Як відомо, Угорщина, як сателіт Німеччини, після Другої світової війни виплачувала контрибуції Радянському Союзові, Чехословаччині та Югославії. Сума виплат досягала чверті внутрішнього валового продукту, що важким тягарем лягало на плечі угорських робітників і селян. Колективізація та запровадження планової економіки не дали позитивних результатів. Зрозуміло, що це викликало невдоволення серед трудового люду. Це невдоволення почало усе активніше виявлятися після смерті Сталіна (1953) і особливо після розвінчання культу його особи (1956).
Вже 18 червня 1956 року невдоволення угорців діями вищого керівництва привело до відставки генерального секретаря Угорської компартії, сталініста Матяша Ракоші. Його місце зайняв трохи менш одіозний Ерно Геро. Великий вплив на критичний настрій серед студентів та інтелігенції Угорщини здійснило Познанське повстання (1956) у Польщі. Із середини року в Будапешті почав діяти «Гурток Петефі», де обговорювались найгостріші проблеми країни, висловлювалась критика на адресу уряду. 16 жовтня 1956 року студенти університету міста Сегеда організовано вийшли з прокомуністичного Демократичного союзу молоді (угорського комсомолу) і відродили Союз студентів угорських університетів та академій, який після війни був розігнаний урядом. 22 жовтня до цього руху приєдналися студенти Будапештського технологічного університету, які склали 16 вимог до органів влади і запланували на 23 жовтня марш протесту від пам’ятника Бему (польському генералові, герою Угорської революції 1848 року) до пам’ятника Шандору Петефі.
Увечері 23 жовтня 1956 року студенти Будапештського технологічного університету вийшли на площу Бема, аби нібито продемонструвати підтримку недавно призначеному керівникові Польщі Владиславу Гомулці, якого вважали у Східній Європі реформатором. Але до демонстрантів стали приєднуватись перехожі, а за ними і солдати угорської армії, які оточували демонстрантів. Солдати зривали з кашкетів червоні зірки. Незабаром натовп перейшов через міст на річці Дунай і наблизився до будинку парламенту. Серед демонстрантів уже було понад 100000 осіб. Хоча вони і були збуджені, але протестували мирно.
Проте працівники служби держбезпеки перед будинком парламенту відкрили по демонстрантах вогонь. Сотні людей впали мертвими. Після цього демонстранти кинулись у мисливські магазини, а робітники збройних заводів та арсеналів виламували двері складів і почали роздавати людям зброю. Повстанці розгромили штаб-квартиру служби держбезпеки. Влада втратила контроль над ситуацією.
У цей же день, 23 жовтня 1956 року, керівництво Угорської компартії прийняло рішення призначити прем’єр-міністром Імре Надя, який вже обіймав цю посаду у 1953-1955 роках і відзначився реформаторськими поглядами, за які був репресований, але перед повстанням реабілітований.
У роки громадянської війни Імре Надь був у Росії. До березня 1918-го він з австро-угорськими військовополоненими утримувався в таборі неподалік Верхньоудинська (Улан-Уде). Потім вступив у Червону гвардію, став членом ВКП(б), воював на Байкалі. Там у вересні його загін був роззброєний чехословаками. 17 січня 1933 року Імре (Володимир) Йосипович Надь начебто став агентом-інформатором під ім’ям «Володя». Судячи з чекістських характеристик, «Володя» умів знаходити підхід до людей, виявляв ініціативу, працював безкорисливо, тобто матеріальної винагороди не одержував. Серед документів, переданих 1989 року з Москви в Угорщину, були компрометуючі Надя списки заарештованих за його доносами і довідка з Центрального архіву КДБ про подальшу долю цих людей.
У березні 1938-го Надя заарештували. Через чотири дні його звільнили «виходячи з оперативних міркувань». Весь цей час він жив у Москві, працював у Міжнародному аграрному інституті. На батьківщину Імре Надь повернувся 1944 року.
Досвід і знання, отримані в інституті, знадобилися йому під час проведення повоєнної аграрної реформи в Угорщині. Він обіймав високі посади. Був міністром землеробства, міністром заготівель. Виступав проти примусової колективізації. Його думку цінували в Москві. 1953-го Берія, Маленков і Молотов рекомендували Надя на пост прем’єр-міністра. Взагалі ж, повоєнні роки минули у внутрішньопартійній гризні, й невдахи ризикували свободою, а іноді життям. Так, 1951 року був заарештований і засуджений до довічного ув’язнення Янош Кадар. Записку з пропозицією заарештувати Кадара підписав разом з іншими й Надь, у той час завсектором ЦК. Не раз позбавляли посад і самого Надя. 1955 року його не лише зняли із поста глави уряду, а й виключили з партії.
Під час повстання з в’язниць були випущені політв’язні, профспілки почали створювати робітничі і місцеві ради, які не підкорялися владі і не контролювалися компартією. На хвилі таких радикальних перетворень Імре Надь 30 жовтня 1956 року оголосив рішення про вихід Угорщини з Організації Варшавського Договору, що вказувало на необхідність виведення радянських військ з країни.
Але 3 листопада 1956 року Янош Кадар, який входив в уряд Імре Надя, сформував так званий «революційний робітничо-селянський уряд», який звернувся до СРСР по допомогу у придушенні повстання.
4 листопада в Угорщину були введені радянські війська на додаток до тих, що вже тут розміщувалися. Будапешт оточили 6000 радянських танків, що було значно більше, ніж Гітлер кинув на Радянський Союз на початку війни у 1941 році. Місцеві ради на робітничих околицях Будапешта зуміли організуати опір радянським військам. Тоді на них було спрямовано масивний артилерійський вогонь та авіабомбардування.
Сили були нерівними. 10 листопада робітничі ради і студентські групи звернулись до радянського командування з пропозицією про припинення вогню. Під час повстання загинуло 2500 угорців і близько 720 радянських військових.
19 грудня органами держбезпеки робітничі ради були розігнані, а їхні лідери репресовані. Майже 200 тисяч угорців емігрувало до Австрії. За деякими даними 1200 осіб було страчено. Багато повстанців потрапило у в’язниці. Імре Надь та його найближчі соратники переховувались у посольстві Югославії. Але незабаром обманом були вислані до Румунії. Після примусового повернення в Угорщину Надь був ув’язнений, а 16 червня 1958 року таємно страчений у Будапешті. У 1989 році вирок визнано незаконним. Імре Надя реабілітували.
Допомога угорцям у 1956 році була нереальною. Хоча президент США Ейзенхауер проголошував лозунг про визволення поневолених народів Східної Європи, але насправді у Вашингтона не було ефективних важелів. Військове втручання могло призвести до Третьої світової війни. Тому комуністичний режим в Угорщині був відновлений ще на кілька десятиріч.
Олег ІВАНЮК