Відомо, що серед нашого українського люду побутує прислів’я «Працьовитий, як бджола». Але щоби ця комаха стала партнером у творчості — дивина! У багатьох культурах світу бджола уособлює також мудрість, родючість. У християнській літературі часто знаходимо образи бджоли та пов’язані з нею символи. Так, про святих, що відзначалися особливим даром красномовства, як блаженнійший Амбросій, мовилося: «Його уста стали медоточивими, а слова солодкими як мед». Святого Василя Великого в літературних текстах порівнювали з божественною бджолою Христової церкви. Святі отці називали храм вуликом, де кожен невтомно трудиться, примножуючи благочестя.Більшість робіт Івана Зуба об’єднує релігійна тематика, передовсім у станково-декоративній різьбі по дереву. Навіть судячи тільки з творів, представлених на нинішній виставці в Музеї книги та друкарства, що в Києво-Печерській лаврі, відчувається: художник витворив власну філософську концепцію деревопластики зі знаково-алегоричним змістом. Хоча його різьблені пейзажі, натюрморти невеликі, але вони звучать епічно: «Ворота у вічність», «Із думкою про вічне», «Очищення», «Сонце», «Свіжий вітер», «Осінні роздуми». Повз ці твори не пройдеш швиденько, не кинеш побіжний погляд. Лапідарні за стилем, із цікаво знайденими ритмами і світлотінями рельєфів, вони підкреслюють шляхетність породи дерева і нагадують ікони.
А поруч із ними композиції з бджолопластики «Народження демократії», «Місячна ніч на пасіці», «Пам’яті Шевченка», «Писанка», «Творча група…»
Кожен глядач, зважаючи на свій емоційний досвід, свою фантазію, бачить у вощаних композиціях якісь химерні постаті, пейзажі, тварини.
Цікаво, як виник цей задум використовувати чарунки для своїх творів?— запитую в пана Романа.
— Пасіка в мене була як хобі. Одного разу, коли я відкрив вулик, то побачив цікаву вощину — язики, що їх роблять бджоли. І мене дуже вразила форма цих чарунок. Тоді, 12 років тому, з’явилася ідея: нехай не тільки я, а й інші це побачать, тобто на цій основі, «підключивши» бджіл, спробувати створювати якісь мистецькі речі. Я зробив кілька творів, однак вони були не дуже вдалі. Але ця ідея мене довго переслідувала.
І ось років із чотири тому я вирішив серйозно цим зайнятися. Приступив до роботи взимку, коли вже бджоли не літають. У мене були ескізи, але не всі виявилися придатними для такої співпраці, бо існує певна специфіка, коли потрібно враховувати ту «програму», з якою працюють бджоли.
— Навіть так? Яка ж ця «програма»?
— Бджілки до верхньої частини вулика чи дупла прикріплюють ці язики і тягнуть їх униз, причому будують їх у різних місцях. Ці язики виростають: якщо дупло вузьке, то з’являється один язик, коли рама широка — два чи три. Причому паралельно працюють кілька груп бджіл, вони одна одну змінюють через проміжки 1-1,5 хвилини. Це молоді комахи, в них виділяється віск. Задні лапки передають його переднім, бджоли його жують і будують чарунки. Цікаво, що два чи три язики поступово збільшуються і з’єднуються в єдину суцільну масу і це місце з’єднання знайти неможливо. Я пересвідчився, що коли вони починають працювати, то мають надзвичайно точний розрахунок. У мене є робота «І двоє стануть одним». Я заклав сам програму: розмістив два кусочки вощини у вулику, бджоли почали ліпити, але ці куски не з’єдналися так ідеально, як це запрограмували би комахи. Стик у роботі видно, бо я не міг розрахувати на якій відстані поставити одну вощину від другої. А вони ж розраховують і відстань, і кут — тоді абсолютно точно все з’єднується.
— Бачите, які вони скульптори, архітектори.
— У тім то й річ, що людство мільйони років займається бджолами і використовує їх тільки як виробників меду, воску, прополісу та інших цілющих продуктів. Але як будівельників, архітекторів, скульпторів — ні! Відомо, що це ідеальна форма чарунки — шестигранник, її застосовують в архітектурі. Але зробити з вощини твір мистецтва, цього, здається, не було.
— У ваших композиціях поєднуються такі полярні матеріали — міцне дерево і тендітна вощина.
— Чарунки мають два розміри: в тих, де виводяться робочі бджоли, діаметр менший — 5,3 мм, де трутні — діаметр більший — 6,3 мм. Для матки чарунка бочкоподібна. Вощина чудово вписується в дерево, це природний матеріал, з яким комахи працюють давно — вони уподобали собі дупла, зрештою, вулики теж дерев’яні. Крім того, я поєдную вощину з керамікою.
— Є у ваших роботах і дзеркало.
— Тоді зображення двоїться. Крім того, коли глядач підходить до твору, то бачить себе по-іншому. Я також використовую мушлі, бджоли ці матеріали нормально сприймають. А от шнурки — ні. Там є ворсинки, вони нагадують їм шерсть ведмедів, коли ті ласуни руйнували їхні борти.
— І однак, пане Романе, мені видається, що вощина — це доповнення до вашої роботи художника-різьбяра.
— Так, у дереві є більше можливостей. А щодо вощини… Вона, з одного боку, обмежує, а з другого, дає імпульс до пошуку форми: наприклад, у мене є робота у вигляді циліндра. Це м’який матеріал, але я не використовую чарунки як віск для ліплення. Я не руйную їх, якщо це випадково станеться, то бджоли відреставрують, вони добрі помічники. В принципі я структуру вощини зберігаю.
— А з яким деревом ви працюєте?
— Із липою, вона м’яка й однорідна — річні кільця не чітко виражені, липа добре обробляється. А для обрамлення робіт беру дуб і бук.
— Ви цікавилися, чи є аналог бджолопластики в світі?
— Ні мені, ні мистецтвознавцям, з якими я розмовляв, така техніка невідома.
— У ваших роботах чарунки золотавого кольору. Але ж є і чорна вощина.
— Я зробив три композиції з майже чорної вощини. Коли виводяться бджоли, із кожним разом вощина стає темнішою — аж до чорного кольору. Бджола ніби залишає свою сорочечку, від того внутрішня частина чарунки стає меншою, а стінки товстішими і темними. Я декілька років тому в роботі «Захід сонця» використав поєднання світлої та темної вощин. А в композиції «Три долі» світле дерево межує з темною вощиною.
Кожна бджола має інший відтінок воску, на колір впливає ще взяток, тоді віск світліший. Є ще такий цікавий момент: я зауважив (ніде в літературі цього не зустрічав), якщо я давав заготовку бджолам — вощину двох відтінків, вони роблять їх в тих самих кольорах. Це було для мене відкриття.
— А що ви скажете про своїх співавторів?
— Молодці! (Сміється).
— Певне, у них щось закладене на генному рівні, може, інтелект?
— Щодо інтелекту — суперечливе питання, є різні думки з цього приводу. Але без сумніву, бджоли приймають певні рішення. Вони визначають, що їм робити — працювати у вулику чи літати, залежно від погоди, яку передбачають заздалегідь.
— Де виставлялися оці роботи за участю бджіл?
— Я показав їх минулого року у Львівській галереї мистецтв, думаю, що в інших містах організую також виставки. А різьбу по дереву мали можливість оглянути у Кракові, Торонто, де я одержав почесну відзнаку журі Міжнародної виставки. Мої твори зберігаються у Львівській галереї мистецтв, Львівському етнографічному музеї, Del Bello Gallery (Торонто), у приватних колекціях України, Росії, Польщі, Рима, Канади та США, президента України Віктора Ющенка.
Частину робіт, показаних тепер у Музеї книги та друкарства України, я виставив на святі Медового спаса в Пирогові, яке організувало Братство бджолярів України.
— Я знаю, що існує Спілка бджолярів.
— Це різні організації, вони працюють паралельно. Якраз Віктор Ющенко є почесним головою Братства бджолярів. 14 травня цього року відбувся з’їзд Братства, я там виставляв свої роботи, розмовляв із Віктором Андрійовичем, подарував одну композицію. Він цікавився, як бджоли реагують на те, що використовую їх не за призначенням. Я запевнив, що їм подобається це робити. Але коли побачив твір, де приклеєні бджоли, повернувся і запитав: «А ви що? Їх повбивали?» Ні, — кажу, — вони природно зимою померли». «А екологи нічого не матимуть проти?» «Ні!» «То добре».
— Ви, пане Романе, напевне, знаєте, що в Києві є Інститут бджільництва імені Прокоповича, там є музей, але ваших робіт у ньому я не бачила.
— Я знайомий із директором паном Бондарчуком, він був на виставці в Музеї книги і друку і купив дві роботи для музею, тож відвідувачі зможуть побачити мої композиції із бджолопластики.
Розмовляла Ольга МЕЛЬНИК