаврови-затуліни мають здіймати несусвітенний галас щодо «ущемлєнія прав», а тутешні українці (за активної підтримки офіційного Києва) вимагати від республіканської влади задовлення своїх національно-культурних потреб і запитів. Як, до речі, й належної поваги до загальнодержавної мови з боку посадових осіб. Адже так і кортить дізнатися імена авторів довідника «Інформаційний простір Автономної Республіки Крим», на сторінках якого надзвичайно рясно вродили зразки елементарної безграмотності.
Ось бодай кілька прикладів: «прийняв участь», «видаються на мовах», «являє собою», «учбовий інформаційний простір», «обновлення», «згідно наказів», «у задачі якого входять», «постійна комісія по депутатській етиці», «у конкурсі можуть приймати долі (?!) журналісти», «прийняти участь у даному конкурсі по наступним номінаціям» і таке інше.
Утім, задля справедливості маємо зауважити, що «не в однім отім Криму, а скрізь на славній Україні» періодична преса та електронні ЗМІ з державною мовою дружать надто неохоче. Спиняюся перед експозицією Донеччини — і серед стосів видань знаходжу тільки дві україномовні газети. Звісно ж, редакції навіть наклад у реквізитах не зазначають, бо ті наклади вельми мізерні.
А ви кажете — часи міфів минули. Як видно з наведених фактів, міфотворці в нас не перевелися. І ведеться їм «на нашій, не своїй землі» досить комфортно. Що й засвідчив уповні Медіа-форум, щедро «проспонсорований» із бюджетної кишені держави, що давна вже мала б і владу застосувати.
Віктор ГОРІСЛАВЕЦЬ