Цей звичай існував не тільки на Гуцульщині, а й по всій Україні. А в гуцулів було так: коли народжувалася дівчинка, її взагалі не можна було стригти. Вважали, що в довгому волоссі — її сила і здоров’я. Тому навіть після розчісування волосся, що залишилося на гребені, ретельно вибирали та спалювали. Бо ж не доведи, Господи, візьмуть його ворони, тоді дівчина в майбутньому ніколи не буде мати долі. Окрім того, на волоссі проводили різні магічні дії, і дівчинка могла не тільки захворіти, але й померти. Тому маленькі дівчатка ходили з розпущеним волоссям, бо ж яка мати бажає зла своїй дитині?
Після того, як дитинці сповнювалося сім (у деяких селах шість) років, їй уже заплітали косу на знак того, що вона переходить у старший вік. Тепер вона не просто дитина, а мамина помічниця. Перше закосичення відбувалося влітку або восени. Обряд проводили матері під наглядом старших жінок. Чоловіків у хату не пускали. Дійство відбувалося в домівці тієї газдині, в якої було найбільше дочок, що вдало повиходили заміж.
Сьогоднішнє закосичення відбувається в школі, куди вже почали сходитися мешканці села Голови. Молодички заплітають волосся дівчаток у «вилки» —дві коси, які з’єднуються внизу докупи.
Колись під час першого закосичування волосся дівчаток змащували медом, щоб воно у косах не вибивалося і трималося купи. Тепер уже цього не роблять, проте деякі газдиньки ще використовують мед як маску для волосся — тоді воно дуже пишне. Одне слово, «рости коса до пояса, від пояса до п’яти, щоб була така, як ти».
Галина ПЛУГАТАР
с. Голови Івано-Франківської області
Фото Степана Філіпчука