В одному з вересневих чисел «вищосвітського» тижневика «Бульвар Гордона» в рубриці «Особое мнение» виступив популярний у часи обвалу Горбачовської перестройки екстрасенс Анатолій Кашпировський, чиї сеанси зомбування широких мас навіть транслювалися на тодішньому всесоюзному телебаченні. Один з таких сеансів подивився мій сусіда, і не встигли ще затихнути останні «медитаційні» музичні акорди та напутні слова новітнього Вольфа Мессінга, як мій сусід відчув раптовий дискомфорт у роті. Піднісши до губ долоню, він виплюнув на неї… всі свої зуби! Вся родина й сам постраждалий пережили шок. Поволі оговтавшись, на сімейній раді вирішили звернутися листом до екстрасенса й почути від нього хоч якісь пояснення та поради. Невдовзі надійшла відповідь: призвідця шоку повідомив, що його сеанси справді можуть сприйматися різними людьми по-різному. Визнаючи за можливе й те, що сталося з моїм сусідою, пан Кашпировський зобов’язався компенсувати йому витрати, необхідні для відновлення зубів у державній стоматологічній поліклініці. І переказав потерпілому… щось близько семи десятків карбованців.
Цікаво, чи пам’ятає про цей доконаний факт автор матеріалу в «Бульварі Гордона»? Зате мій сусіда запам’ятав його на все життя. Думаю, щось схоже траплялося не тільки з ним. І якби зібрати та описати всі випадки, коли «цілительські» проповіді колишнього вінницького лікаря більше чи менше зашкодили здоров’ю людей, то це був би солідний за обсягом багатотомник.
Офіційна медицина ніколи не визнавала психотерапевтичних штучок Кашпировського такими, що справді допомагають переборювати хвороби й недуги. Так само не вважає їх боговгодним ділом і православна Церква, послідовно закликаючи мирян не піддаватися на шарлатанство того чи іншого новоявленого «спасителя». І ось «цілитель» знайшов черговий спосіб поквитатися із святими отцями, оприлюднивши на сторінках «бульварної» газети свої розлогі, з претензіями на філософічність та історичну науковість, просторікування: «Слышите? Идет «война священная»…»
Із самого початку автор матеріалу спрямовує свій гнів проти сучасних фанатиків-терористів, які «утонченным коварством, жестокостью и готовностью к самопожертвованию в достижении намеченной цели заставили в страхе насторожиться весь мир. Никому не известно, в какой стране, где и как проявится их очередное, ничем не оправданное зверство».
А щоб ніхто з читачів не сумнівався, де шукати коріння й витоки цього жахливого явища, дослідник-аматор одразу ж бере бика за роги, заявляючи геть недвозначно: «Едва ли не ежедневно узнавая о новых акциях терроризма в разных точках планеты, всегда сталкиваемся с религиозной подоплекой практически каждого теракта. Приходится констатировать только одно: развернулась страшная в своей слепоте и беспощадности религиозная мировая война».
Отже, шановний читачу, тепер багато чого у світі прояснюється. Скажімо, за логікою пана Кашпировського, російсько-чеченський конфлікт — це зовсім не героїчна боротьба народу Ічкерії за власну свободу й незалежність від московської присутності на поневоленому ще царизмом Кавказі; це, виявляється, частина світової релігійної війни, адже ідеологи офіційного Кремля послідовно називають чеченських повстанців не інакше як терористами.
Але, здається, власник «особого мнения» на шпальтах Гордонівської газети найменше тим переймається. Тема «религиозной подоплеки» будь-якого тероризму йому потрібна зовсім для іншого. Ані на куцу мить не сумніваючись в істинності власних переконань і суджень, він категорично проголошує: «Все религиозные войны питались и питаются невежественным представлением о строении мира и человека. Представлением, находящимся в резком противоречии с наукой или иными достижениями человеческого гения, с которыми последователи отживших и окаменевших религиозных догм никогда не могли смириться».
На прикладі щойно процитованого можемо скласти уявлення про надзвичайно «високий» інтелектуальний рівень автора статті, який, «нічтоже сумняшеся», скидає все на одну купу: для нього що досягнення людського генія, що наука як засіб цих досягнень — одне й те саме. Утім, простеживши цілеспрямовану логіку «мислителя» далі, не важко збагнути, що він геть не соромиться свого неприховуваного невігластва, бо йому найперше важить спрямувати читачів у потрібне русло й нав’язати їм власну думку, а для цього годяться будь-які засоби — аж до шулерської практики підтасовок і пересмикування понять.
І ось уже нам пропонується такий світоглядно-умовивідний пасаж. Перелічивши відомі приклади злочинів церковної інквізиції перед людством, наш «воїн добра і світла» геніально резюмує: «Религиозный терроризм возникал, как правило, не по религиозному поводу, а на почве зависти, конкуренции или материальных причин». Зауважмо: йдеться вже зовсім не про «невежественное представление» церковників «о строении мира и человека». І тоді виходить, що Джордано Бруно був спалений на багатті не за єретичні (з погляду церкви) астрономічні відкриття, а винятково через те, що святі отці безмежно позаздрили його науковому талантові (інваріант — його небувалим матеріальним статкам у вигляді саморобного телескопа). А Жанна д’Арк скінчила життя на багатті, бо, маючи видатні здібності полководця, склала страшенну конкуренцію воєначальницьким талантам у рясах, мантіях і сутанах.
Ви скажете — маячня і марення рябої кобили? А ось і ні! Пан Кашпировський неухильно гне далі патерицю своєї логіки: «Не могу не сказать и о себе, которого за спасение миллионов людей стал преследовать религиозный террор со стороны православной церкви, которая вот уже 16 лет неутомимо вешает на меня ярлыки сатаны и убийцы, чернит злостной клеветой и наветами. Не в силах заполучить меня живьем в свои подвалы для пыток, православные террористы, не скрывая своих намерений предать меня своим мучениям, выкалывали мне глаза на больших плакатах в ряде городов демократической Украины… И это все на виду у властей, непонятно почему предоставившим религии особый статус неприкосновенности и полную свободу. Из-за этого попустительства в Украине началась повальная христианизация, которая приведет народ к полной интелектуальной деградации, а страну к разрушению. И это тоже есть частью мировой религиозной войны…»
Слово честі: до публікації матеріалу «Слышите? Идет «война священная»…» мені здавалося, що газету «Бульвар Гордона» редагує людина розумна, інтелігентна й освічена. Ота, що homo sapiens. Але тепер моє переконання в цьому сильно похитнулося. Бо ж хто, маючи здоровий глузд, підписуватиме до друку суцільну ахінею? Це ж тільки на дуже причмелену голову можна вигадати міф про те, що отці православної церкви денно й нощно мріють затягти живцем у свої неіснуючі катівні дрібного шарлатана від медицини й там його «предать мученьям»; а доки це їм не вдається — виколюють очі на портретах і фотозображеннях «сатаны и убийцы». Тільки викінчений анальфабет прогнозує (а інший — оприлюднює через власну газету) «полную интелектуальную деградацию» народу та «разрушение» країни внаслідок «повальной христианизации» й надання релігії «особого статуса неприкосновенности». (Знову ж таки подивуймося з інтелектуальної убогості автора «особого мнения», який геть не розуміє, що релігія як система певних поглядів і статусу «неприкосновенности» — речі абсолютно непоєднувані, бо належать до зовсім різних понятійних шарів мови). І вже хіба повний недоумок приписуватиме «повальной христианизации» сатанинську роль знищення народу й країни.
«Одкровення» новоявленого месії від абзацу до абзацу не втрачають своєї шокувальної сили. Чого вартий, наприклад, такий «глибокодумний» висновок: «Никакая религия не имеет ничего общего с настоящим богом, ибо настоящий бог не разговаривает, не благословляет, не карает. В силу мировых законов, которые он собой воплощает, он дал человеку жизнь, а придуманный бог, которого люди наделили человеческой внешностью и способностью говорить, «благословляет» ее отбирать».
Чого тут більше — наївності недовченого отрока (чув дзвін, та не знає, де він!), завуальованої під безпосередність дурості, чи безсоромного нахабства «просвітителя», який надумав розкрити нам, темним і затурканим, очі на світ, але так, аби «скачати» для себе чимбільше дивідендів? Суто юдейська риса! У цьому зв’язку зовсім не зайве з’ясувати, про який народ і яку країну постійно мовить дописувач Кашпировський. У кількох місцях він, користуючись послугами зареєстрованого в Україні періодичного видання, мовить нібито про українські реалії, а ще в кількох, драконячи у хвіст і гриву Бориса Єльцина, пише про біди, що їх «он принес нашему народу». Здається, це саме той випадок, коли людина думає одне, каже друге, а робить третє. Чи, може, під «нашим народом» розуміється і не український, і не російський, а якийсь інший, третій? Тоді все стає на свої місця!
«Войовничий атеїзм» Кашпировського вражає своєю відвертою спрямованістю: православна церква боляче наступила на хвіст його шарлатанському заробітчанству — і він пішов проти церкви. Таке може дозволити собі людина справді без Бога в душі! Образ «жовтого диявола» заступив їй усе, навіть розум. Це ж треба! — дорівняти слуг господніх до терористів-бенладенців, а православіє постійно називати «рассадником лжи», «разыгравшимся джином, бездумно выпущенным из бутылки», «мракобесием»! То невже справді немає нічого святого, а тільки дзенькіт мерзенного металу як найвищий ідеал людського існування?
І для публікації всієї цієї маячні «Бульвар Гордона» не пошкодував цілих три газетних шпальти, виявивши надзвичайну щедрість і невибагливість до змісту матеріалу, переповненого відвертими дурницями. Невже й справді головний редактор видання також (як і його дописувач) нічого не тямить в історії людства взагалі й історії світової релігії зокрема? Відтак залишається єдина причина з’яви недолугої публікації на сторінках «Бульвара Гордона» — національна однокореневість двох «заинтересованных сторон». Про таке українська приказка говорить: крук крукові ока не вийме.
Можна ще і ще цитувати висловлювання новоявленого месії, наражаючись на нові й нові приклади профанації теми, за «розкриття» котрої взявся чоловік, у голові якого здатність до науково-аналітичного мислення навіть не ночувала. Але такий нині світ: у ньому все меншає здорового глузду, зате стрімко наростає агресивне, войовниче невігластво у супрязі з пристрастю до легкої наживи за рахунок ближнього. Погляньте на всіх наших новітніх олігархів: ви знайдете серед них бодай одного інтелігента з рисами високої моральності й духовності? Гай-гай! Але в них бодай вистачає розуму не лізти у високі матерії й не вдавати з себе філософа чи проповідника: власне «особое мнение» вони тримають при собі й не виповзають з ним на люди.
І насамкінець. Як відомо, юдеї свого часу зрадили Ісуса Христа. Читаючи публікацію Анатолія Кашпировського в газеті Дмитра Гордона, мимоволі задаєш собі питання: скільки ж вони його зраджуватимуть іще?..
Віктор ГОРІСЛАВЕЦЬ