«Код да Вінчі» не пройшов. Отримав гідного відлупа: збунтувались представники майже всіх християнських конфесій. Масштаб протесту цілком виправданий — адже кінематограф досить потужний засіб впливу на свідомість, а тут така очевидна, неприкрита брехня. Але й кульки поменші, які диявол катає по своїх «каналах», теж мають бути «гідно» оціненими. «Євангеліє від Юди…» прокотилося по каналу «СТБ» і щось не помітно, щоб це мало якийсь резонанс. На жаль, гуркоту від « …Юди» не почули. Певно, достатньою мірою підготували ґрунт інші кульки, які своїм шурхотінням-брязканням приспали, приколисали нашу свідомість. Інакше пояснити факт появи подібних «пізнавальних» передач неможливо. І доки не розпочався вогонь на ураження, треба адекватно оцінювати ступінь небезпеки.
Парадоксально, але «Код да Вінчі», насправді, не така вже й страшна річ. Мабуть, дуже вже презирливо поставилися горе-технологи до глядацької аудиторії, що дозволили собі таку неприховану, огидну брехню. Бо перший же аргумент каменя на камені від «Коду..» не залишив би. Воно так і сталося. Справді, якщо б Господь хоча б на тисячну долю був винен у тих гріхах, що йому приписує «...да Вінчі», то що би за 2000 років на Землі залишилося від християнства? Отже, немає ніяких гріхів: Господь у всьому подібний до нас, крім гріха. Його спокушали? Так, але він не спокусився.
З «Євангелієм від Юди» справа складніша, тому що брехня тут витонченіша. Про що йдеться. Начебто знайшовся рукопис, який датується чи не першим сторіччям нашої ери і належить цей рукопис одному з учнів Христа — Юді. Зміст «рукопису» можна було б і не читати. Ну що нам міг залишити той, хто зрадив Христа? Звичайно, апологетику свого «чистого», «несправедливо заплямованого» імені. І нічого, знову ж таки занадто страшного в цьому не було б, якби не ті «купюри», якими рясно оздобили побрехеньку її творці. Тобто було спаразитовано на самому вченні християнства за схемою:
«Христос — син Божий?»
«Так».
«Він викупив рід людський?»
«Ну, так».
«Як викупив? Через хресну жертву?»
«І це правда».
«Ну, тоді виходить, що той, хто його зрадив, зробив добру справу, інакше людство не було б врятоване».
А тепер помножте все це на нелогічність, непередбачуваність, суб’єктивізм нашого буття і може вийти гримуча суміш, здатна згубити багатьох. Віруючій людині, власне, ніяка «гримуча» суміш не страшна, але для тих, хто перебуває у стані пошуку, вона небезпечна.
«І пізнаєте Істину, і Істина звільнить вас» (Іоанн 8, 32). Не добре зробив Юда, зрадивши Господа. Традиційне ставлення до його вчинку цілком виправдане, навіть якщо і правдиві свідчення про автентичність рукопису.
Одначе ж проходять такі передачі. Чому? Причину слід шукати в нас самих. Чи не занадто фамільярним людство стало з Богом? Чи не занадто вільно ми поводимося з такими речами як «Спокута», «Спасіння», «Вічне життя» і т.д. і т.п.? «Фішка» «Євангелія від Юди» — Спокута. «Якби не героїчний вчинок Юди, то Спокута не відбулася б, і людство б загинуло у своїх гріхах».
Але ж люди добрі, даруйте, Спокута — це одна з найбільших, найвеличніших таємниць Божого домобудівництва, через яку Він влаштовує наше спасіння. Вона невідома (ця таємниця) навіть для янголів, то чому, з якого дива вона стала відомою Юді? Адже ж тільки в цьому випадку його вчинок був би не підлою зрадою, а подвигом заради людства. І навіть більше можна сказати: якщо Юді Бог відкрив таємницю Спокути, то, може, він (Юда) насправді іпостась Святої трійці?! Подумати тільки: Юда — вершитель долі Христа!
Насправді ж ніякого героїзму тут немає. Йдеться саме про зраду, як і описано в істинних Євангеліях від Марка, Матфея, Луки, Іоанна.
Припустимо, що немає через що ламати списи. Ну, подумаєш, зрада. Чи мало у світі зрад? Та й, зрештою, що людина може заподіяти Богу?
Усе так би й було, якби не втілення Христа. Він — Бог. Але Він — і Чоловік. Людина. Втілення Христа у людську природу збагатило саму природу і її прояви в десятки разів.
І ось людина, хоч як це гірко усвідомлювати, спромоглася зрадити свого Бога. Зрада Юди залишиться зрадою, як би її не оздоблювали.
«Євангеліє від Юди» — це чистої води психологічний феномен. Його рано чи пізно, але б «віднайшли». Це «Євангеліє…» — не що інше, як спроба пов’язати антихристове, антихристиянське, безбожне світосприйняття, канонізувати його, а потім перетворити на архетип. Це спроба знищити Божий порядок, де є милість, прощення, співчуття, а замість нього встановити інший порядок, де торжествує підступ, звіряча лють, взаємознищення. Так воно є без купюр. Усе це може призвести до таких жертвоприношень одним одного, що позеленіють від заздрощів древні південно-американські язичницькі культи з їх кривавими жертвами. І все це прикриватиметься красивими фразами про загальний добробут, і завжди знаходитимуть тих, хто має постраждати за людей.
Та як же це сталося, що піддаються ревізії основи основ життя людей? А сталося це тоді, коли ми заспокоїли свою совість тим, що, мовляв, страждати Богові краще для Нього Самого!? Але чи бажав би хто для себе такої долі?
То тільки половина правди, що Христос розіп’явся за нас, інша ж половина та, що ми розіп’яли Христа. І своїми гріхами продовжуємо Його розпинати і понині. І ось тепер розплачуємось за цю нашу неспівчутливість. Сьогодні розпинаєш ти, завтра можуть розіп’яти тебе. Розірвати ж це безглуздя, замкнуте коло можна тільки зупинивши чергове розп’яття. Ми всі пливемо в одному човні. Закон один для всіх: розіп’явши Христа і не оцінивши вчинене, людство приречене на саморозп’яття. Це — правда. Все інше — купюри.
Містерія Голгофи повторюється кожної миті. І в цю мить хтось когось оббріхує, хтось віддає на суд, а хтось — розпинає. Але відомо й інше: нехай вся могутність всього світу повстане супроти мене, змушуючи мене здійснити підлість, якщо я цього не захочу, я це не здійсню. Навіть «Юда» здатен схаменутись і не піти за срібняками, «Пилат» може виявити твердість духу і не «вмивати руки», «Лонгин» може дати наказ підлеглим, щоб стали міцною стіною на захист Господа, а не штрикали його списами. Отже, людині під силу в кожній з наступних миттєвостей, зрозуміти, що сталося тоді, і врятувати себе тепер. Поки що Господь терпить. Поки є надія. Тож не будемо нехтувати нею. Не будемо несвідомими, невільними поплічниками тих, хто Господа розпинає, хто проти нього бореться. Ми можемо вистояти, можемо перемогти. Якщо Бог з нами, то хто проти нас?
Отець Валерій (ЛИТВИНЕНКО)
м. Сквира Київської області