«ЕСДЕК», ЩО ВТІК ВІД РОСІЙСЬКОЇ МІЛІЦІЇ, ЗДАВСЯ УКРАЇНСЬКІЙ ПРОКУРАТУРІ

Гаета «Новини Закарпаття» повідомила читачів, що днями в Ужгороді спокійно гуляв Володимир Дідик, якого ще зовсім недавно розшукували українські правоохоронці. Після «оранжевої революції» колишній заступник голови Закарпатської облдержадміністрації (очолюваної есдеком Іваном Різаком) сховався в «братній» Росії. На батьківщині йому світив термін від 7 до 12 років за зловживання грошима так званого фонду «Відродження Закарпаття».
Дідик ініціював створення цього фонду в лютому 2003 року. Діяли «благодійники» під керівництвом тодішнього начальника управління науки і освіти облдержадміністрації, за сумісництвом — керівника апарату Закарпатського обкому СДПУ(о) Івана Розсохи і завідуючої громадської приймальної СДПУ(о) Алли Діденко. Фонд займався розсилкою підприємцям області листів без номерів і дат, але з печаткою і підписом Розсохи. У листах у фірм просили допомогти сумою в 20-30 тисяч гривень. При цьому «листоношами» виступали міліціонери, податківці, пожежники та інші контролери. Таким чином фондом було зібрано не меншого трьох мільйонів гривень.
В розпал недовгого «помаранчевого терору» Дідика звинуватили в тому, що отримані фондом «Відродження Закарпаття» гроші він своїм дорученням направив на оплату оренди приміщення обкому СДПУ(о), виплату зарплат партійному апарату, на прийом делегацій і інші партійні потреби. Побоюючись розправи, Володимир Дідик сховався в Росії, але на прохання української сторони був затриманий тамтешньою міліцією у вересні минулого року. Поки вирішувалося питання про екстрадицію, цей немолодий есдек зробив вчинок, гідний сюжету дешевого детективу. У жовтні 2005 року під час етапування в місті Лобня Московської області він зімітував серцевий напад, і поки жалісливі міліціонери шукали лікаря, залишивши затриманого одного, він вистрибнув з вікна другого поверху і сховався. Зловити утікача міліціонерам не вдалося. Принаймні, так звучала офіційна російська версія зникнення Дідика з-під варти.
Після цієї втечі Дідика рік марно шукали російські борці із злочинністю. Відзначимо, що перебуваючи в глибокому підпіллі, цей помічник-консультант секретаря Закарпатського обкому СДПУ(о) зумів зареєструватися в Україні кандидатом в народні депутати від «Опозиційного блоку НЕ ТАК!», але, очевидно, з причини своєї «важкопрохідності» аж 277-м номером в передвиборному списку, який провалився на виборах 2006 року.
І ось несподівано він з’явився на батьківщині. Як повідомив «Новинам Закарпаття» начальник закарпатського УБОЗу Мар’ян Попадюк, Володимир Дідик разом з адвокатом добровільно з’явився в закарпатську прокуратуру і заявив про бажання здатися. На час слідства Дідика відпустили на підписку про невиїзд.
Що чекає «невловимого Дідика» в «постпомаранчевой» Україні, здогадатися неважко. Наприклад, порівнявши тяжкість його провини з діяннями відомого на Закарпатті «Чалого» (Володимира Паульо). Проти цього діяча, екс-радника закарпатського губернатора Різака, екс-президента ФК «Закарпаття» минулого року було порушено 34 кримінальні справи, серед яких — замах на тероризм, розбої, організація масових безпорядків, перешкода вільному волевиявленню громадян, побиття студентів в місті Свалява під час президентських виборів, і навіть спроба повторення в Ужгороді місцевого варіанту Беслана. Врешті-решт, 31 січня нинішнього року засіданням Свалявського районного суду Володимиру Паульо було винесено вирок: позбавлення волі на п’ять років з випробувальним терміном три роки. Тобто, звинуваченого в тероризмі «Чалого» звільнили умовним терміном.
Що чекає при такій «суворості» судну із звичайним есдеківським чиновником, що прокрався, спрогнозувати неважко.
Костянтин ЛОСИК
(«Обком»)